Вінниччина, мабуть, чи не останньою серед усіх областей розпочала регулярний випуск літературно-мистецького журналу, який, по ідеї, мав би об'єднати місцеві письменницькі і культурні сили. Привид подібного видання в умах творчої інтелігенції регіону витав не одне десятиліття і навіть не раз пробував матеріалізуватись: так і не вийшов підготовлений у дев'яності роки журнал «Заграва», на першому номері закінчили існування «Струмінь» (1927 р.), «Два кольори» (1998 р.), до сьомого номера протримався незалежний літературно-мистецький журнал «Згар» (2000—2003 рр.), який добре зустріли в столиці і регіонах.
Новий часопис «Вінницький край» має всі підстави проіснувати довго. Засновниками виступили обласна рада і облдержадміністрація, для нього виділено чималу суму з обласного бюджету, уже організовано передплату, левова частка якої, напевно, припаде на бібліотечну мережу, також фінансовану з місцевих бюджетів. Редакційну раду та редколегію склали переважно письменники околітенківського штибу та представники влади. Тож не дивно, що у видання відверто провладний характер: воно навіть відкривається уривком із останньої книжки Леоніда Кучми, де Президент ділиться думками про те, як «створити українця»...
На щастя, 160-сторінковий журнал, попри надто явні симптоми хвороби зростання і помітну нерівність у якості публікацій, не обмежується лише пропагандою «правильної» лінії. Більшість площі віддано політично нейтральним поетичному та художньо-прозовому розділам із романом Віктора Тимчука «Чортові пальці», статтям про подільську минувшину, серед яких виділяється дослідження Віталія Давиденка з історії Лядовського скельного монастиря, мистецтвознавчим розвідкам, доповненим розлогою кольоровою вклейкою.
Як би там не було, а головне зроблено: літературно-мистецький квартальник пішов у світ. А концепція, спрямованість, редакційні органи, як і влада, з часом зміняться.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
