Пенсіонер із голлiвудською посмішкою

Якби рік тому хтось розповів ветеранові Великої Вітчизняної війни, одеситу Георгію Безпечному, що він зможе спокійно хрумтіти сухарями, гризти свіжі яблука та моркву, хто б у це повірив? Не маючи в роті жодного зуба, дідусь упродовж тривалих років користувався пластмасовим протезом — громіздкою конструкцією, яку на ніч треба класти в склянку з водою. Протез ранив ясна, муляв, навіть коли дідусь жував кашу. Які тут яблука... Але 84–річному ветеранові несподівано пощастило. Цього року він безкоштовно отримав вартісні штучні «зуби», які практично не відрізняються від справжніх. Це сталося в рамках акції «Якість життя для наших батьків», організованої Асоціацією імплантологів України. Завдяки акції, яка пройшла в Сімферополі, Києві, Одесі, Львові, Севастополі, Харкові, омріяні зуби отримали вже 125 ветеранів. Лікарі за власні гроші приїжджали з різних куточків держави, брали свої інструменти, витрачали з сімейного бюджету кошти на готель та харчі. Дорогі імплантати безкоштовно надали фірми–виробники. А діагностичні кабінети, палати й операційні на базі обласних лікарень та військових госпіталів запропонували МОЗ та Міноборони.

Журналістка «УМ» зустрілася з ініціатором акції — президентом Асоціації імплантологів України, доктором медичних наук, професором Ярославом Заблоцьким. І дізналася, як його мама вплинула на долю ветеранів, як це — мати в роті два «мобільні телефони», і чим протези на штифтах кращі за щелепи у склянці.

«Люди одягають цю «красу» лише до церкви або на парад»

— Чому в межах акції ви допомагаєте повністю беззубимлюдям?

— Зовсім беззубі люди, особливо старенькі, дуже страждають, — говорить професор Ярослав Заблоцький. — Повірте, за 30 років стоматологічного досвіду такого надивився і наслухався... Річ у тім, що знімні протези, якими користуються ці люди, тримають у роті через ефект присмоктування (як два скла, змочені краплею води) і за допомогою виступiв щелеп. За розмірами один протез (із частиною, яка імітує ясна, і частиною, що замінює зуби) нагадує мобільний телефон. І от уявіть: людина змушена постійно тримати в роті ніби два мобільні телефони. Якщо широко розтулити рота, вони обидва випадуть. Під протези (особливо під нижній) весь час потрапляє їжа. Нормально їсти такими «зубами» абсолютно неможливо! Їх намагаються приклеювати спеціальним клеєм, але клей майже не допомагає. Тому більшість людей, які мають такі протези, одягають цю «красу» лише до церкви або на військовий парад.

— Тепер я розумію, чому тітка моєї знайомої не носить пластмасовий протез, який їй зробили безкоштовно за рахунок держави. Зубів у неї немає, їсть каші та пюре. Коли хочеться ковбаси чи риби, жінка ковтає, не прожовуючи, а потім хапається за живіт. Родичі пояснювали, що з її набором болячок (і шлунок хворий, і печінка, і підшлункова) треба харчуватися повноцінно, але не могли второпати, чому старенька відмовляється від пластикових зубів.

— І в цьому полягає велика проблема. Це біль чужої людини, який неможливо відчути на собі. Ви знаєте, більшість людей, які чують, що ми робимо зубні імплантанти 90–річним дідусям і бабусям, думають, що ми ненормальні. Нам кажуть: «Якого дідька старим роблять такі дорогі операції? Їм і так помирати, тільки гроші марнуєте. А мені більше треба, бо я молодий, мені ще жити і жити». І чомусь ніхто не думає про те, що колись і сам буде таким же. Не кажучи про банальне співчуття...

А тим стареньким зуби потрібніші, ніж молоденьким. І потрібніше у квадраті, бо в пенсіонерів і так болячок ціла купа, а без зубів геть погано. Зуби — це дуже важлива система організму, пов’язана з харчуванням. У старших людей і так загальмовані всі фізіологічні процеси, то якщо вони не зможуть повноцінно харчуватися і нормально пережовувати їжу, це обов’язково призведе до серйозних непрогнозованих ускладнень. Крім того, знімні протези часто падають, котяться під стіл чи під ліжко, ламаються, тріскають. А старі люди погано бачать, їм важко нахилятися, і це так пригнічує, коли треба раз у раз шукати й піднімати...

«Ветерани воювали за нашу свободу, ризикували життям
і не мали коли чистити зуби»

— Коли люди чують про аналогічні акції, то завжди цікавляться: а що спонукало благодійників зробити добру справу. Часто–густо це особисті причини: хвороба когось із родичів чи важкі випробування, які випали на долю самої людини. А чому ви вирішили допомагати ветеранам?

— Це довга історія, і причин насправді декілька. Більш ніж 15 років тому я був у Швеції, у клініці Бранемарка — колисці імплантології у світі. Там я побачив, як 90–річних пацієнтів навіть не приводили до лікарні, а буквально привозили в інвалідних візках. І цим старим, немічним людям робили стоматологічну імплантацію! Я тоді подумав: чи дочекаюся колись, що й у моїй країні будуть так само дбати про старих беззубих людей? Минуло майже 15 років, але нічого не змінилося. Дідусі та бабусі страждають, вони навіть не здогадуються, що можна жити інакше. Але ж є люди, які заслужили від держави, щоб їм робили таке протезування безкоштовно. Наприклад, ветерани війни. Вони воювали за нашу свободу, ризикували життям і не мали коли чистити зуби. Ми хотіли би, щоб держава опікувалася цими людьми. Але поки держава не може цього зробити. А в нас, лікарів, уже є необхідні знання, досвід, техніка. Ми можемо змінити життя стареньких людей уже сьогодні, далі чекати немає сенсу. Тому й вирішили провести таку акцію. Це перша причина.

— А друга — особиста?

— Так, це пов’язано з моєю родиною. Десять років тому моя мама сказала: «Синку, ти зубний технік за освітою, професор, ортопед–протезист, але тими зубами, які ти мені зробив, я користуватися геть не можу». І мені стало соромно перед рідною мамою: чому я не можу зробити їй протези, з якими вона буде нормально жити? Чому навіть найкращі, професійно виготовлені знімні протези не дозволяють людині бути природною, справжньою, не дають спокійно посміхатися, їсти без болю? Я спілкувався з різними лікарями, побував у закордонних фахівців та отримав відповідь. Проблема була в самій технології, яка існувала більше 200 років. Як не крути, як не старайся, яким би май­стерним не був лікар, але він фізично не може зробити знімний протез повноцінним. Не зможе, і все. Пластмасові щелепи виходять незручними і Україні, і в Росії, і в Німеччині, і в Ізраїлі, у США чи будь–якій іншій країні. Тоді я подумав, що проблему треба розв’язати по–іншому.

— І повезли маму за кордон, щоб там зробити операцію?

— Ні, колеги з Бельгії та Швеції приїхали до нас. Мама фактично стала першою в Україні, кому зробили стоматологічну імплантацію. Це було в 2002 році. Через супутник відеозйомку з операційної транслювали в лекційну залу, де ми проводили I Східноєврпопейську конференцію з проблем імплантації. Триста учасників–лікарів могли спостерігати за втручанням наживо. Оскільки верхні коронки мами ще більш–менш трималися, імплантацію робили тільки на нижню щелепу. Тоді мамі було 70 років. Через сiм років ми видалили корені хворих зубів і вживили імплантати на протилежній щелепі. Зараз мамі 80 років, і це нормальна щаслива людина. Я її бачив без зубів — можна було подумати, наче їй 100 років. А тепер, коли вона із зубами, здається, що їй не 80, а 60—65 років. Моя мама посміхається, спілкується, не страждає від болю, їсть усе. І мені дуже хотілося, щоб такі зміни відбулися в житті багатьох людей, які на це заслуговують.

Знаєте, було дуже прикро, що я вмію робити такі операції, що маю громаду в тисячу імплантологів — членів асоціації, які могли б допомогти сотням тисяч українців, а беззубі люди до нас не приходять. Бо вони просто не знають, що ця тисяча людей може повністю змінити їхнє життя.

— Тепер, завдяки акції, уже знають!

— Але все одно недостатньо. Моя мета — насамперед інформувати наше суспільство про те, що беззубі люди страждають. А в нашій країні щонайменше три мільйони людей гарантовано не мають жодного (!) зуба. Ще сiм мільйонів — частково беззубі. Треба звернути увагу дорослих дітей на те, як насправді живуть їхні батьки. І сказати: «Шановні! Якщо ваші батьки користуються такими знімними протезами, то живуть вони погано. Ви можете зробити життя близьких людей кращим: привести до лікаря і зробити такі зуби, які будуть наче справжні.

Ми, лікарі–волонтери, прагнемо власним прикладом показати, як можна надати потрібну допомогу ветеранам війни безкоштовно, нічого на цьому не заробляючи, від щирого серця. Очевидно, ми не можемо допомагати всім ветеранам, які є в країні, — для цього не маємо достатніх коштів. Але маємо сподівання, що нашу ініціативу підхоплять інші. Крім того, асоціація дбає, щоб у країні запрацювала державна програма допомоги ветеранам війни, щоб кошти на таку імплантацію для стареньких виділялися з бюджету. Якби так сталося, це змінило б життя багатьох людей...

ФАКТ

Технологія імплантації зубів використовується у світі вже 45 років, але до нас вона дійшла тільки в останні роки. На жаль, серед українців поширена думка, ніби такі операції потрібні тільки для створення голлiвудської посмішки, що це забаганка для дуже заможних осіб. Насправді стоматологічну імплантацію придумали спеціально для повністю беззубих людей, щоб зменшити їхні страждання.

ЛІКАРСЬКА «КУХНЯ»

Як розповів «УМ» Ярослав Заблоцький, кожен пацієнт у рамках акції спочатку проходить обстеження (електрокардіограма, загальні аналізи крові, біохімічні аналізи крові, висновок лікаря–кардіолога та лікаря–анестезіолога тощо). Якщо все гаразд, людина опиняється в операційній. А далі — нічого страшного. «Пацієнту дають таку саму анестезію, як для пломби, — каже професор Заблоцький. — А тоді роблять маленький розріз, свердлять дірку в кістці і закручують у кістку щелепи чотири титанові штирі. Це штучна опора, на якій закріплюють зубні протези. Під час операції людина не відчуває болю, як і при звичайному пломбуванні зуба. Сорок хвилин — і все готово. Ми заздалегідь готуємо тимчасові протези, їх і встановлюємо. Три місяці людина з ними ходить, щоб ми переконалися, що імплантанти прижилися. Якщо все гаразд, замінюємо протези постійними. Якщо якийсь імплантант не прижився, можемо встановити щелепи на трьох опорах, можемо вживити інший, і в будь–якому разі людина отримає зуби, які практично не відрізняються від справжніх. Протези не вимагають особливого догляду, їх треба тільки чистити щіткою, як природні зуби, і все.
До слова, за кордоном таким пацієнтам встановлюють лише два штифти на нижню щелепу, а протез тримається на спеціальних засувках і все одно знімається. Наш варіант — набагато кращий. На мою думку, є всі умови для того, щоб у світі взяли за стандарт імплантування «усе на 4», яке робимо ми».