Вiтрила в гавані: дрібні, але багато

Рейсовий пасажирський кораблик уже хвилин 40 старанно обходив, роблячи передбачені зупинки та суворо дотримуючись при цьому графіка руху, всі закутки одного з найбільших європейських портів. І коли вже здавалося, що він остаточно заблукав між кранами, пакгаузами, контейнеровозами, попереду з’явився кінцевий пункт його маршруту — Гафен–сіті: яскравий приклад того, як креатив архітектора може зробити із закинутого та занедбаного старого порту суперсучасний, фешенебельний та дорогезний житловий район.

Це тільки один iз прикладів прагматизму північних німців, які свого часу зуміли перетворити цілком сухопутний Гамбург, що розташовується на відстані 110 кілометрів від моря, на суперморський порт — третій за величиною на Старому континенті. Завойований титул приносить їм не тільки прибутки від завантаження та зберігання товарів, — раз на рік тут відбувається найбільша у Європі виставка кораблів та яхт. 51–ша «Ганзебут Гамбург» показала, що дворічна криза у європейському суднобудуванні завершилася, і галузь знову стає прибутковою.

Ліфт для коня — заради могутності батьківщини

На канали і канальчики, протоки великої річки та знаменитого озера натикаєшся постійно — спеціальні кораблики з низьким дахом пропливають буквально під вікнами міської ратуші. А мостів у Гамбурзі налічується більше, ніж у знаменитих Венеції, Лондоні та Амстердамі разом узятих: близько 2,5 тисяч! Їх постійно доводиться переходити, прогулюючись узбережжям Ельби, яка й дала доступ мешканцям колись вільного ганзейського міста до Північного та Балтійського морів. Щоправда, не кожен гість міста оцінить ну дуже вже стриману красу інженерних споруд над притоками Ельби. Шпайхерштад (місто складів), особливо у традиційну тут похмуру погоду, з одного боку пригнічує коричнево–червоними багатоповерховими будівлями, а з іншої змушує поважати батьків міста, які знайшли, що робити зі складами, які після розвитку контейнерних перевезень виявилися нікому не потрібними. На верхніх поверхах тут відкрили офіси, а внизу — музеї та магазини–салони азійських товарів. Кожен путівник попереджає: Шпайхерштад із точки зору митних правил — закордон. І вивозити товари звідси можна тільки за митною дек­ларацією.

Ще одне перевтілення порту — місцевий театр, який відкрили у «зайвій» гавані, на другому боці річки. Добратися туди з центру наземним шляхом непросто: треба робити добрячий гак та кілька пересадок не зовсім­ приємним районом. Тому за кілька годин перед початком дійства для глядачів відкривають безкоштовні трансферні рейси місцевого річкового трамвайчика. І не біда, що квитків у день вистави в касі театру зазвичай уже нема: яскраво підсвічена набережна та центральна частина з акваторії порту стає компенсацією втраченій можливості.

А про серйозність, з якою гамбуржці упродовж століть облаштовували своє місто–порт, свідчить хоча б старий Ельбський тунель. Він з’єднує місто з островом Штайнвердер, на якому був суднобудівний завод, що продукував вантажні, пасажирські та військові кораблі. У зимовий період, коли добиратися на роботу по воді люди вже не могли, а по кризі ще не ризикували, завод простоював. І в 1914 році кайзер Вільгельм ІІ особисто віддав наказ спорудити на глибині 25 метрів два підземні ходи, достатньо широкі, аби ними могли пересуватися кінні екіпажі. Гужовий транспорт потрапляв до підземелля на спеціальному ліфті, а прості арбайтери спускалися ґвинтовими сходами. Проект виконали настільки надійно, що ним успішно користуються донині — тільки замість карет цим шляхом проїжджають автомобілі. Задоволення, щоправда, платне, але доступне: річний абонемент обійдеться власникові приблизно у 60 євро.

Як пересічний бюргер економіку рятує

Світова економічна криза дала про себе знати і в акваторії порту. І суднобудування постраждало навіть більше, ніж обсяги контейнерних перевезень. На думку голови асоціації суднобудування та морської промислової техніки Олександра Нюрнберга, криза у європейських доках триватиме упродовж наступного 2011, і навіть 2012 років. «А що буде далі, ми передбачити не можемо», — сказав Нюрнберг, констатувавши, що обсяги замовлень у нинішньому році зменшилися на третину до попереднього.

На тлі хворого «слона» — великої морської промисловості, зовсім непогано почуває себе «моська» — будування маломірних суден та яхт. Приватний покупець під час економічного занепаду виявився кредитоспроможнішим, ніж транснаціональні корпорації. Виставка «Ганзебут Гамбург» сьогодні неабияк потішила «малих суднобудівників». «Ми були здивовані: після двох років затишшя люди знову купують яхти!» — не приховував свого захоплення генеральний директор фірми «Комфорт–Яхти» Нільс Тобке. «Навіть вчора, в найгірший для торгівлі день — коли безперестанку лив дощ — ми зуміли продати три яхти», — додає керівний директор компанії «Тельман: човни і яхти» Герберт Зіг. «У нинішньому році, на відміну від попереднього, покупці цікавилися дорожчою продукцією, скажімо, яхтою «Бенеттау». Сподіваємося, що криза вже відступає», — говорить керівник фірми «Грюндль–Бутсімпорт» Зігфрід Грюндль.

За статистикою, остання виставка «Ганзебут» також стала посткризовою: прийняла на п’ять тисяч відвідувачів більше, ніж торік. Зросла і кількість експонентів: 750 фірм iз 25 країн світу. Окрім рідних німецьких компаній, тон задавали також шведи та поляки, які в останні роки прагнуть пробитися на західноєвропейський ринок. Гостей «Ганзебуту» намагаються привабити знижками та різноманіттям товару. Окрім, власне, кораблів — обладнання для серфінгу, дайвингу і навіть павільйончики, які можна поставити на гладі приватної водойми. На кожному товарі — дві ціни: звичайна і та, яка діє в період виставки. Остання — менша відсотків на 15, і дисконт таким чином успішно покриває десять євро — вартість вхідного квитка.

Але, безсумнівно, головний номер програми — численні яхти, якими гамбуржці та мешканці сусідніх приморських міст можуть здійснювати каботажні походи вихідного дня. Товар, до речі, розрахований не тільки для елітного покупця. Звичайно, розкішні, з обшивкою з рідкісних порід дерева екземпляри — з поміткою «ціна договірна» — у виставковому центрі були також. Із охочих потрапити до «черева» такого кораблика навіть вишиковувалась босонога різновікова черга: взуття доводилося залишати назовні. Але не менше людей було біля стендів з економ–пропозиціями: суден, вартість яких починалася з 10—12 тисяч євро. Цілком посильна вартість для середньо­статистичної німецької сім’ї: за опитуванням, яке підготував оргкомітет нинішнього «Ганзебу­ту», майже третина всіх покупців — сім’ї з доходом 5000 євро щомісяця.

І ще — факт, який не хотіли коментувати виробники морської продукції, але процитувала німецька преса: ціни на «яхти для народу» в цьому сезоні були нижчими навіть за минулорічні. Як кажуть, не до жиру... Причому перелік послуг за ті самі гроші зріс. «Клієнт став значно критичнішим», — зітхає власник компанії «Фонтанус холдінг» Херальд Баум.

...Униз, за течією Ельби і біля її берега розташовується елітний район Бланкенезе. Його «родзинка» — спеціальний пункт вітання кораблів. Коли повз нього проходить судно, з динаміка лунає національний гімн країни, що дала приписку кораблю. Слухати гімни — улюблена розвага мешканців і туристів. І звучать вони в середньому 12 тисяч разів на рік: рівно стільки суден заходить сюди за 365 календарних днів. А гамбуржці підкреслено шанують галузь, яка століттями забезпечує їм хліб і до хліба.

І ХТО Б МІГ ПОДУМАТИ!

Гордість, демократія і... комфорт

— Озеро Альстер, яке розташовується у центрі старого Гамбурга, за площею дорівнює... князівству Монако.

— Міський транспорт тут — не нічні, а саме регулярні рейси — ходить цілодобово.

— Гамбург офіційно вважається найкомфортнішим містом у світі: половина міської площі — це вода і зелені насадження, а на кожного гамбуржця приходиться 30 метрів житлової площі.

— У місті є майже 100 консульств зарубіжних держав — друге місце після Нью–Йорка.

— Місцеві закони категорично забороняють перекривати рух транспорту — щоби не створювати незручностей місцевим мешканцям — під час візитів керівників зарубіжних держав. Тут також не визнають жодні дворянські та інші родові титули.