Копати вам не перекопати

      Луганщина стала першою областю, яка спробувала загнати самодіяльний вуглевидобуток у легальне річище. Обласна рада в минулому році навіть створила в надрах своєї структури відділ природних ресурсів, до функцій якого належить узгодження матеріалів для отримання ліцензій на розробку корисних копалин. Казати про бодай часткове вирішення проблеми не доводиться — офіційні органи обласної влади навіть приблизно не знають кількості «неофіційних» шахт, що розташовані на її території. На недавньому засіданні Луганського прес-клубу Українського центру освітніх реформ називали різні цифри: від двох сотень до півтори тисячі. Однак перші кроки вже зроблено, і, судячи з усього, у правильному напрямi.

      Нагадаємо, що на початку славної доби реструктуризації на Луганщині діяло 97 державних шахт у 9 виробничих об'єднаннях. З тих пір 47 шахт закрили, а на батьківщині легендарного стахановського руху ліквідували ціле об'єднання. Натомість збудували (точніше завершили довгобуд тридцятирічної давнини) лише першу чергу «Самсонівської-Західної». Проте невідомо, чи сталася б ця історична подія, якби не вибори 1999-го і не бажання дорогого Леоніда Даниловича продемонструвати, що він не лише «руйнує», а й «мурує». На таку турботу режиму народ відповів масовим діггерством, «утилізуючи» уже закриті старі шахти, а також самовільними розробками пластів, що лежать близько до поверхні.

      Як і слід було очікувати, цьому трудовому народному ентузіазмові влада нічого протиставити не змогла. Інколи ошелешена громадськість дізнавалася про нові факти, які свідчили про те, що процес набуває індустріального масштабу. Мало того, що окремі «копанки» з часом перетворювалися на справжні вугільні кар'єри з використанням потужної техніки. Нелегальні підприємства доволі органічно ставали «додатком» до державного паливно-енергетичного комплексу. У ролі такого собі «офшорного» острівця виступали державні електростанції, які охоче споживали незаконно видобуте вугілля. Звичайно, робили це небезкоштовно, однак відповідні кошти, у вигляді податків, до держскарбниці не потрапляли... І тоді в обласних керманичів сяйнула цілком слушна в добу ринкових перетворень думка: а може, слід відмовитися від малоперспективної практики «держать и не пущать» і самим очолити процес?

      Сьогодні в області вже 27 підприємств легально використовують вугільні пласти, які виходять на поверхню. За інформацією завідувача вищезгаданого відділу облради Юрія Дегтярьова, на отримання ліцензій чекає ще 52 підприємства. Важко судити про рентабельність таких шахт, проте їх працівники явно виграють у соціальних правах. Принаймні на папері цим гірникам гарантовано п'ятиденний робочий тиждень, 48 днів щорічної відпустки, обов'язкове медичне страхування і мінімум зарплатні — 300 гривень на місяць. І все було б нічого, якби не надмірна забюрократизованість отримання дозволу на відкриття такої шахти.

      Підприємець спочатку має подати заявку в орган місцевого самоврядування на отримання земельної ділянки. Потім шлях його пролягає через спеціалізовані установи, які займаються охороною праці, екології, геології. А власне ліцензію видає геологічна служба Держкомприроди. Простіше взагалі ні в кого не питати дозволу і лише потім «відстьобувати» кошти заблукалим контролерам. Тому Юрій Дегтярьов вважає за потрібне переглянути реєстр корисних копалин державного значення і визначити їхні так звані позабалансові запаси.

      Ідеться насамперед про вугілля і столову воду. Реєстр позабалансових запасів, на думку пана Дегтярьова, належить передати місцевим органам. Ясна річ, у реєстр буде занесено запаси саме того вугілля, яке у вигляді пластів виходить на поверхню. Контакт повітря з киснем робить теплоутворюючу спроможність такого палива суттєво нижчою, ніж у того, що лежить на кількасотметровій глибині. Але легкодоступність цих пластів робить їх привабливими і для нелегалів, і для дрібних підприємів. Тому логічно було б передати права на видачу ліцензій саме місцевим органам влади.