Ікона, перед якою вимолили Гоголя

Урочистості з цієї нагоди за участю керівництва міста, священиків і громадськості відбулися в неділю, на свято Миколая Чудотворця, у Галереї мистецтв, структурним підрозділом якої з 1999 року став Полтавський художній музей. Туди ще в 1971 році за розпорядженням обласного управління культури з розташованої у Диканьці знаменитої Миколаївської церкви, яку в 1963 році перетворили на Музей атеїзму, перевезли унікальну безцінну історичну реліквію — чудотворну ікону святого Миколая. Саме ту, до якої неодноразово припадала мати майбутнього генія Миколи Гоголя Марія Іванівна в надії народити живого і здорового сина після двох попередніх невдалих пологів, коли діти народжувалися мертвими. За такого духовного «посередництва» і заступництва Миколи Угодника Господь почув її щирі молитви. Тож сина назвали Нікошею–Миколкою, а з подарованим ненькою у рідній Василівці образом небесного покровителя він уже не розлучався...

Красиві легенди і сумні реалії

Певно, за Божим провидінням «дожила» до нашого часу і та старовинна ікона, оповита легендами. В одній iз них ідеться про те, нібито знайшли цей образ на пеньку серед лісу під Диканькою ще в ХVІІ столітті, перенесли до церкви. Однак ікона раптово зникла і загатково опинилася на тому самому пеньку. Тоді вирішили збудувати церкву на місці знахідки. Насправді ж, на думку фахівців–мистецтвознавців, невідомий художник першої половини ХVІІІ століття написав цей твір саме для іконостасу Миколаївської церкви в Диканьці. На жаль, зберегти ікону для нащадків бодай у задовільному стані не вдалося. Ще під час згаданого переміщення реліквії до художнього музею було зроблено й інший фаховий висновок: відновленню не підлягає...

Про експонування ікони з майже повністю втраченим ликом святителя і збереженими фактично лише боковими «вкрапленнями»–фрагментами зображень Христа, одягу, золотавого тла та ще й із жалюгідним станом трьох дощок основи також не могло бути й мови. Зрештою, самого Миколая Чудотворця фахівці «пізнавали» вже не за малюнком, а за контурами–відбитками на дереві. Тож майже 40 років святиня пролежала у музейних запасниках. Нещодавно Полтавою прокотилася навіть хвиля чуток–припущень, які відлунювали й у пресі, про остаточну втрату музеєм «гоголівської» ікони: мовляв, її або «загубили» при переїзді в 1999 році у новозбудоване приміщення галереї, або продали вже пізніше приватним колекціонерам за великі гроші...

Не «домальовувати» — реставрувати

Насправді ж ікона залишила своє нинішнє постійне «помешкання» тільки для реставрації, яку майже два роки виконували фахівці Харківської філії Національного науково–дослідного реставраційного центру. Це була воістину ювелірна робота фахівців, на яку вони зголосилися, до речі, без окремої плати, скоріше, заради престижу. Чи не найголовніша її складність полягала в тому, що за таких втрат первинного зображення (від оригіналу на дерев’яному «полотні» залишилося не більше 15 відсотків) професійні канони не дозволяють реставраторам «домальовувати» картину, керуючись власною уявою. Тож вони лише зняли «зайве». Зокрема, очистили від потьмянілого лакового покриття шар фарби і законсервували його разом із дошками.

Таке очищення дало змогу побачити як окремі раніше невидимі деталі — той самий ланцюг із хрестом, стрічку з орнаментом на плечі святого, чіткіше проявитися контурам бодай уявного образу. А щоб максимально увиразнити його для глядачів, ті ж таки харківські художники — Болотін, Єрьоменко, Погрібний — вирішили створити копію–реконструкцію згаданої ікони. Себто на дошці аналогічного розміру написали «свого» Миколая Чудотворця, віддзеркалюючи в ньому як фрагменти «диканського» оригіналу, так і відомі зображення цього святого інших митців. За цю роботу Полтавський художній музей заплатив їм 10 тисяч гривень. Така сума, за словами директорки Галереї мистецтв Ольги Курчакової, становить відсотків 30—40 її реальної вартості. Адже на копію витрачали недешеві матеріали, серед яких було й сусальне золото.

Як переживе святиня «стрес» велелюддя?

Відреставрований оригінал ікони експонуватимуть тут один місяць — до 19 січня. Такої тривалості виставку святині працівники галереї та міські культуртрегери планують зробити традиційною, щорічною. Однак усе буде залежати від стану ікони, власне, від того, як вона, за словами пані Ольги, «переживе стрес» перебування на велелюдді. Директорка галереї не виключає, що її знову доведеться повертати реставраторам.

Принаймні останні спостерігатимуть за нею й, власне, досліджуватимуть реліквію постійно. Адже головне завдання для фахівців і музейників залишається незмінним — зберегти «гоголівську» святиню для нащадків. Саме тому, відповідаючи на питання власкора «УМ», Ольга Курчакова наголосила: під час музейного паломництва до чудотворної ікони доглядачі не дозволятимуть відвідувачам прикладатися до неї, як це робиться зазвичай у храмах. Тут же немає ні захисного скла, ні будь–яких умов для цього.