За перші десять років ІІІ тисячоліття людина так і не ступила на Марс. Пересічний обиватель не може стати пасажиром космічного корабля. Летючі ранці за спиною не стали загальним надбанням, ба навіть у міських корках доводиться стояти довше, ніж раніше, в автомобілях, які принципово не відрізняються від машин 1990–х. Але все ж можна стверджувати, що «нульові» роки стали періодом багатьох технологічних проривів.
Не все одразу. На початку нового тисячоліття людство вдосконалює насамперед ключові напрями інформаційного суспільства та свою мультимедійність. Тож давайте підсумуємо 2000–ні роки в сенсі технічних новинок і тенденцій.
У 2000–х роках інтернет перестав бути «книжкою, яку лише читають», — він став полем творчості мільйонів, мільйонів людей по всьому світу. Користувачі почали самі створювати і вдосконалювати зміст всесвітньої мережі. Це називають появою Web 2.0 — Мережі другого рівня — замість застарілого Web 1.0.
Одним із чинників розширення парадигми інтернету стала криза так званого «пузиря доткомів» — високотехнологічних інтернет–компаній, переважно американських (від «ім’я.com»), що базують свій бізнес лише на «всесвітньому павутинні». Обвал їхніх акцій стався 10 березня 2000 року. Сотні інтернет–фірм тоді збанкрутували, були ліквідовані або продані; кілька керівників засуджені за шахрайство та розтрату грошей акціонерів. В Україні цю подію по інший бік океану не помітили, адже інтернет як явище масового вжитку в нас перебував на зародковому рівні. Але саме на початку 2000–х Мережа визнала свої помилки і почала переходити на ті рейки, по яких мчить зараз.
Тепер «нет» — рідний дім для кожної людини, яка має комп’ютер та/або сучасний мобільний телефон. Інтернет став галактикою майданчиків для комунікації між користувачами, що відображається у створенні персоналізованого внеску у веб, доступний для всіх.
Своя сторінка в російськомовній соціальній мережі «В контактє» є ледь не в кожної учениці навіть молодшої школи.
У «Однокласниках» сотні тисяч людей проводять за день більше часу, ніж свого часу — у школі. І це — на наших пострадянських просторах, де пошесть соціальних мереж почалася значно пізніше, ніж на Заході. Що вже казати про феномен Facebook’а, який постав у США в 2004 році, зробив його студента–засновника Марка Цукерберга наймолодшим мільярдером та «людиною 2010 року» за версією журналу «Тайм», а зараз уже об’єднує 500 млн. людей по всьому світу, інтегруючи й величезну українську масовку.
Хоча що там Цукерберг, якщо у 2006–му той же «Тайм» визнав «людиною року» «кожного з нас»?! «Ти» або «ви» (you) — це стосувалося мільйонів творців контенту «Вікіпедії», сервісів YouTube , MySpace та багатьох інших. Уже тоді світ усвідомив вагу звичайного комп’ютерного юзера.
Першим і головним прикладом Web 2.0 називають Вікіпедію, засновану якраз на початку десятиліття — 15 січня 2001–го. Цей інтелектуальний проект, до творення й удосконалення якого може долучитися хоч академік, хоч сторож, став головною енциклопедією людства (щоправда, не завжди досконалою). Її контент — уже понад 17 мільйонів статей 276 мовами, створених волонтерами на безоплатній основі.
Ще одна ознака просунутої людини — свій блог, інтернет–щоденник. Скажімо, у популярному сервісі LiveJournal Україна за кількістю блогів іде на почесному п’ятому місці після США, Росії, Великої Британії й Канади; у нас — майже 345 тисяч облікових записів.
Перелік успішних всепоглинаючих соціальних мереж та різних прикладів Web 2.0 можна продовжувати довго. Очевидно, що вже в найближчі роки список поповниться новотворами й набуде ознак Web 3.0. Утім це буде тема для іншого аналізу. А починалося все з посиденьок на простеньких інтернет–форумах 2000 року…
Звісно, це лише в нас на початку 2000–х мобілки були в щасливої меншості. Західний світ зустрів міленіум уже майже всуціль «мобілізованим». Але саме нинішнє десятиліття стало проривом для стільникових телефонів. Тепер персональні «труби» — звична річ навіть для дітлахів. Кожен «дбайливий» батько навіть під час уроку має змогу непомітно передати любій дитині СМСками твір з української літератури. За статистикою, в 2010 році мобілки має половина мешканців Землі, включно з немовлятами та мешканцями найубогішої Африки.
Та річ навіть не в кількості, а в якості. Мобілки тепер заміняють не лише годинники й будильники, а й аудіо–, подекуди — відеоплеєри, а головне — відеокамери. На відео в телефоні записують усе і вся: хоч хамський тон учителя, хоч Вакарчука на концерті, хоч витівки п’яного посеред вулиці.
Із проривом у масовій мобільній відеозйомці безпосередньо пов’язана мега–популярність інтернет–сервісу YouTube та його похідних. Важко уявити, як користувачі комп’ютерів обходилися без цього зручного сервісу до 2005 року. А тепер усе більш–менш цікаве відео зливають сюди для загального огляду — і з мобілок, і з цифрових відеокамер, і з телебачення. Тут можна переглянути улюблений кліп, популярний прикол, прослухати старий аудіозапис, подивитися повтори цікавих моментів футбольного матчу та навіть кіно «Місце зустрічі змінити не можна», розбите на частини. YouTube — ще один аргумент тих, хто принципово відмовляється від телевізора. Щоправда, якість зображення тут — далеко не найкраща.
Ще 2006 року сервіс YouTube був придбаний за 1,65 млрд. дол. передовою інтернет–компанією Google, яка не прогадала, долучивши цю операцію до переліку своїх перемог у Мережі.
За останніми даними, щодня користувачі YouTube завантажують 50 400 годин відеозаписів.
Цього року найпопулярніший відеосервіс було локалізовано українською мовою.
До речі, найпопулярнішим українським відеороликом на YouTube 2010 року стало зафіксоване для історії падіння ялинового вінка на Президента Януковича: більше 2,1 млн. переглядів.
Ще п’ять років тому будь–який випадково зловлений на ноутбук бездротовий сигнал інтернету був дивиною. А зараз, із переможним поступом по планеті ноутбуків та мобілок із веб–функціями, успішно шириться і Wi–Fi — стандарт бездротової інтернет–мережі. Чим далі, тим більше Wi–Fi стає безплатним, щоправда, наразі переважно в ресторанах, готелях, навчальних закладах, книгарнях і т. ін.
Із появою бездротових технологій стало можливо розвивати і високошвидкісний доступ у Мережу з сучасного мобільного телефона з підтриманням сервісів на рівні звичайного комп’ютера.
Першим у світі цифровим фотоапаратом було трикілограмове одоробло Стіва Сассона, який працював на фірмі «Кодак», ще 1975 року. Комерційні цифрові фотокамери випускали вже в 1990–х, при цьому символічний рубіж якості зображення в нині смішний 1 мегапіксель FujiFilm подолав 1997 року. На Олімпіаді 2000 року в Сіднеї фотокорам ще видавали купу «шарової» плівки від титульних спонсорів. Того ж року були 6 мегапікселів від Contax. А 2003–м датовано початок випуску Canon EOS 300D — першої дзеркальної цифрової фотокамери зі змінними об’єктивами, доступної за ціною широкому колу фотолюбителів.
Завдяки суттєвому поліпшенню якості «цифри», простоті й автоматиці налаштувань вона остаточно перемогла плівку. Тепер «аналогові» фотоапарати лишилися тільки в деяких найбільших професіоналів і диваків–фанатів. Цифрові ж коштують дешево, та ще й знімають відео, плюс до всього легко поєднуються з недорогими пристроями для друкування фоток удома.
Тепер не обов’язково малювати карти–схеми на серветках і пояснювати, після скількох поворотів ліворуч треба звернути праворуч, щоб дійти до бібліотеки. Тепер можна не діставати із бардачка авто потерту карту. Не треба купувати схему автошляхів у кожному новому для себе регіоні. Усе це замінить GPS–навігатор — портативний радіоприймальний пристрій вартістю від 700 грн., на екрані якого вам укажуть потрібний шлях. Особливо «рулить» змичка GPS–навігатора з мобілкою або ноутбуком з інтернет–сервісом на кшталт Google Maps абощо.
Авжеж, стереоскопічне кіно було і за часів СРСР. Але за останні роки 3D–відео ніби заново народилося, до того ж — у новій, вищій, якості. Це стало можливим завдяки здешевленню зйомки за рахунок застосування комп’ютерної обробки зображень. У галузі кінематографу рубіконом став минулорічний фільм Джеймса Камерона «Аватар»: тривимірна екранізація фантастичної історії про бої на далекій планеті принесла 2,8 млрд. дол. касових зборів — світовий рекорд.
Тепер 3D–проектори є в усіх серйозних кінотеатрах–мультиплексах. Паралельно набувають поширення 3D–телевізори й комп’ютерні монітори, а на підході — 3D–технології для мобільних пристроїв і телефонів, причому — без спеціальних окулярів. Ідеться про повсюдне (!) застосування тривимірних зображень.
Зараз це виглядає смішно, але десять років тому деякі моделі ноутбуків Sony продавали із зовнішніми «флопі»–приводами — пристроями для читання гнучких дискет обсягом 1,4 мегабайта. Усі уявлення про перенесення інформації змінили «флешки». Виявилося, що штучка довжиною 4–5 см може мати величезну пам’ять — більше, ніж десятки дисків CD.
Як тут не згадати й повсюдне поширення формату універсальної шини USB, завдяки якій до комп’ютера можна під’єднати хоч флеш–пам’ять, хоч «мобілку», хоч фотоапарат.
Тренд останніх років десятиліття — перехід на «електронні книги». Багато хто залюбки читає літературу, закачану в телефон, однак дедалі більша кількість людей ходить із букрідерами — у них монітор великий, зручніший, а головне, що в такий пристрій можна засунути цілу бібліотеку (тисячу, три тисячі книжок — залежно від моделі). Загромаджувати квартиру полицями вже не обов’язково — базу букрідера можна оновлювати з інтернету.
Головний недолік електронних книжок порівняно з паперовими — неоперативність їх виходу, програш в ексклюзивності. Але хто сказав, що невдовзі автори не орієнтуватимуться на «цифру»?
Стів Джобс, засновник і гендиректор Apple Inc., став, без сумніву, найуспішнішим підприємцем десятиліття у своїй галузі. У 2010 році його комп’ютерна компанія за рівнем ринкової капіталізації вийшла на третє місце у світі, обігнавши Microsoft. З приводу талантів харизматичного Джобса вигадали такий термін, як «поле викривлення реальності», — настільки вміло цей американець уміє просувати в маси ідею своєї електроніки, яка «змінює життя людей». Тепер усі стоять у чергах за телефонами типу iPhone, ганяються за планшетними комп’ютерами iPad... А в 2001 році новим словом Джобса було iPod — портативний медіаплеєр, який обмінюється даними з комп’ютером і застосовує як носій даних флеш–пам’ять. Цей міні–програвач здобув таку велику популярність в усьому світі, що продаж iPod’ів стала основним джерелом доходів комп’ютерного гіганта Apple.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
