Лікарня, потрібна, як повітря

Швейцарський Центр параплегічних досліджень — це модерна лікарня, збудована посеред зеленої галявини. Найбільша клініка такої спеціалізації в Європі успішно лікує та повертає до нормального життя паралізованих дітей і дорослих. Кореспонденту «УМ» випала нагода зустрітися з керівником цієї суперклініки — доктором Гвідо Цехом. Пан Гвідо розповів, яким чином його команді вдається ставити на ноги скалічених пацієнтів і чому жодна інша клініка світу не може досягти такого високого відсотка працевлаштування своїх пацієнтів. А ще відомий швейцарський лікар пояснив, чому вважає будівництво дитячої лікарні майбутнього (Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини) кроком, надзвичайно важливим для України.

«Паралізована людина може керувати інвалідним візком за допомогою язика»

— Пане Гвідо, термін «параплегія» добре відомий спеціалістам–неврологам, але більшість українців не знають, що це таке і звідки береться. Поясність, будь ласка, з якою патологією має справу ваш медичний центр.

— Параплегія — це масивне ураження центральної нервової системи різного походження, унаслідок якого організм втрачає ті чи інші функції. Людина може потрапити в аварію, може страждати від поліомієліту чи мати пухлину спинного мозку, і через це частина тіла перестає рухатися, виникає параліч обох верхніх або нижніх кінцівок. Щось можна відновити, щось — ні. Скажімо, при травмі хребта, якщо нервові волокна цілі, то є гарний шанс на одужання. Ми вже знаємо з досвіду: якщо пацієнт після аварії паралізований, але на рівні копчика залишається якась чутливість, то через якийсь час функції можуть відновитися. Але якщо трапляється перелом хребта зі зміщенням, коли розриваються волокна спинного мозку, то ніяких функцій відновити не можна. І в багатьох випадках лікарі не здатні зробити так, щоб паралізована людина знову самостійно рухалася.

— У світі існує багато лікарень, які займаються лікуванням хворих на параплегію. Але саме ваш центр вважається найкращим у Європі, а за деякими науковими джерелами — навіть у світі. Що ж ви таке робите, чого не вміють в інших місцях?

— Жодна клініка в світі не може навіть трохи наблизитися до нашого показника — 90% наших пацієнтів після виписки стають працездатними. Для прикладу, американці тривалий час вважалися дуже успішними в лікуванні параплегії, бо розробляли цей напрям після війни у В’єтнамі. Так от, у США цей показник становить усього–на–всього 17%. У деяких європейських клініках (у Франції, Англії, Італії), які концентруються на медичній частині, але небагато уваги приділяють реабілітації таких пацієнтів, цей показник коливається від 10 до 20%. А в нас — 90%!

— І як же вам удалося досягти таких результатів?

— Річ у тім, що на кожному етапі лікування та реабілітації ми надаємо людині максимально якісну допомогу. До центру хворого доправляють відразу після нещасного випадку. Щоб не втрачати ні хвилини, транспортуємо, як правило, гелікоптером. Далі — діагностика та призначення лікування. Ми маємо всю необхідну апаратуру, яка дозволяє проводити обстеження в тримірному зображенні. Крім того, у нас обладнані високоспеціалізовані операційні, де можна проводити надзвичайно складні втручання на хребті та при всіх видах травм. Працюють відповідні реанімаційні відділення нейроурології, неврології, ортопедії, пластичної хірургії тощо. Крім того, ми застосовуємо 14 різних форм терапії, які взаємодоповнюють одна одну. Це означає, що в клініці функціонують близько 50 сегментів. І по 40 із цих сегментів ми переважаємо наших конкурентів. Але лікування — це тільки половина роботи. Якщо пацієнт лишається повністю або частково паралізованим, ми проводимо реабілітацію — як у межах клініки, так і в місці проживання пацієнта. І робимо все можливе, щоб навіть у такому стані людина могла робити те, що хоче, спілкуватися, пересуватися, працювати, розвиватися. Переобладнуємо будинки (встановлюємо спеціальні ліфти, пандуси), пристосовуємо автомобілі під потреби пацієнта із обмеженими можливостями, купуємо інвалідні візки. Дуже важливою є трудова інтеграція пацієнта. Якщо це інвалід, ми навчаємо його новим професіям, щоб він, повернувшись додому, міг знайти роботу і заробляти собі на життя.

«Що б ви думали, відчували, якби опинилися в ролі інваліда?»

— В Україні людина, яка після важкої травми залишається повністю паралізованою, зазвичай доживає свій вік прикутою до ліжка. У Швейцарії інша ситуація?

— Звісно. Для нас дуже важлива ідентифікація з хворим, розуміння його потреб. От скажіть, що б ви думали, відчували, якби опинилися в ролі цього інваліда? Якщо у вас є власні бажання, але через травму ви не можете їх виконати, часом навіть висловити, то ви будете почуватися дуже нещасною людиною. Значить, вам треба допомогти. І ми це робимо завдяки цифровій революції, яка відбулася в світі. Пацієнтів, які не можуть рухати ногами і руками, ми вчимо користуватися комп’ютерами. Наприклад, у паралізованого пацієнта рухається тільки язик та очі. Ми підключаємо до язика устаткування, яке дозволяє керувати інвалідним візком. Язик працює, ніби комп’ютерна миша. Треба лише виконувати рухи та робити прикус, щоб їхати в обраному напрямi. У нас є один пацієнт, який до травми керував великим відділенням у фармацевтичній компанії та координував роботу 80 підлеглих. Після нещасного випадку він став інвалідом. Паралізоване все тіло, і лише пальці рук та ніг можуть трохи ворушитися, відсотків на 40. Людина навіть їсти самостійно не може, її треба годувати з ложечки. Здавалось би, на цьому кар’єра мусила обірватися. Але, незважаючи на надзвичайно тяжку травму, цей чоловік не мусив звільнятися. Ми під’єднали сенсори до пальців, і завдяки програмі реабілітації він продовжує ефективно виконувати свою роботу.

«Кошти на лікарню повернуться сторицею»

— Днями ви провели цілу низку зустрічей із людьми, від яких залежить доля дитячої лікарні майбутнього, а також побували на будівельному майданчику Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини. Які ваші враження від почутого та побаченого?

— Я приїхав до вашої країни на запрошення Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» саме для того, щоб ознайомитися з цим проектом. Ще до приїзду я ретельно вивчив усі документи, проглянув плани, опис. І побачив — проект справді унікальний! Але мене відразу зацікавило питання — як нова клініка буде взаємодіяти з іншими медичними закладами в Україні, що спеціалізуються на допомозі дітям. Де можливі конкурентні стосунки, а де — взаємодоповнення? Я побував у хірургічному відділенні вашого Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, де спілкувався із доктором Олександром Слєповим. Також відвідав центр Володимира Мартинюка (Український медичний центр медико–соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України. — Ред.).

І я був задоволений, що серед медиків немає конкурентного сприйняття цього проекту. Навпаки, лікарі хочуть, щоб нова лікарня з’явилася якомога швидше. Адже є такі дитячі патології, які в Україні поки не лікуються, особливо деякі форми раку. Є проблеми в онкогематології, високоспеціалізованій діагностиці новонароджених. Я переконаний, що нова клініка стане центром компетентності у лікуванні важких патологій і зможе працювати з регіональними відділеннями, закриваючи таким чином проблему не тільки в Києві, а по всій Україні. Звичайно, я розумію, що робота на ділянці посеред лісу тільки почалася, але хочу підтвердити, що переважна частина підготовчих робіт уже успішно зроблена. А коли лікарню збудують, вона допоможе знизити рівень дитячої смертності, і всі кошти, витрачені на лікарню, повернуться сторицею. Адже новий центр зменшить не лише страждання малих пацієнтів, а й страждання сімей, які виховують малят із такими вродженими патологіями. Так вдасться покращити життя багатьох українців.

ДО РЕЧІ

Президент Асоціації педіатрів України, академік Юрій Антипкін наголосив, що Україні «Лікарня майбутнього» «потрібна, як повітря». «Усі педіатри з нетерпінням очікують створення цієї лікарні, — сказав він. — Ми підкріпимо її кадрами, і вона буде працювати заради наших дітей».

А ТИМ ЧАСОМ...

38 місяців від «нуля» до відкриття

Коли ж на майданчику посеред лісу почнеться будівництво Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини? Із цим запитанням «УМ» звернулася до голови правління фонду «Дитяча лікарня майбутнього» Віри Павлюк.

— Розпочати можна тільки після того, як Кабінет Міністрів України затвердить проект будівництва Центру та в Держархбудінспекції буде отримано дозвіл на будівництво.

— Тоді затримка за Кабміном? Але чому? Підготовчі роботи ніби вже виконані...

— Був дозвіл на підготовчі роботи — будівельники їх завершили. Наступний крок. Оскільки Центр — це державний об’єкт, тому Кабмін повинен затвердити проектну документацію. Це останній крок до отримання дозволу та повноцінного широкомасштабного будівництва. До цього, як ми вже інформували, потрібно було пройти державну комплексну експертизу, а ще перед тим — зібрати купу дозвільних і погоджувальних документів. Якби це був приватний проект, то після позитивного висновку державної експертизи можна було б відразу йти по дозвіл. Такий порядок. Щодо будівельників, то вони сказали так: «Дайте нам відмашку, що можна працювати, і через 38 місяців ми повністю виконаємо всі необхідні роботи».

— А грошей вистачить, щоб оплатити ці роботи?

— Беручи до уваги рішення Опікунської ради та домовленості з Державним управлінням справами і Клінічною лікарнею «Феофанія», фонд готовий фінансувати будівництво «нульового» циклу. Далі, враховуючи, що це державна земля, на якій працюватиме державний заклад, а також досягнуті домовленості з Держуправлінням справами, до продовження будівництва має підключитися держава — знайти в бюджеті кошти для такої важливої справи.