Ірина Ванникова: Ми пішли із влади без заводів і «пароходів»

Чекаючи в середу на інтерв’ю з Іриною Ванниковою, в офісі «Нашої України» зустрілася з Юрієм Шухевичем. Син поки що Героя України Романа Шухевича приїхав на особисту зустріч з Віктором Ющенком, аби обговорити подальші дії у безпрецедентному протистоянні українців, які шанують своїх національних героїв, і тих, хто героями країни хотів би бачити зовсім іншi постатi. Підлила масла у вогонь і прес–служба Президента, яка бозна з якого переляку вирішила ще раз продублювати всім відомі рішення донецьких судів про скасування указу щодо присвоєння звання Героя України Степану Бандері. Відтак свою розмову з Іриною Ванниковою, речником Віктора Ющенка, який свого часу удостоїв Шухевича та Бандеру високих нагород, і розпочинаємо з цієї «антигеройської» теми...

«Про зв’язки з ОУН Ющенку розповiв сам батько»

— Коли тільки–но закрутилася ця судова тяганина, пам’ятаєте, якою була реакція Віктора Ющенка?

— Безумовно, було обурення й рішучий настрій відсояти честь героїв. Хоча Віктор Андрійович був цілком свідомий того, що ця влада навіть не намагатиметься прикриватися якимись національними мотивами, не вдягатиме вишиванку і не співатиме українських пісень. І це, повірте, не останнє розчарування. А щодо цієї ситуації зі званнями, то «Наша Україна» вживає всіх можливих засобів, аби відвоювати Героїв для Бандери і Шухевича, і особисто Віктор Ющенко буде втручатися у цю неприємну і ганебну для України ситуацію.

— Яким чином?

— Передусім у судовому порядку. Юристи «Нашої України» вже подали касаційні скарги на рішення донецьких судів до Вищого адміністративного суду. Шухевич і Бандера для великої частини нашого суспільства назавжди залишаться Героями України незалежно від того, будуть вони офіційно визнані відповідним званням, чи нi. І нинішня влада має змиритися з цим, а не припускатися великої помилки — продовжувати роз’єднувати країну й налаштовувати багатьох громадян проти себе. Але тут маємо ще й юридичний казус. Адже Володимир Оленцевич позивався до інституції президентства, яка видає відповідні укази, а не конкретно до Президента Ющенка. Це означає, що він поставив під сумнів легітимність інституту президентства взагалі. І якщо є такий правовий прецедент, то значить можна відняти звання і в тих Героїв, яких нагородили за часiв президентства Кучми чи Януковича. І взагалі скасувати через суд будь–який президентський указ!

— Нещодавно оприлюднено документи, які стосуються минулого батька Віктора Ющенка та його можливої співпраці з ОУН. Для родини екс–Президента це було новиною?

— Про це в родинi було відомо давно — Вiктору Андрiйовичу розповiв сам батько. Офiцiйне ж пiдтвердження надiйшло два роки тому, коли були розсекреченi архіви колишнього КДБ.

— На ці документи натрапили випадково чи сам Ющенко просив істориків посприяти у з’ясуванні невідомої сторінки з батькової біографії?

— Вiктор Андрiйович нiколи не звертався з проханнями особистого характеру. Це був результат дослідницької роботи. І вперше ті документи Ющенко побачив узимку 2009 року. Тоді вже фактично починалася президентська передвиборча кампанія. Але Віктор Андрійович вирішив, що не буде в її розпал оприлюднювати щойно з’ясовані факти. І це, гадаю, було дуже мудро з його боку. Бо обов’язково знайшлися б «доброзичливці», які назвали б це піар–ходом і поставили б під сумнів достовірність документів.

«Ющенко не може щодня коментувати подiї в державi»

— Звичайні люди сьогодні часто цікавляться: «А де зараз Ющенко?». Чому його не видно і не чути?

— Чому не чути? Ющенко неодноразово i чiтко формулював своє ставлення до того, що вiдбувається в країнi. I до Харкiвських угод. I до створення «вертикалi» влади заради влади — при вiдсутностi реформ. I щодо захисту української мови чи антиукраїнських висловлювань Путiна. I щодо полiтичних репресiй i їх неприпустимостi — зокрема, i спекулювання на справi про отруєння Ющенка, до якої зараз штучно притягують увагу — замiсть завершити розслiдування i передавати до суду.

Однак Ющенко не може повторювати свою позицiю кожного дня, коментувати всi подiї в державi. Погляньте: цього не робить жоден iз колишнiх Президентiв — i це не викликає запитань. Зрештою, є певна етика статусу колишнього Президента. Його наступника обрав народ. І як би ти не ставився до цього вибору — доводиться цей вибiр поважати. Не гідно Президента (а це звання за Конституцiєю зберiгається довiчно) коментувати кожен крок наступника. Президенти не повиннi перетворюватися на полiтичних коментаторiв, їх і так у країнi вистачає.

I ще одне. Часто доводиться чути: чому Ющенка i тих, хто працював безпосередньо з ним, не торкнулися репресiї? Вiдповiдь, я думаю, проста: ми вийшли з кабiнетiв на Банковiй, збагаченi лише досвiдом. Без акцiй, заводiв, «пароходiв», рахункiв у банках. Нинiшнiй владi немає за що зачепитись. Навiть дивуються: «Були на таких посадах i нiчого не «поiмєлi» для себе?». А менi й моїм колегам здається, що тiльки так i можна працювати на державнiй службi.

— Днями від імені «Нашої України» ви закликали науковців та студентів об’єднатися і спільно захищатися від тиску Табачника та очолюваного ним Міносвіти. Але рік тому «анти–Табачна» кампанія результатів не дала. Чи варто починати все спочатку, якщо влада, яка обіцяла «почути кожного», все одно залишається глухою?

— Думаю, ту кампанiю влада якраз дуже добре почула. Й агресивна поведiнка, репресiї — це спроба взяти, як вони говорять, «на iспуг». Щоби «не повадно» було. Єдина можлива вiдповiдь — не складати руки, а якраз починати знову i знову. Щоразу до боротьби ставатиме бiльше людей. I влада буде змушена не тiльки почути, а й виконати.

— Віднедавна ви входите до президії політради «Нашої України». Також там з’явилося чимало нових і молодих імен. Наприклад, 24–річна аспірантка столичного вишу. Це свідомий курс на омолодження керівної ланки політсили? І чи вистачить вашій молодій команді досвіду?

— Молодість — не є недоліком. Плюс Віктора Андрійовича в тому, що він дає дорогу молодим і сучасним людям. Бо ми живемо у модерному світі. І саме молодi люди — це тi, хто має будувати Україну, займатися політикою. А курс на омоло­дження передусім пов’язаний iз тим, що ми вміємо робити висновки зі своїх помилок. То, вважаю, був дуже мудрий, хоча й важкий крок. Ми розуміли і розуміємо, що «НУ» зараз — не на піку популярності. Але це єдина політична сила, яка чітко себе позиціонує демократичною і національною. І безумовно цю силу потрібно відроджувати. Зараз у керівництві партії два хороших системних менеджери — Валентин Наливайченко, який зробив СБУ службою, яка не лякає, а справді захищає, і Сергій Бондарчук, який керував величезною оборонною компанією «Укрспецекспорт», де працювало 40 тисяч людей. Це молоді й енергiйнi люди, які прийшли в непростий для партії час. І цьому слід віддати належне. Безумовно, вони мали пропозиції з кабінетів влади, з бізнесу, але відхилили їх, бо хочуть бачити Україну іншою, європейською.

— Віктор Янукович напередодні нового року сказав, що зустрічався з усіма лідерами опозиції, крім Тимошенко. Деякі опозиціонери це заперечили. А Ющенко зустрічався з Президентом? Про що вони говорили?

— Вiктор Андрiйович регулярно спілкується з усіма впливовими політиками в Україні, — це факт. Зокрема, має телефонні розмови і з Віктором Януковичем. І в цьому нема ніякої таємниці. Це нормальні речі, діалог влади й опозиції мусить бути.

— А з кимось із колишніх колег–президентів Віктор Андрійович підтримує зв’язки?

— Спілкується з президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі, екс–президентами США Білом Клінтоном та Литви Валдасом Адамкусом. Теплi дружнi зв’язки тривають iз багатьма теперiшнiми i колишнiми керівниками держав, з якими разом будували вiдносини, якi принесли користь i Українi, i її партнерам.

Особистою трагедiєю стала загибель президента Качинського — він був другом Віктора Ющенка; прорив у вiдносинах двох країн став великою мiрою можливим завдяки теплим особистим стосункам президентiв. Загибель Качинського — втрата не тiльки для Польщi, а й для України, для всієї Європи.

«Продукувати новини — це набагато цікавіше»

— Ніколи не шкодували, що свого часу пішли з телебачення в політику?

— Робота на телебаченні була дуже цікавою. Але й проґавити унікальний шанс — працювати з першою особою держави — не могла. Для журналіста — це пік кар’єри. І коли я вже прийшла в секретаріат Президента, то зрозуміла, що новини робляться не на телевізійній кухні, а ось тут, нами. Ми ж по суті були головними ньюзмейкерами країни.

— Чи не маєте намiру повернутися на телебачення? Якщо так, то в якому проекті хотіли б працювати?

— Не думала про це. Та й чесно кажучи, мені вже не цікаво повертатися в ту сферу, де інформація є вторинною, ти її ретранслюєш або інтерпретуєш. Продукувати новини — це набагато креативніше і цікавіше. Якщо порівнювати, то телебачення — це такий двовимірний простір, де ти приймаєш новини, коментуєш їх, а та сфера, де я працювала, — це вже сучасний 3D–світ. А з iншого боку, зараз i новини, i багато проектiв, навiть неполiтичних, надто заангажованi й пiдпорядкованi полiтицi нинiшньої влади.

— А просто як глядач телевізор нині часто дивитеся?

— З дiтьми дивимось дитячi програми, мультики, фiльми. Звiсно, дивлюся i новини — але те, що зараз називають «новинами», не радує. Здається, уже навiть нiхто не приховує, що на багатьох каналах існують не просто «темники», а напряму виконують побажання сьогоднiшньої Банкової. Ми працювали зi ЗМI з повагою, як із рiвними, як iз дуже важливим iнститутом суспiльства. Нинiшня влада вказала їм мiсце i скомандувала «служить!». Багато журналiстiв iз цим не погоджуються — але власники каналiв мусять виживати. Бо медiа — це бiзнес, який намагається виживати так само, як будь–який iнший бiзнес у країнi. Це прикро. Часом — огидно. Пiвтора року тому багато журналiстiв вважали ледь не модою «вчепити» за щось Президента. Смiливостi зробити хоч щось подiбне з нинiшнiм Президентом вистачає одиницям.

Окрему стурбованiсть викликає засилля росiйського продукту, росiйських дiячiв i росiйської мови на ТБ. Навiть Перший нацiональний канал веде тут якусь дивну полiтику, фактично нехтуючи i законодавством, i мiркуваннями нацiональної безпеки у iнформацiйнiй та гуманiтарнiй сферi. Одна справа, що таким чином намагаються знищити всi здобутки у пiдтримцi української мови, сучасної української культури, якi ми мали за останнi п’ять рокiв. Інша річ, що, намагаючись догодити Росiї, на iнформацiйний ринок країни легковажно допускають потужного конкурента — а потiм дивуються, чому росiйськi програми i культурнi проекти витiсняють вiтчизнянi, переманюють людей, вiдтягують ресурси. Я вже не кажу про те, що суспiльству мимохiдь нав’язують чужi цiнностi та стандарти — «русского мiра», гiпертрофованої ностальгiї за СРСР...

— А якщо на майбутніх парламентських виборах вам запропонують місце у списку, погодитеся?

— Вважатиму це честю для себе. Однак до того, як говорити про списки, маємо зробити дуже серйозну роботу. Показати громадянам новий стандарт в українськiй полiтицi. Бо ВР сьогодні — це зосередження комуністичного, гламурного та кримінального непотребу. Те, як зараз виглядає парламент, — ганебно. Це принизливо, коли депутатська робота — або махати кулаками і стільцями, або позувати перед таблоїдами.

Зараз «Наша Україна» переживає непростi процеси внутрiшнього оновлення. І його результати уже незабаром стануть очевидні для всiх наших прихильникiв.

ПРОСТО РОБОТА

—  Особисто вам комфортно працюється з Ющенком?

— Так. А ще — цікаво i вiдповiдально. Це велика честь — працювати з людиною iсторичного масштабу.

— Чи доводилося «отримувати на горіхи» від свого шефа за те, що не так щось сказали?

— Щоб не допускати промахів, й існують менеджерська робота та щоденні інформаційні наради. А помилки бувають у кожного. Не помиляється той, хто нічого не робить. Нещодавно прочитала чудову фразу: якщо тебе всі люблять, значить, у житті ти нічого не досяг. Я з цим погоджуюсь. Віктор Андрійович — людина вимоглива. І це було дуже відповідально й напружено — представляти позицію глави держави. А відповідати доводилося на різні запитання — від економіки до складної політичної ситуації. Пам’ятаю, коли почалися так звані «газові війни», мені довелося детально розбиратися у формулі розрахунків на газ. Телефон прес–секретаря постійно «розривається», і в тебе не завжди є завчасно підготовлена відповідь на гостре запитання. Тож маєш бути готовим до всього, завжди бути в контексті подій, тримати в голові купу інформації. Три мої вищі освіти тут не раз ставали в пригоді.

ОСОБИСТЕ

— Чи з’явилося зараз у вас більше часу на родину? Хто вам допомагав і допомагає з вихованням донечок та домашніми справами?

— Зараз менше стало хiба що вiдряджень. Однак родина вже звикла до шаленого темпу української полiтики — тож насолоджуємось кожною хвилиною, коли вдається побути разом. А з дітьми менi дуже допомагають мама, чоловiк. Всi мої рiднi не відмовляють, якщо треба підстрахувати у якихось життєвих ситуаціях.

— Бодай на свята вдалося побути з сім’єю? Чи склалися вже у вашій родині певні традиції святкування Нового року та Різдва?

— Новий рiк ми зустрiчали з друзями. Пiсля цього з сiм’єю на тиждень поїхали в один із санаторіїв на Західній Українi. Дiти накаталися на санчатах i лижах, а ми отримали величезне задоволення вiд зимового лiсу. Чудово, що в Українi вже з’являється чимало мiсць, де можна недорого, з комфортом i користю для здоров’я вiдпочити.

ДОСЬЄ «УМ»

Ірина Ванникова

Народилася 28 серпня 1976 року в Самарі (Росія).

У 2001 році закінчила Національний університет «Києво–Могилянська академія» (факультет філософії), в 2002–му — Київський університет театрального мистецтва ім. Карпенка–Карого (факультет кінознавства), в 2010–му — Дипломатичну академію при МЗС України.

Із 1995 року працювала ведучою перших незалежних телевізійних новин «Вікна» в «Інтерньюз–Україна», у «Вікнах» на телеканалі СТБ та в «ТСН» на «1+1».

У 2006—2010 рр. — прес–секретар Президента України (з усiх президентських речникiв протрималася на посадi найдовше — чотири роки).

Заміжня, виховує двох доньок семи і п’яти років.