Спочатку було дежа вю

На межі 2010—2011 років у вітчизняних кінотеатрах вийшов сиквел діснеєвського фільму «Трон» зразка 1982 року — «Трон. Спадок» (реж. Джозеф Косінскі). Подія, довгоочікувана в Америці, для нашого глядача є лише черговою історією, знятою у модному 3D. На постановку цього науково–фантастичного екшену Walt Disney витратив 170 мільйонів доларів, заробивши на даний час (світовий прокат стартував 17 грудня) близько 200 мільйонів доларів. «Трон–2» оповідає про 27–річного Сема Фліна (Гаррет Хедлунд), який хоче витягнути свого батька, комп’ютерного генія, Кевіна Фліна (Джеф Бріджес) із віртуальної гри, куди той потрапив 20 років тому, намагаючись втілити свої утопічні ідеї щодо покращення вже існуючого світу. По той бік екрана проти нього грає двійник батька, за нього — витвір віртуальної еволюції, дівчина на ім’я Кора (Олівія Уайльд). Фільм наповнений спецефектами, технічними примочками і швидкісними перегонами, що дозволяє назвати «Трон–2» одним із кращих комп’ютерних кінопродуктів. Але чим далі в ліс, тим більше виникає моментів дежа вю: у візуальній концепції — «Зоряні війни», героїня — з «П’ятого елементу», утопічні ідеї — від «Начала», латексні костюми — дизайн 80–х. Педагогічний месидж «Трону» — яким би привабливим не здавався віртуал, реальність все одно надійніша — міг би залишити вже зовсім прісний післясмак, якби не електронний саунд від Daft Punk і флюїди сексапільної кібербілявки у виконанні моделі Бо Гарретт.

«Турист» (реж. Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк) — фільм з іншої опери, але головна скрипка там також видає знайомі вже звуки. Спільна акторська робота Анджеліни Джолі та Джонні Деппа, що виходить у прокат сьогодні, є рімейком маловідомого фільму кількарічної давнини «Ентоні Зіммер» із Софі Марсо. На відміну від аскетичного французького детективу, американська картина — уособлення голлівудського шику й гламуру, підкріплене розкішшю ренесансної Венеції. Еліз (Джолі) — красива жінка, яка вражає дорогим одягом і прикрасами. Френк (Депп) — простакуватий американський турист, якого використовує підступна Еліз. В акторській роботі ролі розподілені подібним чином: холодна Джолі просто позує (чи паразитує) на тлі хорошої гри Деппа. Парадоксально, що у фільмі під назвою «Турист» режисер очистив від туристів головну площу Венеції Сан Марко, залюднивши її, наче Уолл Стріт, білими комірцями. У цьому випадку прозорим натяком видається присутність у картині актора Руфуса Сюела, який у 1998 році зіграв головну роль венеційського сенатора у красивому костюмованому фільмі «Чесна куртизанка». От там вам і любов, і розкіш, і пристрасть.