Тисяча обіцянок, а скільки будов?

Раніше функціонери з МОК, ФІФА й УЄФА, визначаючи місце проведення Олімпіад, планетарних та континентальних футбольних форумів, віддавали перевагу державам із майже готовою інфраструктурою, необхідною для прийому численних гостей та спортивних змагань. Нині ж функціонери дещо змінили підходи й доручають проведення відповідальних стартів «незвичним» країнам, які використають спортивний форум для власної розбудови, а не навпаки. Ілюстраціями можуть служити рішення щодо літньої Олімпіади–2008 у Пекіні, зимових Ігор–2014 у Сочі, футбольних «мундіалів» 2010 року в Південній Африці і 2018–го — в Росії. І, звісно ж, Євро–2012, співгосподаркою якого стане Україна. Як у Європейській футбольній асоціації, і в Україні хочуть вірити, що головні футбольні змагання чотириріччя в Європі наблизять українське спортивне господарство до європейських стандартів.

«Тисячу майданчиків» забезпечать спонсори?

Винісши за дужки української спортивної індустрії футбол, можна побачити, що вітчизняний спорт перебуває в жалюгідному стані. Наші уславлені спортсмени в інтерв’ю постійно наголошують, що високих результатів вони досягають не завдяки, а всупереч обставинам — виживають в умовах мізерного фінансування, тренуються в «дореволюційних», аварійних спортзалах, змагаються подалі від рідного міста, бо в ньому немає арени, яка відповідала б міжнародним стандартам.

Як заявив днями на прес–конференції Сергій Глущенко, який до вчорашніх кадрових перестановок в уряді обіймав посаду заступника «спортивного» міністра, Євро–2012 — це шанс підняти з колін український спорт і водночас можливість залучити до занять фізичною культурою, масовим та професійним спортом значну кількість українців. «Фізкультура — запорука здоров’я нації. Наразі в міністерстві завершується розробка нової стратегії розвитку спорту на найближчі десять років, проводиться інвентаризація всіх спортивних об’єктів у державі. З цією метою створено єдиний електронний реєстр цих споруд», — каже пан Глущенко.

Згідно з даними статистики, в 2010 році в Україні нараховується більше 100 тисяч об’єктів спортивного призначення, хоча більшість із них, очевидно, непридатна до експлуатації. За словами Сергія Глущенка, фахів­ці Міністерства молоді і спорту почали реалізувати програму «Тисяча майданчиків». «У співпраці з сімдесятьма іноземними компаніями, які працюють на українському ринку, у великих містах ми запланували збудувати відкриті спортивні майданчики, розмістити на них логотипи наших спонсорів та проводити там різноманітні змагання, типу «Веселих стартів», «Мама, тато, я — спортивна сім’я» тощо», — каже представник Мінмолодьспорту.

Обіцянки–цяцянки

Молодий чиновник, який лише вісім місяців тому прийшов на держслужбу, оптимістично сповістив, що в наступному році, за дорученням Президента, в регіонах почнеться будівництво 500 багатофункціональних спортивних арен, 15 басейнів та 15 льодових арен.

Думається, у питанні від­родження спортивної інфраструктури показовим мав би стати приклад столиці. Однак київська влада не може похвалитися здобутками в царині спорту. Скажімо, рішення щодо знесення льодового стадіону «Крижинка» (єдиного у столиці, де можуть тренуватися хокеїсти, фігуристи та шорт–трековики) та сусідніх споруд спортивного призначення, які опинилися в так званій «зоні гостинності» навколо НСК «Олімпійський», вже ухвалено, хоча взамін ще нічого не збудовано. «Хочу запевнити громадськість, що «Крижинку» не знесуть, доки не побудують нову льодову арену на вулиці Шалетт. А національна збірна з художньої гімнастики вже у квітні зможе тренуватися у реконструйованому столичному Палаці спорту», — пообіцяв заступник «спортивного» міністра. За його словами, після завершення Євро–2012 на місці знесених будівель біля «Олімпійського» зведуть ще один льодовий стадіон, криту арену для ігрових видів спорту та тенісні корти.

Подібні наполеонівські плани проголошувало й попереднє керівництво, ухвалювало програми на кшталт «Хокей України» тощо, однак віз із місця майже не зрушив.

БЕЗДОННА БОЧКА

За інформацією Рахункової палати, використання коштів держбюджету «спортивним» міністерством у 2008—2009 роках і Національним агентством iз питань підготовки та проведення фінальної частини Євро–2012 у 2010 році на реконструкцію «Олімпійського» було неефективним. Уже зараз проектна вартість робіт перевищує первинні розрахунки вдвічі і становить 290 млн. євро. Ця сума наближається до кошторисів таких створених із нуля витворів мистецтва, як мюнхенська «Альянс–арена» та паризький «Стад де Франс». А НСК «Олімпійський», нагадаємо, лише реконструюють, і робоча сила в Києві – значно дешевша, ніж у Німеччині та Франції. Куди діваються гроші? І чи наші «дерибанщики», бува, не «з’їдять» так само величезні кошти, передбачені на нові спортивні арени по всій країні?