Продажність непродажної

      Село Княжичі, що в Броварському районі на Київщині, не схоже на більшість збіднілих і занедбаних українських сіл. Чепурні вулиці, добротна асфальтівка, водогін, газ, доглянуті подвір'я, сучасно вбрані люди, що повертаються надвечір з роботи, — усе свідчить, що це не якийсь глухий кут, а київське передмістя, яке через котрийсь десяток-два років ризикує повністю «влитися» в столицю. Ольга Касьян, голова Княжицької сільської ради, каже, що в селі вже кілька років немає проблеми з відтоком молоді. Тут навіть хату купити складно: селяни бачать перспективу, тому воліють жити в Княжичах, а працювати в Києві, куди маршрутки їздять мало не кожні півгодини.

      Але, окрім благ цивілізації, стабільної роботи і високої зарплати, близькість до столиці підкинула місцевим мешканцям спокусу, проти якої важко встояти. У селі різко підвищився попит на землю, який, як для сільської місцевості, дає шанс швидко розбагатіти — одномоментно заробити 10—20 тисяч гривень. Особливо пощастило власникам паїв, тих самих земельних ділянок площею 1,42 гектара, які ще рік тому здавалися нікому не потрібними, бо самотужки їх нічим було обробити, а малої орендної плати — 150 кілограмів зерна на рік — вистачало тiльки щоб прогодувати якусь курку. Тому люди почали швидко пускати землю з молотка.

Вхід — долар, вихід — два

      Тетяна Сімакович стала головною героїнею сюжету на «1+1», оскільки свій пай продала однією з перших — за 10 тисяч гривень. Тепер шкодує. Не за тим, що продала, а за тим, що взяла з невідомих закупівельників замало грошей. Процес відчуження землі виявився швидким і безболісним. «Я продала землю одному чоловікові, — розказує жінка. — Ходив тут якийсь, прізвища не пам'ятаю. Сам він iз Києва. Зайшов у хату і відразу каже: «Будете продавати землю?». Я промовчала, не хотіла її продавати, а потім подумала, що ситуація у мене складна, гроші потрібні, і дала йому розписку, що взяла в нього 10 тисяч гривень, а він мені відразу дав гроші. Тоді в один день нас 14 душ так продали землю».

      У такий спосіб селянка вторгувала кошти одразу за два паї, свій і чоловіка, який загинув два роки тому. Наважилася на такий крок, бо  потрiбнi були гроші — за 25 років роботи свинаркою в радгоспі (як тут за звичкою називають реформоване господарство) вона так і не заробила на достойне життя своїм чотирьом дітям — ну як не скористатися з нагоди трохи розбагатіти? Каже, єдине на чому прогадала, так це на ціні: «Трохи шкодую, бо буквально через два тижні після того, як у нас купив, він ходив і пропонував сусідам 12 тисяч гривень, а потiм взагалі 15...»

      Наділяючи селян тисячами, столичні хлопці навзамін записують паспортні дані, забирають сертифікати на право на земельну частку (пай) і одразу попереджають, що всі необхідні документи оформлятимуть самі, а тепер уже колишньому власнику землі треба лише поставити підпис у нотаріуса. Тетяна Сімакович на такі умови пристала, хоча й поцікавилася, як же оформлятимуть власне угоду купівлі-продажу. «Він сказав, що це вже його турбота, що він знає, як вирішувати і з ким. І додав, якщо щось трапиться, гроші треба буде повернути назад, а тоді він віддасть сертифікат», — продовжує жінка.

      Повернути землю назад пані Тетяна не сподівається, хоча й непокоїться, що влізла у щось непевне. «Тепер не знаю, що воно буде: гроші розвела, назад не вернеш», — усвідомлює вона. Тим більше  що в договорі про наміри (а саме в такий спосіб скупщики нотаріально засвідчують описану вище операцію) київські спритники страхуються за «класичною» в Україні бандитсько-бізнесовою схемою — «вхід — долар, вихід — два». Тобто, якщо ви взяли 10 тисяч гривень, то, щоб «переграти» оборудку назад, треба заплатити всі 20.

Таємне, явне і наявне

      Невдовзі про таємні операції із землею заговорило все село. А взимку в Княжичах розгорівся цілий скандал, який вийшов на рівень району й області, адже, якщо дотримуватися норм чинного Земельного кодексу, угоди з купівлі-продажу земель сільськогосподарського  призначення є незаконними, оскільки до 1 січня 2005 року на них накладено мораторій. А тут хлопці плювати хотіли на мораторій і розсипають грішми, аж гай шумить.

      Найбільше обурилася голова місцевого СТОВ «Княжицьке» Тетяна Руденко, якій столичні спритники почали просто руйнувати господарство, «відщипуючи» від полів, на яких чітко дотримуються сівозміни, найбільш ласі шматки, переважно ті, що прилягають до київської траси. Тим більше що в сільській раді застосовують дуже зручну схему наділу паями: хто раніше виходить, той і отримує ділянку ближче до дороги. Тому й сталося так, начебто само собою, що всі бажаючі продати землю розташовані компактно і максимально зручно для покупця. Окрім того, виявилося, що придбані поля територіально належать до міської зони міста Броварів. Такі сприятливі умови спонукали скупщиків спинити свій погляд саме на Княжичах.

      Як керівник господарства Тетяна Миколаївна не розуміє, як можна допустити продаж землі попри мораторій і за умов, що чимало княжичан не мають державних актів і лише приблизно уявляють, де їхня земля розташована. «Розпаювання землі у нас відбувалося на загальних зборах, але жеребкування не було. Навіть схему розпаювання земель ми отримали лише після останніх загальних зборів, 28 лютого, — каже вона. — Особисто я знаю, де мій пай, але точно не знаю, який номер ділянки. Державні акти є не у всіх, бо якщо раніше їх виготовлення коштувало 85 гривень, то зараз ціна виросла і люди не хочуть платити. А вони землю якось скуповують, причому переважно сертифікати на право земельної власності на пай, часом  навіть такі, на які не набуто права спадщини».

      Більше того, земля, за яку люди отримали гроші, з 2003 року на 5 років перебуває в оренді СТОВ «Княжицьке», отож як вийти з цієї правової колізії, голова господарства просто не знає. Вона каже, що своє завдання — зберегти цілісність господарства, земельного і майнового комплексу — виконала, не розбазарювала майно, не роздавала і зберегла колишній радгосп у максимально дієвому стані. А тепер сподівається, що в справу втрутяться правоохоронці і в особах з'ясують, хто дозволив приховану торгівлю землею під Княжичами і чому ці операції так легко реєструють і спускають з рук. Сама ж Тетяна Миколаївна зробила все, що могла: скликала загальні збори і пояснила людям, що земля з часом тільки дорожчатиме, отож у будь-якому випадку краще почекати і продати її законно та за суттєво вищі суми.

      Проте для сотні з понад тисячі княжичанських пайовиків ця слушна порада виявилося запізнілою. Вони не лише отримали гроші, а й встигли витратити їх. Цікаво, що вторговані суми різняться в кільканадцять разів. Якщо перші «продавці» віддавали паї по 785 гривень, то останнім пощастило отримати по 25 тисяч гривень за ті ж самі гектар з хвостиком. Проте й одні, й інші отримані кошти здебільшого проїдали і пропивали. «Купили нові меблі, ковбаси, дітям пороздавали, велосипед придбали, а алкоголіки гуляли місяців два, не вихмелялися, бо раніше в них таких грошей ніколи не було», — розказують у селі.

      Аргументовані слова й особистий авторитет голови господарства, звісно, змусили княжичан задуматися і дещо призупинили продаж головного «народного багатства», як зауважили б комуністи. Хоча Тетяна Руденко чудово розуміє, що це перерва на нетривалий час: «Люди мають бажання продавати землю і будуть продавати, але не за такою мізерною ціною і не з-під поли ділкам, які прийшли до нас невідомо звідки».

Фірми, яких немає

      Якщо в селі прослідкувати, хто продав землю і почім, ще можливо, то кінці її нових власників безслідно губляться в столичних «нетрях». Відомо, що княжицькі паї скуповували представники переважно двох фірм — УФК «Альфа-Капітал» і ТОВ «Земельний центр». У обох випадках переговорити з їхніми представниками журналістам не вдалося: на дзвінок за номером мобільного телефону відповідають тільки, якщо чують, що продається пай, інакше — вішають трубку. За адресою, вказаною в договорі про наміри, в Києві «Земельний центр» взагалі не вдалося знайти — там, на вулиці Новопечерській 19/3, розташована зовсім інша фірма, де про згадане ТОВ ніхто нічого не чув. Проте це не завадило приватному нотаріусу в місті Бровари зареєструвати угоди.

      «Сторона 1 та Сторона 2 домовилися відповідно про майбутній продаж та про купівлю земельної ділянки площею 2 гектари, — сказано в договорі, посвідченому приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Н. М. Базир. — Місце розташування земельної ділянки: на території Броварської міської ради Київської області. Цільове призначення земельної ділянки — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сторони зобов'язуються укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 15 Розділу Х. Перехідні положення Земельного кодексу України після 1 січня 2005 року, або раніше вказаного терміну в разі відповідних змін законодавства України».

      Тут же, в угоді, сказано, що Сторона 1 уже отримала 25 тисяч гривень і що «вказана оплата є остаточною на день підписання договору намірів і зміні та індексації не підлягає». Словом, документ складено юридично грамотно, тож комар носа не підточить. Правду говорили хлопці Тетяні Сімакович: вони знають, що і як оформляти.

      На звернення Тетяни Руденко прокуратура Броварського району ініціювала низку перевірок законності виконання нотаріусом своїх обов'язків, дотримання вимог чинного законодавства ТОВ «Земельний центр» при укладанні угод із ділянками в Броварському районі, а також перевірки наявності складу злочину в діях посадових осіб Княжицької сільської ради, оскільки деякі селяни на загальних зборах скаржилися, що саме землевпорядник Анатолій Максименко агітував їх продавати землю заїжджому хлопцеві на ім'я Андрій Іванович, обіцяючи максимально сприяти в оформленні всіх необхідних документів. Мовляв, земля все одно розташована в міській зоні Броварів, а коли цей райцентр увійде в зону міста Києва, то її  (землю) взагалі відберуть безкоштовно. Одночасно прокурор Броварського району Прядко обіцяв «за наявності підстав» вжити заходів і повідомити про них Тетяні Миколаївні додатково. Але поки що не повідомив.

Сільрада: рада і нерада

      Отже, галасу від різноманітних перевірок було чимало, публікацій у пресі та повідомлень по телебаченню також, але результат виявився один: ні в селі, ні в районі, ні в області, ні в Кабінеті Міністрів не знають, як зарадити тому, що сталося. А можливо, просто не хочуть знати. Лише констатують, що процес пішов і його не спинити. Хоча від таких угод найбільше програє не хто інший як держава. Бо якщо розрахунки за ділянки проводять всупереч чинному законодавству, то зрозуміла річ, що жодних податків за це ні в місцевий бюджет, ні в центральний не платять. Проте, схоже, у процесі первинного переділу землі ставляться до цього байдуже.

      У Княжицькій сільській раді на все лише розводять руками і кажуть, що в усьому винна Верховна Рада, яка прийняла такий закон, який можна обходити. А люди бідні, почули запах грошей, тож тепер їх не спинити. Причетність самоврядного органу до тіньової торгівлі сільський голова категорично заперечує, стверджуючи, що перевірки жодних порушень не виявили. Вона каже, що сільрада стоїть осторонь операцій, які відбуваються самопливом — за бажанням покупців і «трудящих».

      — Про те, хто купує, сільська рада нічого не знає. Просто люди самі свої паї продають. Усі комісії підтвердили, що сільська рада на правильній позиції, — стверджує Ольга Касьян, додавши, що справді майже третина селян ще не оформили державні акти на землю, хоча останнім часом цей процес помітно активізувався.

      — А як ви ставитеся до того, що у ваших людей скуповують паї?

      — Моє ставлення як сільського голови негативне. Там же житні поля були, а ми не знаємо, що з ними буде надалi.

      — А вам відомо, хто купує і як?

      — Невідомо, вони ж у нас не реєструються. Якщо в селі купують земельну ділянку під забудову, ми це реєструємо, а купівлю паїв не реєструємо, тому я не бачила жодного документа, який би посвідчував, що земля продана. Тут ніхто не винен — самі люди винні. Я їм кажу: «Для чого продаєте?».

      — Як багато людей продало паї?

      — У нас немає такої інформації, ми не знаємо. Ми тільки видали сертифікати. Сертифікат на руках у людей, і ми більше не спостерігаємо ніякої інформації.

      — Ви бачите, як можна зупинити цей процес?

      — Абсолютно не бачу.

      От і виходить, що, з одного боку, торгівля землями сільгосппризначення заборонена, а з іншого — фактично дозволена, бо ніхто не береться боротися за те, щоб купівля-продаж відбувалися чесно і прозоро. Київ зі своїми високими цінами на нерухомість сигналізував: на старт! — а слідом за ним за подібною тіньовою схемою потихеньку починають працювати по всій Україні: на Полтавщині й Сумщині, де розташовані нафтогазоносні поля, на Одещині і Дніпропетровщині, де проходять стратегічно важливі траси. Якщо покарання не передбачено, то можна нічого не боятися. Головне, як це зробили підставні столичні фірми, вправно сховати кінці у воду.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

      — Укладання договору про наміри — незаконна операція тим, що Верховна Рада в першому читанні проголосувала за продовження мораторію на продаж землі. Тобто нормативна база ще в динаміці. Говорити, що вона — константа, що вона — зафіксована, не можна. Якщо продовжать мораторій до 2010 року, то що потім будуть робити нотаріус і два суб'єкти, якщо, як ви говорите, гроші заплачені? Чекатимуть до 2010 року чи повернуть гроші назад? Я не знаю, — прокоментував на прохання «УМ» події в Княжичах віце-прем'єр-міністр з питань АПК Іван Кириленко. За його словами, з правової колізії, що може скластися, вийти не так-то й просто.  

      — Виникнуть обставини непереборної сили, — продовжує Кириленко. — Як юридичний документ такий договір складений правильно, але, з точки зору права й існуючої практики, це — незаконна операція, бо законодавство ще розвивається. Треба мати тверду і стабільну нормативну базу. Тільки тоді ця оборудка матиме право на життя.