Світ тримається на тих, хто віддає

Катерина Ющенко,
голова Наглядової ради міжнародного благодійного фонду «Україна 3000»:

— Благодійність стала частиною мого життя з самого дитинства. Ще маленькою дівчинкою я спостерігала, як мій батько віддавав свій вільний час та вміння на благо організацій української діаспори. Як моя мама та інші українки в Чикаго ліпили вареники і продавали їх, збираючи кошти на відбудову українських церков, створення молодіжних організацій, будинків для престарілих. Я сама змалку брала участь у благодійних акціях, була волонтером, працювала з дітьми–інвалідами, допомагала музеям. До речі, у США в престижні університети не приймають студентів, які не мають досвіду громадської діяльності.

Сьогодні ми змушені говорити про відродження традицій благодійності в Україні, хоча століттями ці традиції передавалися з покоління в покоління. Здавна в українських селах побутував принцип «толоки»: щоб збудувати нову оселю, збиралися разом багато людей. Наші князі і гетьмани будували церкви та університети. А імена меценатів Терещенків, Ханенків, Тарновських, Семеренків, Рильських та багатьох інших стали легендарними і навічно увійшли до благодійної «зали слави».

Сімдесят років радянської влади майже винищили і стародавні традиції, і їх носіїв і докорінно змінили сам український характер. А споконвічна потреба допомагати ближньому була витіснена, адже усі соціальні питання забрала на себе держава. А благодійність, зокрема церковна, стала вважатися злочином. Громадянам «дякували» не за допомогу сусідові, а за донос на нього.

Отже, сумний факт, що благодійність в Україні сьогодні потребує відродження, є наслідком грубого втручання у природний розвиток суспільства. За цей час благодійність і волонтерство у світі пішли далеко вперед. Розвинені країни не тільки підтримують доброчинну діяльність у школах, церквах та університетах, а й заохочують до неї через сприятливі для благодійників закони та податкові пільги. Останнього, на жаль, і досі немає в Україні. Вже багато років наші благодійники намагаються достукатися до дер­жави і переконати її повернутися обличчям до доброчинної діяльності. Адже варто громадянину в той чи інший спосіб розпочати благодійну діяльність — наш закон фактично починає його переслідувати.

Фонд «Україна 3000» брав активну участь у розробці законопроекту «Про благодійництво та благодійні організації», який усуває багато перешкод на шляху доброчинної діяльності. І зрештою у квітні 2010 року він був зареєстрований у парламенті. Якщо його ухвалять — спроститься порядок реєстрації благодійних організацій, вони зможуть надавати допомогу на всій території України та контролювати її використання.

Я переконана, що благодійність в Україні буде розвиватися й надалі. Держава не в змозі вирішити всі соціальні проблеми. Саме взаємодопомога, підтримка, спільна робота усієї громади заради вирішення нагальних питань відрізняють розвинене громадянське суспільство. І коли зникнуть стереотипи щодо благодійної діяльності, які досі живі у нашому суспільстві, коли виросте покоління, виховане у дусі допомоги ближньому, коли доброчинність стане невід’ємною частиною життя родини, школи, церкви, громади — тоді можна буде казати про остаточне відродження в Україні традицій доброчинності.

Анатолій Заболотний,
директор благодійного фонду «Розвиток України»:

— Допомога благодійників сьогодні потрібна і в медицині, і в соціалці, і в культурі. Будь–яка з цих галузей недофінансується і, на жаль, переживає певну кризу. Можливості докласти зусиль є повсюди: це й допомога хворим дітям, інвалідам, підтримка музеїв. При цьому має дотримуватися основний принцип доброчинства — люди мають займатися тим, до чого в них є поклик душі.

Сьогодні з’являється все більше стратегічної благодійності, яка не просто прагне «віддати та забути», а працювати у конкретному напрямку, а головне, довгостроково, до повного вирішення проблеми, вдаючись до найбільш ефективних дій. Мені більш за все імпонує підхід «соціальних інвестицій» — дій, які реально змінюють ситуацію, які спрямовані на усунення причин, а не наслідків.

На жаль, законотворець традиційно «не помічає» сферу благодійності, тому важливо, що благодійні організації надали свої рекомендації щодо змін у Податковому кодексі й були почуті. До нового Податкового кодексу, що вступить у дію з 1 січня, внесено 9 правок щодо покращення благодійної діяльності. Відтепер Кодекс дозволяє благодійникам надавати звільнену від оподаткування не грошову допомогу будь–яким одержувачам на суму до 6 мінімальних зарплат протягом року. Крім того, від оподаткування звільнена цільова допомога прийомним сім’ям і дитячим будинкам сімейного типу на суму до 300 тисяч гривень на рік. Розширено перелік видів основної діяльності неприбуткових організацій. Зокрема, до них включено соціальні послуги, в тому числі реабілітаційні, правову допомогу.

Віктор Лях,
голова правління Українського форуму благодійників, виконавчий директор фонду «Східна Європа»:

—Сьогодні з’явля­ю­ться зовсім нові підходи до благодійної діяльності. Перш за все, хочу відзначити перехід від одноразових благодійних акцій до системної комплексної допомоги. Благодійники орієнтуються на довгострокові зміни у житті людей. Матеріальна підтримка людини у скруті — це лише перший крок у її змінах на краще. Багато з тих, хто потребує матеріальної благодійної допомоги, потребують також i навчання, спілкування, емоціональної підтримки, людської участі у їхньому житті. Також однією з тенденцій сучасної благодійності є розвиток соціального підприємництва, бізнесу, що орієнтований передусім на суспільну користь. Соціальні підприємці, наприклад, створюють робочі місця для інвалідів, а це — сталі зміни у житті людей.

Слід відзначити тенденцію до об’єднання зусиль різноманітних благодійних організацій у вирішенні соціальних проблем, відстоюванні інтересів громадян. Доказом цього є активна діяльність Українського форуму благодійників — організації, що просуває ідеї та кращі практики благодійної діяльності та відстоює інтереси благодійників.

Люди сьогодні все більше прагнуть не тільки жертвувати гроші на благодійність, а робити добрі справи власними руками. Дедалі більше українців прагнуть зробити благодійний внесок своєю участю, приділяючи свій час, уміння та навички, щоб допомогти іншим. До волонтерської діяльності залучаються не тільки приватні особи, а й цілі трудові колективи та компанії. Варто пам’ятати: знання, життєвий досвід, час — теж є ресурсом благодійності. А десь поруч обов’язково є людина, яка дуже потребує такої допомоги.

Олександр Максимчук,
голова правління МБФ «Україна 3000»:

— В усьому світі благодійність виходить на новий якісний рівень. Усе більше відомих і заможних людей прагнуть допомагати суспільству, дедалі масштабніші завдання вони перед собою ставлять. Сьогодні благодійникам замало допомагати одній лікарні чи школі — вони прагнуть вдосконалювати сферу освіти або охорони здоров’я.

Задля розв’язання таких складних завдань у благодійній роботі все частіше використовують принципи і методи, більш властиві веденню бізнесу. Це, в першу чергу, комплексний системний підхід. За такого підходу перевага надається мас­штабним і довгостроковим програмам, які передбачають чітке планування діяльності, ефективне використання коштів, прозору систему звітності. Цей підхід досить ґрунтовний і складний, але, зрештою, користь від нього набагато більша.

За цим принципом сьогодні працює переважна більшість благодійних організацій у світі. А якщо ґрунтовна системна діяльність поєднується з активною волонтерською роботою — така благодійність здатна вирішити більшість суспільних проблем.

Оксана Забужко,
письменниця:

— Благодійники — це люди, на яких, у принципі, тримається українське суспільство, бо ми живемо і виживаємо якраз цією взаємною допомогою і підтримкою. Вона є непомітною, але пересновує українське суспільство павутиною людського тепла, розуміння, солідарності. Це коли ти без будь–якої віддяки, просто так, ось зараз щось віддаєш, аби закрити дірку, яка утворилася в світобудові. Не для реклами, не сприймаючи це як якусь інвестицію...

Про свої добрі вчинки не люблю розповідати. Бо роблю це не заради піару, не заради того, щоб складати в скарбничку добрих справ, аби на дозвіллі перебирати, а справді, щоб допомогти. Та вже коли ви запитали... Пригадую, в 90–х зустріла свою однокласницю. Вона з розпачем говорила, що в малої «низький гемоглобін, лікарі прописали годувати її гранатами й іншими делікатесами, а де я це візьму і за які гроші. Чоловіка немає, ледве кінці з кінцями зводжу». Я саме отримала тоді пристойний гонорар, дістала все, що при мені було, й тицьнула їй. Вона ошаліло замовкла. Це, вважаю, нормальні людські порухи. Світ якраз і тримається на тих, хто віддає, не чекаючи подяки. Ось ти допоміг, іншим разом тобі допоможуть.

Андрій Куликов,
ведучий програми «Свобода слова на ICTV»:

— Щоб благодійна діяльність потрапила «в телевізор», а в суспільстві формувалося правильне розуміння благодійності, журналісти мають, перш за все, з’ясувати для себе, де справжня благодійність — дієва, непоказна, не для отримання рекламної вигоди. Після цього в журналістському середовищі зникне підозра щодо благодійності як способу заробляти популярність чи гроші. Водночас благодійники мають назавжди відмовитися від спроб залучати увагу ЗМІ за рахунок матеріальних стимулів і рішуче опиратися вимогам з боку засобів масової інформації чи окремих журналістів щодо будь–якого відшкодування за повідомлення про благодійність. Журналістам варто розглядати повідомлення про благодійність не лише як виконання професійного обов’язку, а як власну участь у благодійності.

Сергій Фоменко,
лідер гурту «Мандри»:

— Я сам виріс в інтернаті, тому не з чужих слів знаю, що для таких закладів не зайвими є гроші, подарунки і звичайне спілкування. Останнє — теж дуже важливо, бо діти в таких закладах обділені увагою. Якось їздив у Тернопіль, у дитячий приймальник, привозив книжки, грав маленький концерт. Хто бодай раз бачив перед собою вдячні дитячі очі, той уже цю справу не полишить. Якщо когось надихнув власним прикладом до самовдосконалення й розвитку — а талановитих дітей у дитбудинках, повірте, є чимало, — то дуже радий цьому. Хотів би частіше займатися благодійністю, на жаль, не завжди маю для цього час. Але на найближчі свята обов’язково викрою на це кілька вільних годин — уже ведемо перемовини з одним із дитячих закладів на Івано–Франківщині.