За законами Хорха

Ці кінокадри, мабуть, знають усі: невиспаний штандартерфюрер Штірліц, примруживши очі, веде рівними німецькими дорогами респектабельний ретро–автомобіль, який своїми обрисами та хромованими деталями мав символізувати для радянського глядача водночас розкіш і близький занепад Третього рейху. Логотип машини радянського супершпигуна, на відміну від транспортного засобу його колеги Джеймса Бонда, великим планом не показують — зі зрозумілих причин. Але ті, хто цікавиться, знають: Штірліц, хоча й не усамітнювався з розкішними дівчатами, як його кіношні колеги, але їздив на «Хорху–853». Автомобільні естети називають цю модель найкрасивішою машиною передвоєнних років.

А старина–«Хорх» при цьо­му залишається улюбленою іграшкою не лише вигаданого радянського агента, а й цілком реального фюрера Адольфа Гітлера — хоча останньому за статусом належало пересуватися представницькими грос–«Мерседесами» (великими «Мерседесами». — Ред.). Ще один палкий шанувальник «хорхів» — права рука головного наці Герман Герінг, який мав у своєму гаражі цілу підбірку гарних машинок.

Про шик та комфортність «Хорхів» ходять легенди. Лише одна деталь: для водія у передньому крилі був умонтований умивальник — з холодною і гарячою водою. Салон — сап’янова шкіра плюс кілька сортів дорогих порід дерева. На приборній панелі — барометр, щоби передбачати погоду. Колеса на спицях, у кожному — 84 спиці! Легендарний «шістсотий» у порівнянні з цим витвором мистецтва — банальний ширпотреб. Емблема «Хорха» — куля з крилами: «Досконалість, яка летить». До речі, одна така машина, яка нині знаходиться в Росії, не тільки охороняється державою, а й стоїть на обліку в ЮНЕСКО як пам’ятник.

Технічні деталі, які відрізняли передовий свого часу «Хорх» від конкурентів, — тема для фахівців. Із загальновідомих — передній привід, на який Августо Хорх перевів сконструйовані ним машини ще в 30–х роках минулого століття. А більш консервативний «Мерседес» наважився на цей крок тільки в 1997 році. Хорх став першим, хто використав карданний вал, коробку картера виготовляв зi сплавів легких металів, а шестерні коробки передач — iз високоміцної сталі.

...Автомобільний музей в Інгольштадті, розташований на відстані сорока хвилин їзди від Мюнхена, — наймолодший серед своїх німецьких колег. Його «головний конвеєр» запустили в нинішньому році. Йдеться про вертикальний відкритий підйомник, який безперестанку, впродовж робочого дня ні на секунду не зупиняючись, цілком беззвучно піднімає на висоту четвертого поверху закріплені на ньому концептуальні рішення конструкторів «Ауді». Підйомник називається «патерностер», що перекладається як «отче наш». Кажуть, це тому, що ланцюг підйомника нагадує чотки для молитви. Завдяки креативному рішенню збір раритетів та нових розробок у модерновій сферичній споруді називається «Мобільний музей». Якщо піднятися ліфтом на верхній поверх, а потім спуститися сходами — паралельно з рухом «отченаша» — то можна простежити, як змінювалися, зро­стали і вдосконалювалися конструкторські ідеї Хорха та його колег.

Експонати тут не огоро­джені. Їх, звичайно ж, iз розумом, можна чіпати, відкривати двері, мацати деталі. Окрім деяких особливо цінних моделей, які заховані в коробці з товстого скла. Що суттєво ускладнює фотографування. Як, скажімо, ще один ексклюзивний передвоєнний красень — «Хорх–855». Із заводського конвеєра зійшло всього 7 таких машин.

Хорх був чи не першим менеджером, який «розкручував» свої автомобілі, беручи участь у гонках. Коштів такий підхід вимагав чимало, а успіх приходив не одразу. Але коли в 1911 році одне з його дітищ перемогло у змаганнях на Альпійський кубок та отримало титул «Підкорювач Альп», менеджери зафіксували зростання обсягів продажу. У ті роки дороги австрійських Альп вважалися серйозним випробуванням для автотехніки. У розробку спорткарів Хорх зі своїми конструкторами вклали чимало зусиль і креативу. Навіть сьогодні, розглядаючи на верхньому поверсі «Мобільного музею» болід «Срібляста стріла», важко повірити, що це — модель 1937 року.

У 30–х роках «Ауді» та три інші фірми, що входили до складу об’єднаної корпорації, випускали кожну четверту машину в Німеччині. Але хрест на їх стартовому ривку поставила Друга світова війна. «Ауді» відновила виробництво, але вже під крилом свого конкурента «Даймлер Бенц», виробничим потужностям якого пощастило увійти до іншої, не радянської, зони окупації. В 60–х роках бренд, як відомо, перейшов у власність «Фольксваген–груп», яка придбала не тільки цехи, а й права на торгові марки. Сам Августо Хорх, хоча й користувався прихильністю нацистських бонз та був задіяний у багатьох структурах, що працювали на потреби війни, таки зумів не вступити до націонал–соціалістичної партії. Цей факт і врятував його від післявоєнного переслідування.

ПРОФАНАЦІЯ

Гидке каченя — виявляється, родич

Народний, масовий і напівпластмасовий «Трабант», який випускався у соціалістичній післявоєнній Німеччині, робили також на базі імперії Августо Хорха. Так, після війни завод «Ауді», який знаходився у місті Цвікау, потрапив до радянської зони окупації. Відповідно, був націоналізований — і на його потужностях соціалістичні інженери продукували простий транспорт для соціалістичних же споживачів. Кажуть, що старому Хорху, який помер у 1951 році, про цю профанацію нічого не казали. Гаслом конструктора була фраза: «За будь–яких обставин виготовляти тільки великі, потужні і хороші автомобілі». Тож схильний до елітарності інженер важко переживав подібні тенденції спрощення.

ТАЄМНИЦІ МАРКИ

Переклади своє прізвище на латинь

Автомобільну марку «Ауді», під якою досі випускають машини цінового сегменту від середнього і вище, було придумано цілком випадково. Коли через суперечки з бізнес–партнерами Августо покинув перед тим засновану ним фірму «Хорхверк АГ» і створив нову, виникло питання, як назвати нову компанію. Ентузіасти вели палкі дискусії у вітальні приватної квартири. А в сусідній кімнаті в цей час намагався готуватися до іспиту з латині син господаря. І одну з реплік, у якій фігурувало слово «Хорх» (на старонімецькій мові — «слухай»), він просто переклав на класичну мертву мову — «ауді». Марнославний Августо одразу ж учепився за подану ідею: адже нове слово і милозвучне, й основне завдання — увіковічити в історії його ім’я — виконує. До речі, на перших рекламних плакатах нової фірми зображували велике людське вухо.