Обiцянки-цяцянки для аграріїв

      «Українське село після реформ. У таких сіл нема майбутнього». «Транспарантом» із таким гаслом була прикрашена трибуна спікера Володимира Литвина під час і після доповіді міністра аграрної політики Віктора Слаути. Неначе на своє виправдання, Віктор Андрійович почав із того, що «вже приймаються непогані й досить конкретні законодавчі акти», які, ймовірно, мають суттєво підвищити рівень життя сільського населення. Звичайно, не міг міністр у кращих урядових традиціях не підкреслити, що тільки завдяки консолідації зусиль Кабміну та Верховної Ради намітились позитивні зрушення щодо розширення державної підтримки агропромислового комплексу. Водночас всупереч самому собі він обмовився, що поки що аграрні реформи не наповнились економічним змістом, а державна підтримка носить недостатній та несистемний характер. Отже, необхідно попросити ще трохи державних грошей на підтримку агропромислового комплексу. «Трохи» для аграрного блоку — ні більше, ні менше як 1,6 мільярда гривень (до 2,4 мільярда, передбачних цьогорічним бюджетом), тобто плюс три відсотки річного бюджету України. Задля цього необхідно внести зміни до діючого бюджету, що, до речі, цілком у стилі Верховної Ради. Ці гроші, за словами міністра, розподілятимуться на заставні та інтервенційні закупки зерна цьогорічного урожаю, підтримку тваринництва, часткову компенсацію вартості техніки. А майже половину гіпотетично збільшених видатків пропонується спрямувати на відшкодування суб’єктам господарювання витрат, понесених у 1999—2002 роках на будівництво об’єктів соціально-культурного призначення на селі. «Чотири роки 726 мільйонів лежать у документах, підписаних на всіх рівнях, — сказав Віктор Слаута. — Аби в цьому році мільйончиків 150—200 пішло».

      Щодо конкурентоспроможності вітчизняної продукції, міністр особливо наголосив на актуальності її державної підтримки у період лібералізації торговельної політики відносно міжнародних вимог. Віктор Слаута висловився за те, щоб 2005 рік став для Державного бюджету роком пріоритетного фінансування потреб АПК в ідеальному варіанті — на рівні країн-сусідів. «Держава іде до Світової організації торгівлі, — вкотре наголосив Слаута. — І уряд так налаштований». За оцінками Світового банку, серед країн із перехідною економікою Україна найменше підтримує своїх сільгосптоваровиробників — виділяє суму, що дорівнює 0,6 відсотка від ВВП.

      Знають в уряді і як саме треба підтримати аграріїв. «Переходимо від компенсаційних видів програм до дотаційних, як у всьому світі, — упевнено сказав міністр і додав: на конкретний вимір продукції». Цю пропозицію депутати сприймають обома руками «за»: на третє читання очікує базовий законопроект про державну фінансову та бюджетну підтримку агропромислової галузі, який, зокрема, передбачає надання аграріям дотацій за кожен гектар посівів та кожну голову худоби.

      Але й цього, вважають депутати профільної фракції, недостатньо. Так, член агарної фракції Катерина Ващук вважає, що дотування лише виробленої продукції — не досить ефективний метод. Тому — просити так просити! — дотувати треба не лише вироблену, а й реалізовану продукцію. «Ми не маємо тієї межі, яка б дозволяла селянам покривати витрати. Хоча б на рівні 15—20 відсотків щорічно», — пояснила Ващук і додала, що це було б єдиним стимулом для сільгоспвиробника. Щодо суми дотацій «на рівні країн-сусідів», представники законодавчої влади зухвало радять рівнятись на Францію, де бюджетні дотації на сільгосппродукцію складають шість мільярдів євро щорічно, і це без урахування підтримки наукових програм, насамперед селекції. Що ж стосується суми дотацій, пропонується, аби вона була не нижчою 30 відсотків від ринкової ціни реалізованої продукції. Це означає, що, продавши молоко переробнику за закупівельною ціною у гривню двадцять за кілограм, селянин отримував би від держави ще тридцять дотаційних копійок, що у сумі склало б уже гривню п'ятдесят. «Якщо ми йдемо по шляху здешевлення, як цього року по міндобривам, — воно себе не виправдовує», — наголосила Ващук, натякаючи на те, що заводи-виробники тут же підняли ціну на суму вартості тієї самої компенсації.

      Взагалі ж для повного щастя (тобто для підтримки конкурентоспроможності продукції та вирішення соціальних проблем) українському селу необхідна підтримка, не менша за десятину загальних видатків бюджету щорічно. Такі наполеонівські плани розкрив голова парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних відносин. Причому повідомив про свої методи. «Перше — треба змінити ідеологію аграрної політики, — сказав він і тут же спростував підхід до підтримки виробника, запропонований аграрною колежанкою. — Давно весь світ відмовився від підходу суто підтримки виробництва, а поставив питання на підтримку і розвиток сільської місцевості». Мається на увазі не лише підтримка виробництва як такого, а й створення нових робочих місць, розвиток сфери надання послуг тощо. Аргументував це голова профільного комітету тим, що 17 мільйонів громадян живуть у сільській місцевості, тоді як задіяні безпосередньо у виробництві продукції лише два мільйони. За підрахунками Івана Томича, загальна сума на «повну переробку села» досить «скромна» — 450 мільярдів гривень. Цілком зрозуміло, що навіть за відрахування десятої частини з бюджету «сколотити» її вдасться приблизно за 85 років. Але аграрний комітет надіється на прийняття програми розвитку соціальної сфери села, розрахованої на 2005—2015 роки, де, за словами Томича, поетапно слід закласти механізми зрівняння такої ситуації, яка є в сільській місцевості і в місті.

      Проте сам же голова аграрного комітету констатував, що, незважаючи на лідерство серед країн СНД за кількістю прийнятих аграрнопідтримуючих законів, соціально-економічний сільський негативізм змінюється на позитиви досить і досить повільно. «Одна з головних причин наших бід у тому, що переважна більшість аграрних законів не виконується, передусім у частині фінансового їх забезпечення», — резюмував голова комiтету.