Ольга Суха: Дзюдо — це ще й психологічне протистояння

Дзюдо в нас відносять до тих видів спорту, які привчили українців сприймати як належне нагороди континентальних і світових першостей та Олімпійських ігор. На трьох останніх олімпіадах українські дзюдоїсти здобували принаймні одну медаль. Щоразу це була заслуга чоловіків, хоча й на жінок покладали і покладатимуть чималі надії. Два роки тому до Пекіна на Ігри поїхало четверо наших майстринь дзюдо, не менше представництво очікується і на лондонській Олімпіаді–2012.

Однією з атлеток, що збирається всерйоз поборотися за ліцензію на головні змагання чотириріччя, буде Ольга Суха. Нещодавно її визнали кращою спортсменкою жовтня в Україні після перемоги на бакинському етапі Кубка світу. Звичайно, за досвідом і титулами ця молода борчиня не зрівняється з такими лідерками нашої збірної, як Марина Прищепа та Анастасія Матросова. Утім 23–річна уродженка Рівного сповнена амбіцій і має надії принести Україні першу олімпійську нагороду в жіночому дзюдо.

«До відзнак сподіваюся звикнути»

— Ольго, на врученні нагороди кращій спортсменці жовтня в Україні ви виглядали чи то знудженою, чи зніченою. Наскільки для вас важлива така відзнака?

— Мене вперше удостоїли такої премії, тому для мене це помітна подія. Знудженою не була, швидше, було незвично сидіти перед такою кількістю камер та фотоапаратів. Сподіваюся, що з часом звикну (сміється).

Приємно, що наразі оцінили мої сили та роботу. Диплом та статуетку поставлю вдома — хай надихають на здійснення мрій. Це гарний стимул, аби вдало виступити на наступних змаганнях, які є важливими перед Олімпіадою в Лондоні.

— Порівняно недавно ви змінили свою вагову категорію, перейшли із 52 у 48 кг. Із чим пов’язана така зміна?

— Моєю оптимальною вагою є саме нинішня категорія, тут мені комфортніше виступати. За період виступів у категорії до 52 кг я здобула чималий досвід, фізично стала сильнішою. Це все можна назвати тактичним ходом тренерів.

— Після жовтневого успіху в Баку ви невдало виступили на етапі Гран–прі в Абу–Дабі, навіть не потрапили до очкової зони — припинили боротьбу після першої ж сутички. Що завадило показати потрібний результат в ОАЕ?

— Випав такий період, що було багато стартів, подія за подією, з одних змагань летиш на інші. Десь не змогла відновитися, адже під кінець року морально важко. Плюс ще були дрібні ушкодження, вони теж вносять свої нюанси.

— Принаймні наприкінці грудня матимете якийсь період, аби відпочити, з’їздити кудись без думки, що доведеться відстоювати результат?

— Та навіть відпочинку як такого не буде, адже в передолімпійський сезон графік дуже напружений, треба готуватися, аби досягнути того, чого хочеш. Із 14 грудня наша збірна виїжджає на тренувальний збір на базу «Заросляк» у Карпатах, будемо там готуватися по 28 грудня. Потім матиму нагоду поїхати до Полтави, де зараз мешкаю, зустріну там Новий рік із батьками, після чого з 3 січня починаються нові збори, потім — змагання. Наприкінці січня буде етап Кубка світу в Софії — знову боротимусь за ліцензії в Лондон.

— Очікуєте на новорічні свята якогось особливого подарунка?

— Для мене великою приємністю буде вже сама зустріч Нового року в колі рідних, адже я дуже рідко їх бачу. Це найголовніший подарунок, а решта — просто матеріальні дрібниці.

«Конкуренція у збірній є завжди»

— Олю, ви легко перемогли на грудневому чемпіонаті України, достроково здолали усіх суперниць. Виходить, у вашій категорії зараз немає конкуренції?

— Вона завжди є. Так, зараз мені вдалося стати чемпіонкою, але вже підростає чимало молодих дівчат, які обов’язково будуть додавати в силі й класі, тому й мені треба постійно триматися на рівні, бути на голову сильнішою, щоб і надалі мати змогу бути першим номером збірної. І лише з цим можна перемагати на міжнародних стартах.

— Перемога у внутрішній першості робить вас однією з головних претенденток від України на боротьбу за олімпійські ліцензії у вашій категорії. Як узагалі проходить цей процес?

— Чемпіонство в Україні дає можливість більше їздити на міжнародні змагання, адже країна виставляє найсильніших на даний момент. А вже на цих турнірах треба повністю себе реалізувати. Стосовно ліцензій, то від Європи кожна категорія може виставити на Олімпіаді 14 найкращих спортсменок. Є ще варіанти з континентальною та світовою першостями. На чемпіонаті світу достатньо увійти до трійки призерів, аби поїхати до Лондона, а ось на європейському чемпіонаті таке право отримає лише переможець. Із нового року очки до офіційного рейтингу Міжнародної федерації дзюдо за вдалі виступи нараховуватимуть у повному обсязі, а не 50 відсотків від набраних балів, як було дотепер. Тому кожна перемога буде для нас важливою.

— У цьому рейтингу ви поки перебуваєте за межами другої десятки...

— Поки — так, адже лише нещодавно почала виступати. Уже з нового року почнеться справжня боротьба за путівки, а досі всі радше «розганялися» перед важливою частиною олімпійського циклу.

— Якщо говорити про спортивні мрії, то на що сподіваєтесь найближчим часом? І що взагалі є сокровенним бажанням, яке, можливо, втілиться а у перспективі?

— Тут усе концентрується на одній події — Олімпійських іграх. Потрапити на них матиму нагоду ось уже в близькому майбутньому. А здобути медаль Олімпіади – байдуже, якого достоїнства, — це мрія кожного спортсмена.

— Скільки потрібно здобути міжнародних перемог, аби точно бути впевненим, що потрапиш на Олімпіаду?

— Треба взяти три–чотири турніри, і тоді вже можна буде про щось говорити. І бути стабільною на всіх стартах, показувати високий результат.

«Відірваність від людей допомагає вдосконалюватись»

— Ви згадали, що дуже рідко буваєте вдома. Як узагалі побудований тренувальний процес у збірної з дзюдо?

— Усе звично: збори, роз’їзди, змагання. Тренуємось переважно в Києві, у Кончі–Заспі, маємо закордонні збори. Із родичами нечасто бачимось.

— Олімпійська база «Заросляк» розташована в доволі глухому місці. Не нудно проводити там по два тижні поспіль?

— Є й таке. Але що вдієш, коли треба добиватися результату, працювати. А стосовно вільного часу в «Заросляку», то маю нагоду вдосконалювати свою англійську мову, більше розібратися в нюансах своєї майбутньої професії — психолога. Відірваність від цивілізації дає можливість попрацювати над собою.

— Ваша «цивільна» спеціалізація передбачає роботу в спорті?

— Я, швидше, навчаюся працювати із дітьми, у школі. Але думаю, що спортсмени теж підійдуть, адже вчуся спілкуватися із групою людей. Звичайно, що з колегами мені було б простіше працювати, враховуючи розуміння певної специфіки моєї нинішньої роботи. Та й дзюдо за своїм змістом — це не лише фізичне, а й психологічне протистояння спортсменів. А ще хотіла б здобути юридичну освіту, але це буде пізніше.

— «Заросляк» розташований біля підніжжя Говерли. Чи сходили вже на найвищу гору України?

— Цікаво було б зробити це в зимову пору, але й страшно водночас. Буває, що там сходять лавини, тому підніматися треба тоді, коли маєш розуміння, куди йдеш, і в супроводі досвідчених людей.

— Назва «дзюдо» перекладається з японської як «шлях м’якості». Ви свідомо обрали це «психологічне» єдиноборство? Чи не для самозахисту часом?..

— Та ні, все трапилося спонтанно. Якось батько прочитав оголошення, що дітей набирають у секцію дзюдо, повів туди записувати мого молодшого брата, і мене взяв за компанію. Було мені тоді десять років. У результаті я не лише залишилася в секції, а й відчула, що це моє, можу не тільки досягати якогось результату, а й отримувати задоволення від цього спорту. До того жодним іншим видом ще не займалася.

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Суха

Майстер спорту міжнародного класу з дзюдо.

Народилася 13 жовтня 1987 р. в Рівному.

Виступає у ваговій категорії до 48 кг.

Переможниця етапу Кубка світу 2010 р. у Баку, чемпіонка Європи серед юніорів (U–20) 2006 р., бронзова призерка чемпіонату Європи серед кадетів 2002 р. у категорії до 40 кг. Чемпіонка України 2010 р., багаторазова призерка українських змагань.

Представляє спортивне товариство «Україна».

Студентка п’ятого курсу Рівненського державного гуманітарного університету.

Тренер — Михайло Романкевич.

Зріст — 157, вага — 48 кг.

Заміжня, чоловік теж займається дзюдо.