Яким чином 60–річному мешканцю Івано–Франківська вдалося заманити школярку в поле на околиці райцентру Тлумач, з’ясовує слідство, та їй пощастило, що неподалік проходили дві жінки. Вони й помітили близько восьмої вечора, як агресивний чоловік намагається зґвалтувати неповнолітню дівчину.

Організовану злочинну групу викрили працівники столичного УБОЗ. За словами директора Департаменту зв’язків iз громадськістю МВС Дмитра Андреєва, групу шахраїв створив колишній депутат Деснянської районної ради столиці, який під прикриттям мандату вимагав у підприємців гроші нібито за надання пакету дозвільних документів на розміщення малих архітектурних форм (кіосків, павільйонів тощо) на території району. Насправді ж усі дозволи були фіктивними.

Недешевому агрообладнанню з лампами денного світла, яке побачили правоохоронці у квартирі одного з мешканців Гадяча, могли позаздрити навіть столичні ботаніки. Та й своєрідна теплиця виявилася чималенькою: одна кімната була ледь не повністю заставлена пластиковими пляшками з ґрунтом, на якому майже в райських умовах проростали півтори сотні рослин коноплі. Господар стверджував, нібито плекав тут цю «плантацію» винятково для власних потреб.

Провести «рейд» по селах і хуторах Радивилівського району Рівненщини в пошуках антикваріату 37–річному Петру запропонував знайомий, що встиг увійти до нього у довіру — 39–річний Віктор із села Башарівка. Петро займався у містечку Почаїв сусідньої Тернопільщини дрібними валютними операціями та водночас скуповував різні старовинні речі. Тож на пропозицію придбати чимало цікавих речей за низькою ціною валютник погодився без вагань, а слова Віктора «бери побільше грошей» його не насторожили. Втім ця поїздка ледь не стала останньою в його житті.

Половину з терміну «благодійник» уже відбув у СІЗО, адже справа досить давня. Як розповіла «УМ» співробітниця обласної міліції Ольга Адамська, ще у вересні 2005 року на Жовківщині було створено благодійну організацію для допомоги дітям. Охрестили благодійну фундацію, ні сіло ні впало, «Торнадо», і, щонайдивніше, взяли її під опіку місцеві баптисти. Зрештою, справу робили добру: дітей годували та одягали, забезпечували всім необхідним. Один із членів церкви навіть віддав благочинній організації своє помешкання. Ніхто й гадки не мав, що насправді відбувається у стінах цього притулку.