Культурні свята з «корінням»

13.01.2011

Наталя ДМИТРЕНКО

Олег Скрипка уже четвертий рік поспіль не втомлюється розважати народ під час новорічно–різдвяних свят. (Фото з архіву фестивалю «Країна мрій».)

Україна — все ж унікальна країна. Через історичні й культурологічні обставини святковий період Нового року й Різдва у нас тягнеться від 25 грудня й аж до 19 січня, тобто фактично місяць. Очевидно, що за цей час можна втомитися і ліниво відпочивати вдома: споглядати одні й ті самі фільми та програми по телевізору. «УМ» пропонує альтернативу — згадати, як ці свята проводили наші предки й урізноманітнити мандаринно–шампанський період щедруванням, колядою й гуляннями, які спеціально для нас підготували музеї та культурні центри.

Музей Івана Гончара i фольк–колективи у метро

Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» — осередок традиційних вечорниць на Катерини й Андрія та святкувань на Миколая — цього року вирішив осучаснити програму й відкрив фестиваль «Завтра — Різдво!», який триває до 19 січня i складається з літературних зустрічей, майстер–класів, показів мультиків, виставок, виступів фольклорних колективів. Найвдалішою акцією цьогорічного фестивалю стали майстер–класи, під час яких Ніна Матвієнко варила кутю, «Гайдамаки» готували «Щуку по–гайдамацьки», брати Капранови — плацинди з гарбузом, а майстри вчили вирізати витинанки, різьбити по дереву, вишивати, плести з соломи.

Найоригінальніше дійство музей Гончара та київські фольклорні колективи підготували на сьогодні — 13 січня: це акція «Святкова оказія в метрополітені. Наступна станція — Щедрий вечір». «Ми збираємо всі фольклорні гурти Києва, — розповідає директор музею Петро Гончар. — І кожен із них упродовж години — з 15.00 до 16.00 — мандруватиме, щедруючи, станціями метро. А потім усі зустрінуться на Майдані Незалежності. Ми хочемо, щоб люди просто серед робочого дня несподівано відчули свято». Серед святкового десанту — хор «Гомін», «Хореа Козацька», «Зернятко», «Гуляйгород», гурт Музею Івана Гончара, «Зоряниця», «Маків цвіт», «Коралі», «Рожаниця», «Кралиця».

Святкові дійства у музеї Гончара завершаться 19 січня показом вертепів і ніччю в музеї.

Багато вертепів не буває

За кількістю культурно–гастрономічних акцій в Україні немає рівних Львову. Цього року туристична програма міста збагатилася Фестивалем вертепів, який виокремився зі «Свята Пампуха». «Ми організували цей фестиваль для того, щоб залучити львів’ян, які бережуть свої родинні традиції, до загального святкування Різдва, — пояснює Анастасія Рибицька з Управління культури Львівської міської ради. — Тому запросили до участі громадські організації, музичні школи, театри». 8—9 січня на сцені біля головної ялинки Львова виступили 32 вертепи (крім львів’ян, народне театральне мистецтво представляли мешканці області та Тернополя). Найоригінальнішим номером можна назвати козацький вертеп, а найзмістовнішим — годинну постановку муніципального театру. «Цього року не було навіть політичних вертепів, на відміну від минулого, — каже Анастасія Рибицька. — Хіба в окремих постановках фігурували деякі політики». Свято Різдва привабило до Львова велику кількість туристів. І навіть, незважаючи на дощ, що накрапав 8 січня, майданчик перед сценою з вертепами уміщав до 500 осіб.

Разом із вертепним дійством у Львові намагаються відродити традицію створення різдвяної зірки, з якою ходять колядники. Цього року вперше відбувся Парад звіздарів — це яскраве дійство, що презентує різноманітні просто дерев’яні чи декоровані кольоровими нитками, папером і гірляндами, вироби.

«Країна Мрій» у Мамаєвій Слободі

«Пригадуєте, як у пластиліновому кліпі Олега Скрипки — «Щедрик» з’являється такий маленький український осередок посеред Києва — це Мамаєва Слобода», — усміхається директор парку Костянтин Олійник. Аналогія з творчістю Скрипки проведена не просто так, адже цього року Скрипчина «Різдвяна Країна Мрій» переселилася з подвір’я Софії Київської на Відрадний масив — у Мамаєву Слободу.

Сьогодні тут святкуватимуть старий Новий рік, завтра — Василя, а 19 січня — Водохреща. Організацією двох перших свят опікується «Країна мрій», тому у програмі переплелося старовинне й сучасне. Сьогодні від самого ранку у Слободі виступатимуть колядники, о 16.00 год. лірник Сашко розкаже «Різдвяну казку», а за годину гурт «Божичі» представить обряд Маланки, а гурт «Кросна» — Кози. О 19.00 на сцену вийде Тарас Чубай. На Водохреща в Мамаєвій слободі виступатимуть «ТопОрКестра» та «Мед Хедз XL». Для зігріву по периметру головного майдану козацького селища стоятимуть ятки із теплими напоями й вогнища, щоб відвідувачі могли погрітися, якщо вдарить мороз.

«Святкування різдвяного циклу ми започаткували минулого року, — каже Костянтин Олійник, — але чи то через грип, чи через політичну ситуацію людей було мало. Тепер українці, очевидно, стомилися сумувати i згадали, що вони — гонорова нація, тому на Різдво ми приймали кілька тисяч осіб». За словами директора, 95% гостей — це молодь 25—35 років. Квиток на кожен день дійства коштує 40 грн. (для дорослих), 10 грн. — для дітей.

На Водохреще в Мамаєвій Слободі із самого ранку освячуватимуть хрест на озері Красавиця, з якого бере початок річка Либідь, потім — купання в ополонці. А після закінчення церковного обряду можна побешкетувати! Ті, хто прийняв купель у крижаній Хрещенській воді, беруть участь у змаганнях за «Орданський Орден», вирізаний з криги хрест — йдуть лава на лаву. «Переможці отримують в нагороду символічний «Орданський Орден» та могорич (відро медовухи) від сторони, яка отримала поразку», — обіцяє Костянтин Олійник. Все це відбувається під канонаду гармат і пістолів — це козаки розстрілюють нечисту силу.

Переяславські зустрічі

У наймузейнішому місті України основне святкування різдвяно–новорічного циклу припало на 8 січня — у Музеї народної архітектури і побуту Середньої Наддніпрянщини під зіркою фестивалю «Різдвяні зустрічі». «Ми стараємося вплести в програму народні традиції, що притаманні саме цій місцевості, — розповідає Наталія Костюк, старший науковий співробітник Музею. — Наприклад, характерний для Переяславщини обряд — ходіння полазників або пахолкування (похідне від пахолок, тобто хлопчик) як його називають у деяких селах. На Різдво ще вдосвіта, до церковної служби, малі хлопчики й дівчата ходили по родичах і сусідах та сповіщали про народження Ісуса. Наша співробітниця Світлана Микитченко записала вірш, який примовляли хлопчики:

Я маленький пахолок,
родився у вівторок,
у середу рано
мене в школу оддано,
не знаю ні аз, ні буки,
дайте мені копієчку в руки.
На поріг ступаю,
вас із празником вітаю.

Цього кроку на «Різдвяні зустрічі», що пройшли вшосте, навідалося півтисячі людей. «Ми повідомляємо туристичні організації, люди самі телефонують, цікавляться святкуванням, і відвідувачів більшає, але все ж не так багато, як хотілося б». Наступне свято у Музеї народної архітектури і побуту Середньої Наддніпрянщини припадає на Масляну й відбудеться 6 березня.

Тут і лемки співають

Ідею святкувати Різдво й Новий рік гуртом підхопили в музеї під відкритим небом «Лемківське село», що в урочищі «Бичова» Монастирського району Тернопільської області. 15—16 січня тут уперше відбудеться Фестиваль куті та лемківської коляди. Організатори фесту кажуть, що відмінність лемківської коляди від обрядів в інших регіонах полягає в незначних, проте цікавих деталях. «У лемків не було куті. Ритуальну різдвяну страву — солодку кашу з ячменю — вони називали пинцак, — розповідає директор Тернопільського обласного методичного центру народної творчості Володимир Сушко. — День перед Різдвом лемки обов’язково проводили у родинному колі, бажано було сидіти вдома й наступного дня, відвідували хіба близьких родичів чи сусідів. Але при цьому на святковому столі обов’язково стояла додаткова миска для незваного гостя — якщо така людина з’являлася у хаті, це вважалося на удачу. За переказами, у лемків доброю прикметою було, якщо на Різдво до хати приходив жид — тоді справи цілий рік iтимуть добре».

Лемківське Різдво у «Лемківському селі» не обмежуватиметься лише традиціями цієї етнічної групи — на свято приїдуть колективи з усього регіону. Але лемківський дух обіцяють підтримувати народними іграми, наприклад, стрибанням через снігову кулю чи боєм мішками з сіном. Вхід на фестиваль — безкоштовний.

Традиції незабутих предків

Зимова Криворівня — село на Івано–Франківщині, де любили відпочивати Франко, Стефаник, Леся Українка, а Параджанов зняв свій знаменитий фільм, — приваблює автентичним обрядом колядування, який, кажуть, є найдавнішим, що зберігся на території України. «Гуцульська коляда включає в себе дохристиянські вірування, вона розповідає про явища природи, про землеробство, про воєнні походи», — пояснює Василь Зеленчук, сільський голова й голова криворівненських колядників. Останнє десятиліття — відтоді, як коляда в Криворівні відродилася після застою 60—70–х років, — про цей обряд ходять легенди.

Уявіть собі групу чоловіків приблизно з десяти осіб (жінок не допускають), які у барвистих гуцульських строях, з бартками, скрипками й трембітами ходять по засніжених горах від господи до господи, сповіщаючи про свій прихід звуком рога й благословляючи господарів колядками, кожна з яких триває в середньому 20 хвилин.

Гуцульська коляда починається від Різдва. Після служби в церкві й благословення священика колядники розходяться по горах, щоб до Водохреща відвідати кожну хату, не оминають навіть ту, де ніхто не живе, — щоб і її добро не минуло. Коляда у гуцулів — справа серйозна і поважна. На це вказують певні приписи: не бажано, щоб колядник під час періоду колядування мав стосунки з жінкою, він також має бути помірний в їжі, питві, жартах. Колись колядники навіть не поверталися додому, поки не обходили усіх хат — де застала ніч, там вони й ночували. Тепер же ватага колядників, що обходить Криворівню й прилегле село Березницю, налічує понад сто осіб, поділених на одинадцять партій.

Василь Зеленчук має стаж «березування» 22 роки. Йому подобається, що гуцульська коляда приваблює до Криворівні гостей, і припрошує приїхати на свято кожного свого співрозмовника. Як на те, 19 січня є ще й офіційний привід — обряд «розколяди» (закінчення періоду колядування) цього року відбудеться у Криворівні. Отже, маршрут відомий, місце зустрічі — церква, звідки колядники з усього району перейдуть на місцеве Співоче поле.

Друкована версія