Відомо, що піднятися на вершину Олімпу легше, ніж утриматися на ній. Дехто, аби боляче не вдаритися при падінні, завершує кар’єру в ранзі непереможеного. Однак наша співрозмовниця, 28–річна Наталя Добринська, —– не з лякливих. Здобувши в Пекіні олімпійське «золото», вона планує в Лондоні–2012 відстояти титул королеви семиборства. Головною опоненткою Наталки, очевидно, буде, британка Енніс, яка з 2009 року не програла нашій співвітчизниці ще жодного старту. Проте Добринська сподівається знайти в собі внутрішні резерви, аби саме на головних стартах чотириріччя зробити вдалий ривок і здобути титул дворазової олімпійської чемпіонки.
Цікаво, що, й далі дбаючи про спортивну кар’єру, Наталя вирішила почати нову сторінку своєї історії — політичну – і пройшла до Вінницької облради за списком Партії регіонів. Про те, як і чому титулована легкоатлетка вирішила вести «подвійне життя», вона розповіла в інтерв’ю «УМ».
«Кожний старт — це нове життя»
— Наталю, новорічні й Різдвяні свята — час, коли загадують бажання й чекають чудес. У вашому житті є місце для казки?
— Загадати бажання, особливо коли падає зірка, — це святе. Зараз, звісно, приділяю цьому значно менше уваги, ніж у дитинстві, однак вірю, що хороші мрії завжди стають реальністю. Тому щоразу під Новий рік загадую й загадую бажання.
— Після переможної Олімпіади–2008 ви сказали, що головна ваша мрія збулася. Цікаво, як довго чекали від Діда Мороза такого подарунку?
— Це бажання я загадувала постійно, напевно, років десять, доки не стала олімпійською чемпіонкою.
— Тоді ж ви сказали, що прагнете насолодитися своїми виступами в ранзі олімпійської чемпіонки. Що відчуваєте, коли зараз виходите на старт відповідальних змагань?
— Кожний старт — це нове життя. Звісно ж, на мене тисне відповідальність. Просто змагатися і ні про що не думати в мене не виходить. До того ж, як і кожна людина, я маю слабкі місця, з якими доводиться боротися. Часом може «занести», і тоді з’являється відчуття непереможності. Думаю, всі знають, що в підсумку очікує на самовпевненого спортсмена. Тож я постійно шукаю золоту середину.
— Власне, до чого зобов’язує титул переможниці Олімпійських ігор?
— Як на мене, вся відповідальність лежить у спортивній площині. Звання олімпійської чемпіонки зобов’язує демонструвати високі спортивні результати. Вибір невеликий: або ти залишаєш великий спорт у ранзі тріумфатора, або продовжуєш триматися на вершині.
Водночас я своїми успіхами прагну нести в маси здоров’я та красу. Хочеться зробити так, аби українці прагнули займатися спортом та залучали до здорового способу життя своїх дітей і друзів. Навіть якщо кілька людей всерйоз займеться собою, наслідуючи мій приклад, вважатиму свою місію виконаною. Однак дуже хочеться, щоб послідовників було якомога більше.
Мені подобається приносити радість рідним і близьким. Хочеться, аби друзі, вболівальники знову пораділи за мене, пережили зі мною радість перемог. До того ж, спорт високих досягнень — це можливість загартувати свій характер, відшукати додаткові резерви, зрештою, вивчити свій організм в умовах серйозних випробувань.
«Боротися з лінощами мені допомагала сестра»
— Після Пекіна у вас з’явилася сильна конкурентка — чемпіонка світу–2009 та Європи–2010 Джессіка Енніс із Великої Британії. Як плануєте її перемогти?
— Якщо хтось швидше біжить, очевидно, й тобі потрібно покращити цей елемент підготовки. Тому на тренуваннях я акцентую увагу на спринті, водночас не забуваючи про свої сильні сторони.
— А не боїтеся, що, готуючись до бігових дисциплін, втратите у штовханні ядра та метанні списа?
— Можливо. Але будемо балансувати між силовими та біговими елементами. У багатоборстві потрібно вдосконалювати всі види.
— Якось ви казали, що плануєте змінити семиборство на інший вид, зокрема потрійний стрибок? Це ще може статися?
— Це питання залишається у підвішеному, незрозумілому стані. Зараз я повністю сконцентрована на семиборстві. Існує дуже багато моментів у моїй нинішній професії, які слід удосконалити, тому для цілеспрямованої підготовки до окремого виду просто немає часу. Про зміну дисципліни, напевно, подумаю після 2012 року.
— Свого часу ви заявляли, що для перемоги треба боротися не з суперником, а з самим собою. З якими недоліками ви ведете боротьбу, щоб стати дворазовою олімпійською чемпіонкою?
— Та існує ціла низка всіляких людських вад — лінь, незібраність, непунктуальність. До речі, в дитинстві, коли я починала спортивну кар’єру, найбільше мені допомагала боротися з лінощами моя старша сестра Вікторія. Саме вона змушувала мене щодня ходити на тренування. Чи вдасться побороти всіх своїх внутрішніх ворогів? Як кажуть, час покаже.
«Моє головне бажання — допомогти вітчизняному спорту»
— Як ви вважаєте, тріумф на Олімпіаді — це зоряна година спортсмена чи тільки початок нового шляху?
— Кожен спортсмен має свою відповідь на це запитання. Дехто розцінює сам факт потрапляння на Ігри як вершину кар’єри і потім вішає кросівки на цвях. Що стосується мене, то пекінське «золото» — це лише початок нового життя, сходинка для подолання нових труднощів, з якими я прагну зустрітися в майбутньому.
— Одразу пригадується висловлене вами бажання стати спортивним функціонером, зокрема міністром спорту. Це і є ваше нове випробування?
— Можливо. Насправді, моє головне бажання — допомогти вітчизняному спорту піднятися на вищий рівень. Спорт, якому я віддала 20 років, знаю в усіх деталях, тому можу скласти цілісне уявлення про його стан. Дуже хочеться, щоб він став пріоритетним напрямом діяльності нашої влади, а наша нація стала здоровішою й гарнішою. Кому ж як не олімпійським чемпіонам вирішувати такі проблеми? Я знаю, що українські збірники мають серйозні проблеми з фінансуванням. Потрібно щось робити. Вірю: якщо кожний почне із себе, можна змінити досить багато.
— Саме для цього ви пішли в депутати?
— Стати депутатом Вінницької облради від Партії регіонів мені запропонував «губернатор» області Микола Джига. Мені імпонують його людські якості, та й спортом він серйозно захоплюється, тому на пропозицію я погодилася без вагань.
— Участь у публічних заходах — теж частина нового амплуа?
— На жаль, у нашій країні спортсменів знає лише обмежене коло людей, тож на вечірках я знайомлюся з новими персонами й водночас отримую задоволення від спілкування з визначними спортсменами. До того ж було дуже приємно взяти участь у роботі благодійного фонду, створеного Денисом Силантьєвим та Яною Клочковою. Гроші, виручені від продажу ядра, яке я штовхала на Олімпіаді, пішли на допомогу дітям з вадами зору.
— Наталю, ваш імідж дуже схожий на образ популярних закордонних спортивних зірок. Що рухає вами?
— Мабуть, це все — від природи. Насправді на публічних заходах я не частий гість. Коли в мене тренувальний процес, збори, я не відвідую жодних вечірок, тусовок. У цей період я повністю зосереджена на спорті й не дозволяю собі нічого зайвого. А от коли з’являється вільний час, я займаюся цікавими для себе справами. Однак зараз усе підпорядковане спорту, він — номер один у моєму житті. Так що моя публічність — це маленькі напрацювання для майбутнього.
— Ставши на політичну стежку, не боїтеся критики на свою адресу?
— Я самокритична, але що стосується критики у свій бік, то, думаю, кожний з нас боляче її сприймає. Зрештою, мені все одно, адже я роблю добрі справи, тому намагаюся не звертати уваги на гострі випади недоброзичливців. Поважаю думку кожного, хай там якою б вона була.
«Танцюючи, трохи відпочила від легкої атлетики»
— Минулого року ви перемогли у фотоконкурсі «Міс спорту». На яких фото ви подобаєтеся собі найбільше?
— Світлини, зроблені під час змагань, найкраще передають мій стан. Переглядаючи їх, згадую й знову переживаю ті переможні миттєвості, наповнені приємними спогадами для моєї душі.
— Також минулий рік запам’ятається українським любителям спорту участю Наталі Добринської у проекті «Танцюю для тебе». Для кого ви танцювали?
— Після напруженого легкоатлетичного сезону хотілося переключитися на іншу сферу діяльності, зайнятися чимось новим. Тож, танцюючи, трохи відпочила від легкої атлетики, отримала фізичну та психологічну розрядку. По–друге, зробила приємність дитині, втіливши в життя її мрію (виграні кошти кожен учасник проекту спрямовував на благодійність. — Авт.).
— А ви більше любите дарувати чи приймати подарунки?
— Не буду кривити душею — люблю одержувати презенти. Навіть невеликий, непримітний подарунок — це увага та щира повага.
— Цього року плануєте брати участь у нових телепроектах?
— Ні, зараз я починаю цілеспрямовану підготовку до літнього чемпіонату світу.