Чудеса Рукомиша

Не знаю як кому, але мені перед Різдвяними святами завжди хочеться чогось особливого, щоб якимось незвичайним чином відчути єднання душі з Великим Небом. І цього разу мені справді пощастило. Бо саме на цю пору випало відрядження у село Рукомиш Бучацького району, де ще з прадавніх часів є унікальне, відзначене й благословенне Господом місце. І коли я вийшла край села з авто й побачила внизу перед собою цю засніжену долину в переливах сонячних бликів і храм з наскельною хресною дорогою, то в душі наче ангели заспівали. А потім настоятель стародавньої Свято–Онуфріївської церкви отець Михайло Суканець розповів мені про багато справді чудесних речей, які притягують сюди людей мов магнітом.

Онуфрій від Пінзеля

Однією з визначних пам’яток Рукомиша є скельний монастир, що його заснували православні ченці ще у першій половині XIII століття. Утікши зі сплюндрованої ордою хана Батия Києво–Печерської лаври, вони просувалися на південний захід, відтак облюбували собі місцину на березі річки біля чистих джерел та травертинових скель, багатих на невеликі природні печери. В одній з таких печер ченці й заснували храм на честь великого сподвижника чернечого життя, святого преподобного Онуфрія Великого, який жив у III столітті нашої ери. За свідченням релігійного дослідника Ярослава Стоцького, так і залишилось невідомим, хто виготовив колись для скельного храму перший кам’яний іконостас та фігуру святого Онуфрія, які до наших часів, на жаль, не збереглися. Зате всьому мистецькому світу відома нині скульптура святого Онуфрія, виготовлена для церкви в Рукомиші славнозвісним Георгієм–Іоаном Пінзелем, якого сучасні європейські мистецтвознавці ставлять в один ряд зі знаменитим Мікеланджело. 

До речі, цю унікальну скульптуру виявили у селі випадково і порівняно недавно. І майже два роки пішло на те, щоб довести, що це справді пінзелівська робота.

Тепер же зацікавлені особи роблять усе можливе, аби забрати оригінал до якогось музею, однак отець Михайло вважає, що Онуфрій повинен стояти тільки в церкві, яка носить його ім’я. До того ж він не без підстав побоюється: якщо пінзелівського Онуфрія заберуть, то він уже навряд чи повернеться до Рукомиша.

Під захистом нерукотворного образу

Поряд із древнім скельним храмом є ще одна незвичайна святиня — нерукотворний образ Спасителя. Якщо дивитися на скелі знизу, особливо коли сонячні промені лягають певним чином, то аж трошки моторошно стає, настільки чітко проглядаються у травертиновому кам’яному масиві риси Ісусового обличчя — очні заглибини, чоло, перенісся, губи, борода... «Коли понад двадцять років тому мене призначили на цю парафію, — каже отець Михайло, — я нічого про цей образ не знав, та й від мешканців села не чув. Але після того, як ознайомився з історією села, мене постійно цікавив і бентежив один незвичайний факт. Місцеві старожили розповідають, що влітку 1944–го до села підступив фронт, тож селянам було наказано вибиратися за його лінію. Вчасно вибратися вдалося далеко не всім. Тож коли почалися бомбардування й обстріл, люди, не знаючи, куди сховатися, у відчаї зібралися якраз біля цієї впадини у скелях неподалік храму. І — диво дивне! Бо як не рвали бомби і снаряди землю навколо, в цьому місці ніхто з селян не тільки не був убитий чи серйозно поранений, а навіть подряпини жодної не отримав. І ось коли моїм очам вперше відкрився цей нерукотворний образ Спасителя, я зрозумів, що це сам Господь всемогутній, почувши щирі молитви людей про спасіння, зберіг їх неушкодженими».

Отець Михайло каже, що тепер усі, хто приїжджає чи приходить до святих скель Рукомиша, завжди подовгу зупиняються перед незвичайним святим ликом. Дехто, вдивляючись, бачить поряд ще й силует Матері Божої з дитям на руках та ангелів. Взагалі кожен бачить ще щось своє. От наприклад одного разу, коли сюди привіз своїх донечок один глибоко віруючий митець iз Бучача, то одна з дівчаток (а діти, як відомо, лукавити не вміють) сказала: «Тату, я на цій скелі бачу вівтар, як у церкві...» А пізніше про це вже науково і як фахівець висловився директор Львівської картинної галереї, Герой України Борис Возницький. Він зазначив, що в тому місці, де проглядається лик Ісуса, колись можливо був дерев’яний приставний храм, подібний до того, що в Тустані на Івано–Франківщині. До такого припущення підштовхнула фахівця наявність особливих квадратних ніш у скелі — ймовірно, що в них вставлялися дерев’яні балки, відтак утворювався рукотворний храм з нерукотворним образом Ісуса.

Пов’язана з цією скелею i ще одна незвичайна історія. Саме в її товщі була криївка, де впродовж двадцяти (!) років, з 1947–го по 1967–й переховувався від помсти радянської влади боєць УПА, мешканець Рукомиша Юрій Михайлецький. Коли ж його видали, він вирішив за краще живцем спалити себе у тому кам’яному сховку. Невдовзі тут постане пам’ятник борцю за волю України, чия доля склалася так трагічно.

Що ж там, у підземеллях?

Незвичайною є вже сама енергетика біля святих скель Рукомиша. Свого часу сюди приїжджала одна відома провидиця. Вона розповіла отцю Михайлу, що її ніби щось тягнуло сюди, коли перебувала у славнозвісній Зарваниці. А потім сказала, що відчуває тут надзвичайно потужний енергетичний потік, який іде з–під землі. І, що найімовірніше, це пов’язано з підземним похованням святих. І додала, що це місце намолене ще від дохристиянських, язичницьких часів.

Наявність нерозкритих підземних таємниць підтвердили і дослідники–археологи, які приїжджали зі Львова і робили заміри у Свято–Онуфріївському храмі та навколо нього. Вони також зафіксували під землею невідоме потужне енергетичне джерело. До слова, у скелях поряд є і звичайні водні джерела, але вода у них також незвичайна, бо цілюща. Отець Михайло каже, що вже є кілька свідчень про справді чудесні зцілення завдяки цій воді, яка особливо помічна для очей, легень, рук та ніг. Чудесним чином зцілилася не так давно й одна жінка, яка випадково зірвалася зі скелі під час екскурсії якраз після того, як молилася перед статуєю Богородиці у скельній ніші. Але повернемось до досліджень львівських археологів. За допомогою спеціального сканера вони виявили на глибині близько п’яти метрів порожнини із явно рукотворними склепіннями. А також — підземні ходи у двох напрямках. Розпочинаються вони однозначно з підвалів Свято–Онуфріївського храму, історія якого налічує вже кілька століть. Однак не так просто розгадати ті підземні таємниці.

— Свого часу я знайшов на горищі храму незрозумілі лази з кількома сходинками, які закінчувалися замурованими тупиками, — каже отець Михайло, — і зрозумів, що це, напевне, проходи до підземель, які в ті часи практикували робити саме у товщі церковних мурів, щоб таким чином надійніше сховати їх від сторонніх очей. Найвірогідніше, що саме в храмі люди ховалися від ворожих набігів, а потім могли підземними ходами вийти до річки чи в поля. Зараз у підземеллях тих можна знайти справжні історичні скарби! Але я не маю можливості та права самостійно розблоковувати ті підземелля, та й коштів на це у парафії немає. Згори ж ми вже в різний час чули чимало обіцянок про те, що для досліджень у Рукомиші буде створено спеціальну археологічну групу, яку забезпечать необхідним обладнанням та фінансуванням, але досі вони, на превеликий жаль, залишаються тільки обіцянками. До речі, восени до нас заїжджав по дорозі в Карпати Віктор Ющенко разом із сім’єю. Побачив Рукомиш уперше, побував зі мною й у скельних печерах, і біля лазів у підземелля. Був приємно вражений і дуже серйозно всім зацікавився, бо просто звідси телефонував багатьом людям, які можуть посприяти проведенню тут справді серйозних наукових досліджень. Маю надію, що їх таки проведуть у найближчому майбутньому.

Самого отця Михайла можна назвати в найкращому розумінні цього слова фанатом збереження та популяризації усіх духовних та історичних цінностей довіреної йому парафії. Вже давно міг би він служити і в районному, і в обласному центрі, але серцем прикипів до свого храму та незвичайного місця, в якому він розташований. «Переконаний, що потрапив колись сюди невипадково. І що мушу зробити все можливе для цього відзначеного Богом місця. Тому не перестаю стукати в усі двері», — сказав він мені на прощання. Тим часом унікальне святе місце у Рукомиші дуже потребує зараз навіть елементарної допомоги для його збереження. Вибухи під час будівництва кільцевої дороги, яку прокладали поряд, приміром, призвели до появи у стінах Свято–Онуфріївського та скельного храмів великих тріщин. А це не може не тривожити...

ДОВІДКА «УМ»

«Рука» і «мисль»?

Точна дата заснування Рукомиша — невеликого села на південному заході області — невідома, але низка історичних фактів вказує на те, що було це приблизно у ХII столітті. Взагалі ж люди освоїли цю місцевість біля травертинових скель на берегах річки Стрипи набагато раніше. Про це свідчать цінні археологічні знахідки, що їх було виявлено кілька років тому під час будівництва об’їзної дороги навколо райцентру Бучач — предмети Трипільської та Черняхівської культур. Розходяться думки і щодо назви села. Одні стверджують, що це похідне від двох слів — рукави та комиші, бо тут річка утворює в долині численні заплави та рукави, густо порослі комишами. За іншою версією, назву спричинило те, що у давнину тут були дуже розвинуті ремесла, а будь–яку ручну працю називали тоді «рукомеслом». А третій варіант, це що у назві Рукомиш (колись траплялося і написання «Рукомишль») поєдналися ручна праця — «рук» із духовною працею думки — «мислі».

ЖИТІЄ СВЯТИХ

За легендою, святий Онуфрій прожив самітником 60 років. Годували його в безлюдній пустелі лише ангели та єдине дерево, одна з гілок якого щомісяця дивним чином давала плоди. Одного дня його випадково знайшов монах Пафнутій. Побачивши його, Онуфрій розповів йому історію свого життя і сказав, що на ранок помре. Так і сталося. Після цього дерево відразу впало...