Якби він нічого більше, крім «Матеріалів до гуцульської демонології», не зробив і не написав, то все одно «забронював» би собі чільне місце в українській етнографії. Я тримав у руках копію цього рукопису і читав, як бестселер. Хоча записам — сто років, вони не пахнуть нафталіном. І як би сучасні мужі природничих наук не іронізували над деякими старосвітськими уявленнями карпатців — списати в архів цей пласт традиційно–побутової культури як «антинаукові міфи та вигадки» нікому не під силу.

Щоправда, на українських етнографів матеріалісти почали косо дивитися ще на зорі сталінського соціалізму, а в другій половині тридцятих навіть ставили до стінки. Антона Онищука, тоді старшого наукового співробітника Українського державного історичного музею, постановою народного комісара внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР від 14 жовтня 1937 року засудили до вищої міри покарання. Підстава — ст. 54–1–а (зрада Батьківщині) та ст. 54–23 (активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни) Кримінального кодексу УРСР. Вирок поспішно виконали через п’ять днів. Про щирого українського патріота забули надовго.