Ще зовсім недавно, на своєму позачерговому з'їзді, письменники дружно і впевнено говорили: «Переможемо! Правда на нашому боці, і народ — з нами...» Сьогодні цей оптимізм витік, як вино з дірявої діжки: з «бєспрєдєлом» навкулачки не підеш.
Зачистка території йде прискореними темпами — черга «неугодних» уже сформована, лиш не відомо, хто буде наступним: Спілка композиторів? Спілка художників? Консерваторія?.. Поодинці легко брати.
Національна Спілка письменників України — в облозі: відключено телефони, заблоковано рахунки, триває судова тяганина. А новоспечена Спілка (та, що під орудою Н. Околітенко) наступає з феєрверками: мають приміщення, телефони і навіть печатку (таку ж, як і в Яворівського!). І хоч би що вони говорили про свою «свободу», їх зраджує «зелена вулиця» всюди: владна рука не тільки їх патронує, а й веде.
Рада НСПУ, на яку в п'ятницю були запрошені представники від обласних письменницьких організацій, плавно переросла в конференцію — найвищий орган (як і з'їзд), аби проаналізувати тривожну ситуацію, що склалась.
Такого поводження з авторитетною громадською організацією не спостерігалося й за часів пекельного тоталітаризму. Без сумніву, Яворівський декому добряче насолив (письменники дуже неоднозначні в ставленні до нього та його головування, але це вже геть інше питання). Ідеться нині не стільки про голову НСПУ, скільки... «Больно у вас помєщеніє харошеє...» — озвучив П. Мовчан слова, сказані йому одним високопоставленим дядечком. Зневажаючи думку і позицію понад тисячі українських письменників, чиновник давно розминувся з демократією і демонструє глибоку чужорідність і цій землі, і її духовності.
Після збурених виступів (лунали і нарікання на місцеві жорсткі умови життя, і настанови «вірити й мобілізуватись», і навіть заклики вже починати ділити спілчанське майно, бо «може бути пізно») прийнято резолюцію-SOS. Серед її пунктів — звернутися як до різних гілок української влади «з проханням захистити від безчинства», так і до міжнародних організацій, а в крайньому разі — навіть вдатись до акцій протесту (маленьку репетицію зробили тут-таки»).
У смуті протистояння вже є свої «герої» — ловці рибки в каламутній воді ніколи не переводились. Спілчанське майно не дає спати не тільки його господарям. Щоб погасити майже півмільйонні борги, письменники вирішили продати гектар ірпінського «болота» — і почати все з чистого аркуша. А мені все на гадці той шок, який я пережила, коли на початку 90-х на Варшавській поетичній осені дізналась, що в апараті Варшавської письменницької спілки, організатора свята, є лише... голова й бухгалтер. Здається, поляки не мали таких маєтностей, як ми...
Традиційне Шевченківське свято Спілка письменників зустрічає у повній блокаді. Розправа над українськими письменниками триває. Українська держава упевнено крокує у світле майбутнє. Чи буде там місце для українського слова й української душі?..