Таким сенсаційним і несподіваним фіналом навіть для переможця та його прихильників завершилася виборна конференція трудового колективу ДонНУ минулої п’ятниці.
Напередодні, 6 грудня, свою кандидатуру на участь у конкурсі на посаду ректора ДонНУ змушений був зняти багаторічний його керівник, Герой України Володимир Шевченко. Йому дали зрозуміти, що на посаді ректора професор Шевченко — людина небажана. «Про це навіть не натякали, а відкритим текстом казали міністр освіти Табачник та його заступник, а також голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк. Зрозумійте, що працювати ректором, не маючи підтримки ні у місцевої влади, ні у міністерства, та ще й адміністративні перепони долати — хіба це робота?» — зізнається професор Шевченко.
Однак людину, яка 25 років очолювала й вивела Донецький національний до списку провідних вишів України, не може не хвилювати подальша доля закладу. «Звичайно, тривога за майбутнє навчального закладу є, і пов’язана вона з його розвитком, авторитетом, який виш має нині. Боюся, що він його втратить — і міжнародний, і науковий», — заявив Володимир Шевченко, який залишається в університеті як завідувач кафедри.
Загалом ректорська епопея, яка тривала з моменту несподіваного звільнення Володимира Шевченка особисто міністром освіти Дмитром Табачником (офіційна версія — закінчення терміну контракту. — Авт.) тримала в напрузі колектив вишу і громадськість Донеччини майже півроку. Міністерство освіти відверто лобіювало свого кандидата — нинішнього виконуючого обов’язки ректора ДонНУ Петра Єгорова. Альтернативою провладному кандидату став самовисуванець — член–кореспондент НАН України, директор навчального наукового інституту «Економічна кібернетика» ДонНУ Юрій Лисенко.
Свої передвиборчі кампанії кандидати проводили в далеко не рівних умовах. Якщо в.о. ректора ДонНУ Петро Єгоров розпочав агітацію задовго до оголошення дати виборів, то в Юрія Лисенка на це було всього чотири дні; якщо у Єгорова була відкрита підтримка чиновників, а отже й адмінресурсу, то його опонент цього був позбавлений. І якщо Єгоров встиг зустрітися й довести свою програму на всіх факультетах університету, то Лисенко ледве встиг розповсюдити в навчальному закладі свою програму...
Нервова атмосфера відчувалася як перед початком, так і під час конференції трудового колективу. Напередодні у ЗМІ з’явилася інформація про те, що в.о. ректора Єгоров особисто контролюватиме, журналісти яких видань будуть допущені на захід. Думалося, що це провокація. Однак за півгодини до початку роботи конференції журналістів справді не пускали. Врешті «розмістили» на балконі, де панувала напівтемрява, а парапет не дозволяв нормально спостерігати за тим, що робилося в залі. Годі було мріяти про якісну фото– чи телезйомку. Все ж представникам всеукраїнських та регіональних ЗМІ вдалося, хоча й не без труднощів, здолати редути місцевої охорони і зайти до актової зали. У зв’язку зі спробою адміністрації ДонНУ перешкодити виконанню професійних обов’язків, журналісти вже звернулися до прокуратури з проханням дати оцінку діям адміністрації ДонНУ.
Відкриваючи конференцію, заступник міністра освіти Євген Сулима вже з перших слів дав зрозуміти, на кого з кандидатів ставить міністерство, хоча наголосив на тому, що конференція обирає лише претендента на посаду ректора, а останнє слово — за міністерством. «Претендентом на заміщення вакантної посади ректора стане той, хто подолає межу у 30 % від статутної кількості учасників конференції», — підкреслив заступник міністра. Хоча склалося враження, що «шапку Мономаха» міністерський чиновник привіз уже підігнану під конкретну голову.
В.о. ректора ДонНУ Петро Єгоров, який виступав першим, наголосив на низькому рівні виконання обов’язків тих, хто покликаний вирішувати проблеми вишу, а також на непередбачуваності та нестабільності минулого керівництва ДонНУ, та запропонував програму, яка зводиться до нарощування інтелектуального потенціалу, створення належної матеріально–технічної бази університету та надання йому структурної мобільності. Крім того, обіцяв запровадити нову академічну політику, сприяти розвиткові фундаментальної науки та гуманітарного сектору. А ще планував створити університетську друкарню, зробити ремонт у буфеті, актовому та конференц–залах.
У місті останнім часом активно мусується ще одна ідея Петра Єгорова: на місці корпусу філологічного факультету ДонНУ, який має архітектурну й історичну цінність (у ньому свого часу навчалися лауреати Шевченківської премії Іван Дзюба, Василь Стус, Василь Голобородько. — Авт.), звести 24–поверховий хмарочос. «Тут замішані великі бізнес–інтереси, пов’язані з землею університету, розташованого в самому центрі шахтарської столиці», — прокоментував ситуацію Володимир Шевченко. Згідно з проектом, будівля має бути копією вже побудованих у Донецьку бізнес–центрів «Столичний» і «Північний», які зводилися на замовлення корпорації «Менеджмент Ассетс Компані» («МАКО»), президентом якої є старший син Президента України Олександр Янукович.
На відміну від опонента, Юрій Лисенко високо оцінив роботу Володимира Шевченка на посаді ректора. А в разі обрання його ректором пообіцяв максимально зберегти університетські кадри, розвивати дистанційне навчання студентів і вкладати кошти в реконструкцію студентських баз відпочинку. А ще Юрій Григорович мріє на території вишу побудувати храм. Як розповів сам Лисенко, саме про це мріяв його духівник — отець Зосима (колишній духівник Президента України Віктора Януковича. — Авт.).
...Після того, як останній бюлетень опустився на дно урни, лічильна комісія, під пильним оком спостерігачів, узялася за підрахунок голосів. Результати, оприлюднені головою лічильної комісії Оленою Янковою, виявилися сенсаційними. Із 288 делегатів конференції, які мали право голосу, 138 або 46% від статутного складу, віддали свої голоси за Юрія Лисенка, 89 (29,67%) — проголосували за Петра Єгорова, 53 делегати не підтримали жодного з кандидатів і 8 бюлетенів були визнаними недійсними. За іронією долі, Петру Єгорову не вистачило одного голосу, щоб подолати 30–відсотковий бар’єр.
Таким чином, учасникам конференції нічого не залишилося, як підписати протокол, у якому рекомендували Міносвіти затвердити на посаді ректора ДонНУ Юрія Лисенка. Легітимність та демократичність процедури обрання (а це перші вибори ректора ДонНУ на альтернативній основі) не викликали сумнівів у жодної зі сторін. Переважна більшість людей у залі були задоволені, а ось Євгена Сулиму результати виборів відверто розчарували, бо покидав залу не в найкращому гуморі. Так, на пропозицію заступника голови Донецького товариства «Просвіта» Марії Олійник привітати претендента на посаду ректора з перемогою пан Сулима відповів: «Може, ще накажете построїтися?».
Натомість переможець і єдиний претендент на місце ректора Юрій Лисенко не приховував свого задоволення, подякував колегам за підтримку, та, у разі його затвердження ректором у міністерстві, пообіцяв продовжувати найкращі традиції, закладені колишніми керівниками.
У розмові з кореспондентом «УМ» Юрій Лисенко зазначив, що першим кроком на посаді ректора буде наведення ладу в університетському господарстві, «бо останні кілька місяців університет був без активного управління». Більше того, із розмов зі співробітниками вишу стало відомо, що доля Шевченка і Тетяни Лев, проректора ДонНУ, спіткала близько 10–ти відсотків викладацького складу. За словами Лисенка, за кілька місяців Єгоров звільнив 70% команди свого попередника, причому в примусовому порядку. Крім того, встиг передати університетську друкарню та приміщення Європейського центру комерційній структурі. Тепер, у разі затвердження ректором ДонНУ, професору Лисенку буде нелегко. В університеті кажуть, що він є «людиною Шевченка», тобто підтримуватиме лінію, яка не збiгається з лінією провладної партії. «Судячи з реакції міністерства, для нас преференцій не буде. Будемо розраховувати на власні сили», — сказав пан Лисенко.
Тепер слово — за Міністерством освіти.
Доктор економічних наук, професор, член–кореспондент НАН України.
65 років.
Автор і співавтор 25 навчальних посібників з економіки, економічної кібернетики, управління персоналом тощо. Зокрема, його підручник «Економічна кібернетика» — перший і поки що єдиний на теренах СНД. Лисенко — лауреат Державної премії України у галузі науки й техніки (співавтор системи управління фінансовими потоками вишів і фінансовими потоками МОН).
«За 30 років роботи в університеті, із них 16 — на керівній посаді, я витримала більше сотні перевірок і КРУ, і прокуратури, і кого тільки не було, але жодних нарікань на мою роботу не виникало. І ось несподівано, не дивлячись мені в очі, навіть не викликаючи до кабінету, з’являється наказ про те, що мене переводять на найнижчу посаду», — зі сльозами на очах коментувала своє звільнення пані Тетяна. Хоча суд поновив Тетяну Лев на посаді проректора ДонНу, однак МОН не поспішає з виконанням його рішення.
Крім того, заступник міністра зробив закид на нецільове використання 9 мільйонів гривень: «Коли я побачив перший гуртожиток університету і мені доповіли, що на нього пішло 9 мільйонів гривень, то хочу подивитися, куди саме пішли ці гроші. Сьогодні йдуть перевірки КРУ, прокуратури, знайдено факти, які ми аналізуватимемо пізніше».
У свою чергу, Юрій Лисенко поінформував, що за дві місяці діяльності нинішнього в.о. ректора ДонНУ із бюджету вишу було направлено до Міносвіти 8 мільйонів гривень. На його думку, вони пішли на фінансування інших вишів. Також нове керівництво забрало з банківського рахунку депозит на 15 мільйонів гривень, що ставить під сумнів зарплату співробітників в літні місяці та фінансувавння літнього оздоровчого табору. «8 мільйонів не були оприходувані університетом. І коли кошти було виявлено, міністерство взяло їх на облік. Нині вони використовуються університетом, і все йде згідно з бюджетним кодексом», — одразу відреагував заступник міністра. У розмові ж із кореспондентом «УМ» Юрій Лисенко сказав, що інформація пана Сулими щодо цих коштів не відповідає дійсності.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
