«Великі ковзани в Україні померли»

Свого часу, підбиваючи невтішні підсумки зимової Олімпіади–2010, президент НОК Сергій Бубка сказав, що досягти успіху на руїнах радянського спорту українські спортсмени просто не можуть. Але руїни — це хоч щось. В окремих, колись перспективних, зимових видах уже немає жодних залишків старих конструкцій. Так, скажімо, ще в 2008 році Україну на чемпіонаті Європи представляли двоє ковзанярів, а в 2011–му — жодного. Чому так сталося і що буде далі з вітчизняним ковзанярським спортом, «УМ» поцікавилася в державного тренера Віктора Харламова.

— Вікторе Анатолійовичу, чому Україна не була представлена на нещодавньому чемпіонаті Європи з бігу на ковзанах?

— Щоб потрапити на європейську або світову першість, спортсменові потрібно отримати ліцензію, виконавши часовий норматив на офіційних змаганнях, які проходять під егідою міжнародної асоціації ковзанярів. На жаль, єдина вітчизняна спортсменка, яка мала відповідну ліцензію — Олена М’ягких, завершила активні виступи в ковзанярському спорті, тому на ЧЄ до Італії не поїхала. Оскільки тут ліцензії іменні, на відміну, скажімо, від біатлону чи шорт–треку, то українці не зможуть взяти участь і в чемпіонаті світу зі спринту, де також мала право змагатися М’ягких.

— А хто нині з вітчизняних ковзанярів здобуває нові ліцензії для участі в майбутніх континентальних та планетарних першостях?

— Шкода, але всі серйозні міжнародні змагання проходять без участі наших спортсменів. Скажу більше: в Україні на даний момент ковзанярського спорту фактично не існує. Немає в нас ковзанярів міжнародного рівня. А де вони можуть узятися, якщо немає відповідної бази, на якій би розвивався цей спортивний напрям? Щоправда, у світлі останніх заяв Президента Януковича щодо подання заявки на проведення зимової Олімпіади–2022 ми маємо великі надії на відродження цього виду спорту. Однак зараз обговорювати розвиток ковзанярського спорту в Україні просто недоречно.

— На чому ж зосереджена робота національної федерації?

— Працюємо над тим, аби зберегти хоча б назву цього виду спорту. Хочеться, щоб ковзанярський світ не забув про існування держави Україна. Зараз робимо спроби суміщення виступів наших шорт–треківців на турнірах із ковзанярського спорту. Сподіваємося, що ті трековики, які не потраплятимуть на етапи Кубка світу, зможуть — а федерація для цього робить усе можливе й неможливе — змагатися на офіційних змаганнях із ковзанярського спорту. Власне, така практика у світі існує, підтвердження цьому — успіхи Шані Девіса зі США, який і в шорт–треці вдало виступав, і здобув на Олімпіаді у Ванкувері чемпіонський титул у ковзанярському спорті.

— Цікаво, де наші шорт–трековики готуватимуться до забігів на великому колі, адже хокейний майданчик і льодовий стадіон — це різні речі?

— Насправді такий перехід — не проблема. Це добре продемонстрував Харальд Сілов із Латвії. Будучи чистим трековиком, він без особливої підготовки посів на Олімпіаді восьму позицію у змаганнях ковзанярів. Досвід показує, що перекваліфікувати ковзаняра у шорт–трековика неможливо. Таких людей у світі немає. Свого часу володар 37 світових рекордів на дистанції 500 метрів Євген Куликов марно намагався затиснути себе в хокейну коробку. А от трековикам стати на «великі» ковзани зовсім не складно.

— А де в Україні готуються до змагань шорт–трековики?

— Наші збірники тренуються на столичній льодовій ковзанці «Крижинка».

— Цікаво, коли очікується переїзд на нове місце базування — льодову арену на вулиці Шалетт? Адже «Крижинку» мають знести, щоб звільнити площі біля НСК «Олімпійський» до Євро–2012.

— Цього не знає ніхто. Можу сказати одне: наразі «Крижинка» працює, а будівництво нової арени триває.