«Жінки хворіють, бо не мають справжніх чоловіків!»

Колись у кожному поліському селі була чи своя бабця–шептуха, чи костоправ, чи той, хто вмів спалювати льоном рожу (рожисте запалення). Сьогодні нетрадиційних народних цілителів залишилося одиниці, тому до них приїздить так багато хворих... Іван Довгун із волинського Полісся є представником цілком офіційної, ще радянської медицини, який не полінувався вивчити й використати на практиці багатющий досвід цілительства попередніх поколінь, збагативши його власними напрацюваннями. І хто зна, чи зміг би він це зробити, якби саме життя не змусило шукати відповідей на багато запитань...

Тренажер для хребта побачив уві сні

У Бірках Любешівського району і старий, і малий покаже вам, де живе їхній «доктор». Село вже звикло, що до Довгуна постійно хтось приїздить. Буває, на вулиці вишиковується ціла черга автомобілів. Але нам пощастило — того дня відвідувачів було небагато. Іван Прокопович запросив нас до свого кабінету, облаштованого у новій прибудові. У веранді побачила дивний дерев’яний пристрій, схожий на спортивний снаряд.

— Це і є мій винахід, — пояснює народний лікар. — Він мені приснився у сні. Зранку встав і почав його робити. Згодом разом із онуком удосконалили й запатентували винахід. А тоді це була звичайна колодка. Ну як, хто хоче спробувати наш протиостеохондрозний масажер?

Лягаю на дивну колоду й упираюся ногами у дерев’яну перекладину, намагаючись головою опуститися якомога нижче. Не виходить!

— Слабувато. Хребет треба розробляти, — каже Іван Прокопович. — Вправи на такому масажері поліпшують еластичність і гнучкість хребта, запобігають дегенеративно–дистрофічним змінам. Особливо корисні вони тим, хто має сутулу й так звану круглу спину, сколіоз, остеохондроз, бо підтягуються м’язи черевного пресу, зміцнюється м’язовий корсет хребта. Але для цього треба постійно працювати над собою. Диво–зцілення не буває. То завжди важка праця. Від проблем із хребтом сьогодні страждають усі, навіть діток маленьких до мене привозять із такими страшними сколіозами, що дивитися боляче. І такий масажер мав би бути в кожній хаті. Корисно навіть просто потертися об ушачок дверей, одвірок, як робили колись наші предки. Тільки не просто потертися, а почати рухатися вправо–вліво нижнім відділом хребта, потім серединкою, потім грудним відділом. Після цього потертися знизу догори, а щоб завершити «дверний» масаж — зачепіться за двері чи перекладину і кілька хвилин повисіть. Не лінуйтеся робити хоча б ці нехитрі процедури, якщо маєте сидячу роботу. А тепер по–іншому продіагностуємо вас. Зімкніть–но через плече за спиною пальці рук.

Пробую і розумію, як це непросто. Через одне плече пальці ніби змикаються, а через друге — ніяк. Іван Прокопович заспокоює, мовляв, дехто і так не може зробити. Наступне його діагностичне випробування — розроблені ним вправи із півтораметровою палицею. Це взагалі вищий пілотаж: палицю треба тримати за спиною на рівні попереку, якомога ширше взявшись за неї. У такому положеннi треба пронести її над головою і почергово переступити обома ногами і так само повернути її за спину. Довгун робить цю вправу без зусиль, а мені вона вдалася лише наполовину. Важко повірити, дивлячись на цього чоловіка, що йому вже далеко за сімдесят. Його гнучкості міг би позаздрити навіть молодий. Гімнастика й обливання водою з колодязя у будь–яку пору року — із цього починається кожен його день ось уже чверть століття. Він навіть день пам’ятає, коли вперше влаштував собі крижану купіль — на «щедруху», як він каже, 13 січня 1986 року.

— Чому тепер люди мають хворий хребет? Можна багато говорити про екологію, про інші причини. Перша і головна причина — блага цивілізації погано впливають на морально–психологічний стан людини. Звідси зниження рухливості, неправильне харчування, нестача кальцію та калію. А додайте ще шкідливі звички, і буде повний букет. Чим колись харчувалися старі люди у нас на Поліссі? Печена картопля, вівсяний кисіль, страви з гарбуза, квасолі, домашній сир, тобто все натуральне. І про пастернак не забували, додаючи його майже в кожну страву. Тому дітки не хворіли на нирки, а чоловіки не мали чоловічих проблем. Люди були здоровими, хоч і тяжко працювали. Я приїхав у Бірки після медучилища у 1957 році, коли жінки тут народжували по десятеро і більше дітей. І у великих сім’ях, де не було статків, всі дітки були здоровими.

Приймав пологи при гасовій лампі

Молодий фельдшер пройшов у селі хорошу медичну практику. Разом з акушеркою йому доводилося й пологи приймати, бо сама вона не справлялася — бірківські жінки народжували по 70—80 дітей за рік. Спочатку багато хто соромився Івана, але слава про те, що він приймає пологи майже без болю, швидко розлетілася по селу.

«Кличте Йвана!» — кричали породіллі, коли потрапляли на стіл. Без УЗД треба було спрогнозувати вагу немовляти, його положення, бо всякі випадки були, навіть дуже тяжкі. Та Бог милував, тут не померла жодна породілля. Скільки маленьких бірківчан прийняв сільський фельдшер при гасовій лампі (світло тут з’явилося лише в 1966–му), і не злічити. Цілий полк, напевне, буде. Іван Прокопович якось рахував і збився, більше 600 нарахувавши.

— Сільський фельдшер — це лікар на всі випадки життя, — каже цілитель. — Він і гінеколог, і кардіолог, і педіатр. Я думав вчитися далі, навіть документи завіз в Івано–Франківськ, але не прийняли. Бо треба було два роки відпрацювати після медучилища. А потім втягнувся, одружився, і пішло–поїхало. Тридцять три роки присвятив медицині. У нас, на Поліссі, у кожному селі були народні лікарі. Оті самі бабці, які вміли все або майже все. До них і звертався сільський люд з усіма проблемами. А мені, фельдшеру з дипломом, треба було привчити селян iти до медпункту, а не до бабусь. Як це зробити? Зробити місцевих цілительок своїми союзниками. Я цікавився, що і як вони роблять. Були серед них талановиті люди від Бога. А були й так собі. Баба Варка, скажімо, дуже добре підорву вправляла. Від неї я навчився це робити. На перший погляд це так просто, а насправді треба мати надто чутливі пальці, щоб не нашкодити. Опущення шлунка — дуже поширена хвороба. Після важких пологів у жінок це часто буває.

Не так давно приїхала жіночка, два роки, як народила дитинку. Їсти не може, сохне, і нічого у неї не знаходять. Методи терапії зміщення органів черевної порожнини, на жаль, в офіційній медицині не розроблялися, лікарі мало про них знають. А при своєчасному зверненні «підтягування шлунка» дає досить позитивні результати. Просто займатися цим треба професійно, добре знаючи анатомію органів, щоб не зашкодити. Я на собі відчув, яка неприємна річ, ця підорва. Якось ще в молодості з братом у лісі дерева рубали, і я закинув на плече сосну. Став живіт боліти, апетит зник. У лікарню до Луцька їздив, та ніхто не встановив діагноз. Мордувався довго, поки бабця не допомогла. Відтоді я зацікавився цією темою й поставив собі за мету навчитися вправляти підорву. Людям допомагаю.

Іван Прокопович каже, що мануальною терапією теж біда змусила зайнятися. Мав спинно–мозкову грижу, ще й таку, що ходити вже не міг. Готувався до операції, але не відважився, вирішив сам себе вилікувати. Почав пробувати різні вправи, пив трави і помітив зміни на краще. Додав обливання холодною водою. Тоді зробив перший тренажер і забув про хворобу. Відтоді минуло більш як два десятки років...

Із горя хотів закурити, але замість запалити цигарку... з’їв її

До Івана Прокоповича їдуть за допомогою звідусіль. Знають дорогу до поліського цілителя не лише волиняни, а й мешканці сусідніх областей, та Білорусі. Хто з хребтом, хто з підор­вою, хто по трави. Якось приїхав чоловік із Верховини, щоб позбутися залежності від тютюнопаління, бо викурював три пачки цигарок за день.

— Не дуже він вірив у це. Але вийшов від мене на вулицю, став біля колодязя і хотів закурити. Підніс цигарку до рота і викинув. Нещодавно телефонує й розказує, що програв вибори на посаду голови сільради, кілька голосів не вистачило. Із горя хотів закурити, але замість запалити цигарку... з’їв її. З того краю до мене вже багато чоловіків приїздило. Навіть по телефону просять закодувати. А від алкогольної залежності не кодую. Маю сильний код, не хочу зашкодити, щоб у людей були проблеми. Треба, щоб людина сама усвідомила свою проблему й сама йшла на цей крок. А жінкам хочу сказати: ви хворієте через те, що не маєте справжніх чоловіків. Скільки жінок під ніж лягає щорічно! 80—90 відсотків мають хворі кістки, хребет. А чому? Ніхто не шукає причину. Лікарі просто лікують. Усе тому, що жінки не мають повноцінного статевого життя. Якщо є гормональна напруга — обов’язково будуть хворі кістки й ожиріння. Де та жінка буде здорова, коли у нашому селі, наприклад, чоловіки по 6—7 місяців удома не бувають, гроші заробляють?

ВАЖЛИВО!

«Ми з онуком Іваном, який продовжує мою справу й працює у Луцьку, розробили комплекс вправ для здорового хребта, — розповідає Іван Довгун. — Хочеться, щоб його взяли на озброєння у дитячих садочках, у школах. Видали посібник і готові допомагати консультаціями. Аби було бажання у вихователів та педагогів».

МОЛОДИЛЬНИЙ СЕКРЕТ

Іван Прокопович радить менше сердитися одне на одного. Бо стан нашої імунної системи залежить не лише від того, що ми їмо, як засвоюються корисні речовини, а й від стану нашої нервової системи. Навіть якщо будеш голодним, але задоволеним — імунітет не підведе. Тому чоловікові не можна дивитися на жінку скоса, а жінкам — кричати на чоловікiв, бо болітиме голова. Коли все ж таки треба підлікуватися, то народний цілитель має свої рецепти трав’яних зборів. Знає навіть рецепт молодильної мікстури. Особливо він шанує турицю, або вовче тіло. Ця рослинка росте на поліських болотах і по медичному називається шабельник. Прокопович сам тричі на рік п’є настоянку з туриці і сміється: «Як поп’єш туриці — підеш до молодиці». На власному досвіді він переконався, як ефективно цілющий відвар впливає на структуру хрящової тканини, забезпечує її міцність, еластичність. Тому рослина незамінна в лікуванні хребта, суглобів, при артриті, артрозі, остеохондрозі. Лікує вовче тіло й багато інших хвороб.

Попросила в лікаря й мені дати цю диво–рослину чи настоянку, але Довгун навідріз відмовився. «Спочатку зробите аналізи — я скажу які, — а тоді приїдете знову, і я все дам. Просто так починати лікування не можна. Це ж не чай, а ліки».