Добро спецпризначення: як на Кіровоградщині створили центр для допомоги дітям з особливими освітніми потребами
Помічнянська громада Кіровоградської області, за вітчизняними мірками, має досить скромний бюджет. >>
Собор св. Софії у Римі — центр українства. (Фото автора.)
На сьогодні в Італії — понад півмільйона «наших». «Я ще не зустрічав такого містечка, села чи хутора, де не було б українців», — каже координатор українців греко-католиків у Італії отець Василь Поточняк, який упродовж трьох років щотижня по 3-4 дні проводить у дорозі, провідуючи й гуртуючи співвітчизників у різних місцевостях Апеннінського півострова. Близько 90 відсотків заробітчан в Італії — це жінки, переважно середнього віку. Своє перебування «у наймах на чужині» вони розцінюють як виконання материнського обов'язку. Адже тут вони заробляють на навчання, лікування і їжу своїм дітям та ще на те, щоб заплатити за світло і газ у квартирах, де залишилися з родичами, а то й iз сусідами їхні доньки й сини. Статистика свідчить, що загалом близько 5 мільйонів українських жінок перебувають за кордоном на заробітках — і це в середньому 5 мільйонів напівсиріт в Україні: більшість заробітчанок мають по 2-3 дитини. Але чому ж свій материнський обов'язок вони не можуть виконати на Батьківщині?
«Я їхала до Італії, бо мусила заробити грошей: донька закінчила медичне училище і хотіла стати лікарем, — розповідає пані Ольга з Тернополя, яка нині мешкає у місті Брешіа на півночі Італії. — Я бачила, що дитина хоче вчитися, і моїм материнським обов'язком було забезпечити їй освіту». На Тернопільському бавовняному комбінаті, де вона раніше працювала економістом, зарплату три роки видавали тканиною, і треба було постійно шукати, де продати ті осоружні сувої. Ось уже 5 років пані Ольга успішно заробляє і надсилає доньці гроші, хоча не впевнена, що, закінчивши навчання, та зможе прожити, працюючи в Україні за фахом... «Нам у лікарні виплачували зарплату горілкою. Грошей не платили, і ми майже всі повиїжджали», — розповідає Ганна Шулик з Тернополя, яка разом з двома сестрами сьогодні заробляє у місті Феррара на навчання дітей. «Коли відчиняєш порожній холодильник, а дитина хоче їсти, то змушена їхати на заробітки», — каже львів'янка Галина Фурдін. «18 років ми жили в сімейному гуртожитку, економили на всьому, щоб купити квартиру, — згадує Ганна Шустак зі Львова. — Гроші пропали, залишилася тільки книжка». Нещодавно пані Ганна викликала до Італії свого чоловіка, і діти, які живуть у бабусі, завдяки закордонним заробіткам батьків мають змогу вчитися. Пані Олену з Івано-Франківська з роботи в Ощадному банку не скорочували — вона пішла сама, бо не могла прогодувати трьох дітей на 120 гривень. Чоловік працював на радіозаводі, де по півроку не давали зарплати. Вона продала з хати одяг, тумбочки, акордеон, дитячі ліжечка. А 1999 року наважилася поїхати до Італії. «До мене о шостій вечора зателефонували, що завтра рано маю виїжджати, — згадує пані Олена. — Ці 12 годин були страшні. Я о другій ночі стриглася, а о третій просила у сусідки джинси, бо не мала в чому їхати. Позичила 1200 доларів, а потім рік і два місяці віддавала. Я вже тут пройшла Крим, Рим і мідні труби. Маму поховали, батька — не могла додому поїхати. Старшій доньці робили весілля без мене. Тепер ось у середульшої випускний буде без мене, бо не пускають».
«Я бачу, скільки жінок тут у депресії, — розповідає Марія Якимович iз Львівщини, колишній лікар. — Ми не можемо довго говорити по телефону, бо дорого, але ж кожен хоче почути голосок своєї дитини». Обидві доньки пані Марії — лікарі. Одній з них вона допомагає, бо, працюючи в українській лікарні, та має 240 гривень платні. Друга донька поїхала на заробітки в Америку. «Наш диплом ніде не цінується, — каже пані Марія. — Але я знаю, що у нас високий рівень освіти. Мій 14-річний внук, який вчиться у Нью-Йорку, коли я прошу його повернутися в Україну, каже: «Бабусю, якщо я вернуся, то піду, напевне, у 5-й клас». А там він закінчує 8-й».
За кожною такою життєвою історією — тисячі подібних. Майже половина українок, які сьогодні в Італії доглядають за старими, душевнохворими, цілоденно миють посуд і варять макарони, мають вищу освіту. Це музиканти, вчителі, медики, економісти, науковці. Італійці дивуються нашим жінкам: і готують смачно, і вишивають, і розумні, і гарні. Комп'ютер зламався — «домогосподарка» з вищою технічною освітою каже: «Не журіться, я зараз полагоджу!». І лагодить. «Наші державні мужі не дали нам можливості заробити вдома, вони нас виштовхали за кордон, щоб ми, заробляючи тут, платили там за газ, воду, світло і цим наповнювали їхні кишені», — переконані українки.
Зв'язок з рідним краєм — через «буси», що курсують між містами України й Італії, привозячи «апеннінцям» українські газети та вісточки з дому — листи й фотографії дітей і внуків. Коли збираються у неділю в парку, кожен тішиться, що діти добре вчаться, що вдома посадили городину. Якщо хтось говорить про дітей, про матір, усi відразу плачуть... «Ми ростимо своїх дітей по листах», — журяться матері. «Коли жінка їде на заробітки, багато сімей розпадається, — розповідає пані Ніна з Тернопільщини, яка на зароблені в Італії кошти утримує в Україні маму-пенсіонерку і десятирічного сина. — Дружина заробляє й надсилає гроші, а він на них утримує іншу жінку. А дітки, які лишаються самі без мами, у класі одне до одного кажуть: «Ти також італійський?». Трирічна дитина сидить біля телефону: «Мама там!». Приїхала мама, а дитина питає: «А ви хто?». Дітей лишають підлітками, а приїжджають — вони вже одружуються. І вже не потребують матерів. Вони є душевними інвалідами. Тільки чекають передачі».
Щоб підтримати українських матерів і показати італійцям нашу культуру, Апостольська візитатура Української греко-католицької церкви в Італії вирішила влаштувати для жінок гарне свято. На початку 2002 року в одній з базилік Риму 12 ініціативних священиків, семінаристів і громадських «смолоскипів» вималювали ідею Свята матері за участю відомих українських артистів. Друге свято готували вже 20, а цього року 40 людей. За підрахунками, перше свято коштувало 6-8 тисяч доларів. Частина наших людей в Італії, заробивши гроші, вкладають їх в українську справу. Так, 5 жінок заклали свої гроші, щоб організувати цьогорічне Свято матері. На цей раз не було спонсорів, тому довелося трохи збільшити ціну за квитки на концерти. Організаційно допомагали Християнське товариство українців в Італії, а також посольство України в Італії (зокрема консульський відділ у Римі), монастир отців-василіан, громада сестер Непорочної Діви Марії.
Програма тривала цілий тиждень, у святкуванні взяли участь близько 8 тисяч українців. Артисти, яких запросили на прохання заробітчан, — Павло Дворський (він упродовж трьох років бере участь у святі, а цього року підготував ще й цикл італійських пісень, серед них твори, які написав разом з поетесою Даніелою Августинеллі), Тарас Петриненко і Тетяна Горобець, Олександр Пономарьов, гуморист Григорій Драпак, дует «Ярослав-На», гурт «Соколи» — працювали в різних містах: Брешії, Болоньї, Мілані, Неаполі, Терні, Реджо-Емілії, Феррарі, Венеції. І всі разом 9 травня виступали в Римі на площі перед українською базилікою святої Софії, куди заробітчани з різних міст приїхали на 26 автобусах. У Римі відбулися вечори поезії (багато хто з українок пише гарні вірші) та пісенної творчості заробітчан, фотовиставка про життя українських громад в Італії (яких є понад 80), нічні чування на тему: «Як жити в Бозі у теперішньому світі» й архiєрейська свята літургія в супроводі молодіжного хору «Софія» з Риму, яку очолив Блаженнійший патріарх УГКЦ Любомир кардинал Гузар.
«Ми дуже задоволені, що до нас приїхали артисти, що наша церква нас гуртує, — каже Олександра Сас iз Тернополя. — Ми побачили, що в Римі є куточок української землі. Сидячи на великій галявині поблизу собору святої Софії і слухаючи пісні, ми відчули запах скошеної трави. І почувалися, немов удома. Ми поновили сили, які вичерпали за кілька років». Траплялися і несподіванки: «Моя донька у Кривому Розі ніколи не бачила гурту «Піккардійська терція», тільки чула в записах, — розповідає Наталя Довгаль. — А минулого року цей гурт приїздив до нас в Італію на День матері. Я подзвонила доньці, а вона каже: «Мамо, для цього варто було поїхати в Італію!».
Цього року матерям було приємно почути аудіопривітання від Віктора Ющенка, а також консула Віктора Гамоцького, посла України при Апостольській столиці Ватикан Григорія Хорунжого і представника від мера Риму — Мауріцціо Бартолуччі. Італійці завдяки вдалим концертам відчули до українських заробітчан повагу. Бо такого ще не бувало, щоб представники діаспори змогли організувати на площі у Римі таке гарне свято.
Помічнянська громада Кіровоградської області, за вітчизняними мірками, має досить скромний бюджет. >>
Проєкт системи оповіщення Полтавської територіальної громади обійдеться місцевому бюджету в 1 копійку. >>
Снайпер підрозділу активних дій ГУР МО України з позивним “Лектор” знищив російського окупанта кулею калібру .338LM на відстані 2069 метрів. >>
Одразу після оприлюднення скандального розслідування "Української правди" щодо вимагання грошей і знущання над військовими у 211-ій понтонно-мостовій бригаді Сил підтримки ЗСУ головнокомандувач Олександр Сирський призначив перевірку. >>
Ледь не щомісяця сироварка Лідія Корсун із Лазірок Лубенського району на Полтавщині дивує своїх покупців новими смаками й кольорами домашніх сирів. >>
Виконуючи бойове завдання в суботу, 14 грудня, загинув льотчик 299-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил Збройних сил України. >>