Таємниці диво–голосу

Для багатьох людей, якi цiкавляться академiчним вокалом, високi голоси асоцiюються з сопрано у жiнок i лiричним тенором у чоловiкiв. Проте iснують голоси, якi їх перевищують за дiапазоном. Однак якщо найвищий жiночий голос — колоратурне сопрано — ми чули, то про контртенори ще зовсім недавно мали лише теоретичне уявлення... Вiдомого росiйського спiвака–контртенора кияни почули вперше лише у другiй половинi 90–х рокiв минулого столiття. Це був Ерiк Курмангалiєв. А на початку XXI столiття i в Українi почали з’являтися вокалiсти з таким рiдкiсним голосом.

Одного з них, Юрiя Мiненка, у столицi України вперше побачили i почули на I Мiжнародному конкурсi молодих вокалiстiв iменi Бориса Гмирi, який проводили в листопадi 2004 року. Незвичний, високий за тембром, голос Юрiя Мiненка тодi зачарував усiх, як i культура його спiву, майстерна вокальна технiка, шляхетна манера поведiнки на сценi. Тодi вiн став дипломантом, а за чотири роки столичнi меломани знову почули його голос уже як гостя, запрошеного на концерт–вiдкриття II Мiжнародного конкурсу iменi Б. Гмирi. Нещодавно Юрiй Мiненко вже втретє заспiвав на сценi Колонного залу iменi Миколи Лисенка, у черговому концертi циклу «Класика плюс», який започаткував вiдомий київський диригент Роман Кофман. У супроводi Київського камерного оркестру пiд його орудою 31–рiчний спiвак виконав п’ять арiй з опер Крiстофа Глюка, Георга Фрiдрiха Генделя, Вольфганга Амадея Моцарта, Антонiо Вiвальдi, деякi з них кияни почули вперше. Гучнi овацiї, що влаштували пiсля концерту слухачi, змусили маестро Кофмана зiграти на бiс двi п’єси, а Юрiй Мiненко подарував ще одну арiю з опери Генделя «Рінальдо».

Нічого штучного

— Пане Юрiю, чому голос, яким ви володiєте, не користується у нас попитом?

— Така ситуацiя iснує в Українi, а за кордоном усе зовсім iнакше. Контртенори там дуже активно «задiянi», особливо в операх епохи бароко. У тi часи композитори писали партiї для чоловiкiв, яким у пiдлiтковому вiцi робили операцiю (їх кастрували), i тодi їхнi голоси не зазнавали мутацiї, залишалися високими i мiцними з часом. Та й узагалi тодi в операх спiвали тiльки чоловiки, лише у другiй половинi XVIII столiття почали з’являтися в оперних виставах спiвачки.

Часто можна почути, що контртенор — «штучний голос», але я заперечую i питаю, а як же я спiваю? Що, там у мене в голосових зв’язках щось вставлено? Але якщо я можу це робити i роблю це переконливо, отже, це гiдно сценiчного життя. За кордоном зараз ставлять чимало екзотичних опер першої половини ХVIII столiття, зокрема «Грiзельда», «Баязет» Вiвальдi, «Ендiмiон» Йоганна Хрiстiана Баха, це фантастична за красою музика, проте у нас їх нiхто не чув. За кордоном є де працювати i є з ким, проте, на жаль, не у нас. Я щиро вдячний Роману Кофману за пропозицiю взяти участь у його концертi, однак такi запрошення в Українi бувають рiдко.

— Коли ви вперше зрозумiли, що можете спiвати таким незвичним для наших вокальних традицiй голосом?

— Ще пiд час мого навчання у Житомирському музичному училищi, де вчився хоровому диригуванню. Тодi я спiвав баритоном, але вiдчув, що можу розширити свiй дiапазон набагато вище. А згодом, коли продовжив навчання в Одеськiй державнiй музичнiй академiї на кафедрi сольного спiву, почав спiвати як контртенор, хоча починав там заняття спiвом як баритон.

Менi пощастило з педагогом Юрієм Тетерею, це була чудова людина, дуже добрий i уважний педагог, на жаль, його вже немає. Я просив учителя: «Дайте менi можливiсть довести всiм, що можу спiвати як контртенор». І вiн пiшов менi назустрiч i захищав вiд тих педагогiв кафедри, що не сприймали мiй творчий пошук, а таких було чимало.

Згодом я довiв усiм, що вiдбувся як спiвак, i наочне пiдтвердження тому — перемога на шести мiжнародних конкурсах вокалiстiв, де став лауреатом.

Не диво, а важка робота

— Який iз них ви вважаєте для себе знаковим?

— Це один iз найвiдомiших i найпрестижнiших конкурсiв — «Спiвак свiту», який проходив пiд патронатом Бi–Бi–Сi у червнi 2009 року в Кардiффi (Уельс, Великобританiя). Туди потрапляють пiсля вiдбіркового туру за рiшенням журi, яке очолює Юлiан Смiт, вiн є i музичним директором конкурсу.

На цьому конкурсi я був першим українцем, котрий вийшов у фiнал (туди потрапляють лише п’ять конкурсантiв) у двох категорiях: камерний спiв та оперний спiв. Пiсля цього конкурсу життя моє суттєво змiнилося. Тепер я спiвпрацюю з зарубiжними агентами, з агентствами Sony music та «Асконас–хольд». Це робота на контрактнiй основi з дуже iнтенсивним графiком. У мене вже на два роки розписані виступи. Зараз ведуться переговори щодо укладення контракту з Большим театром Росiї, i є пропозицiя виступити у 2014 роцi в Лондонi, у знаменитому «Вiдморхолi» — камерному залi з чудовою акустикою, а ще — у Швейцарiї, у Санта–Фе. А взагалi зараз живу i працюю у чемоданному режимi.

— Ви гастролювали ранiше у Францiї, Іспанiї, Росiї, з 2009 року виконували сольнi партiї в операх i ораторiях у Великiй Британiї, Нiмеччинi, Нiдерландах, США. Що вас найбiльше вразило i де?

— Це прийом публiки у залi «Тiрас» у Кеннедi–центрi (їх там сім) у Вашингтонi, на концертi, який вiдбувся 7 жовтня цього року. Зал був заповнений ущент, хоча за 300 метрів, у Вашингтонськiй оперi в цей же час вiдбувалася прем’єра опери Рiхарда Штрауса «Саломея», а її продюсером був Пласiдо Домiнго. Слухачi неймовiрно тепло сприймали кожний мiй виступ i не хотiли вiдпускати. Я був здивований i вражений такою реакцiєю.

— Ви якось спеціально бережете, захищаєте власний голос?

— Спецiальних умов для нього не створюю, не загортаюсь у шарфи. Намагаюсь не палити i не пити алкогольних напоїв (лише потроху iнколи), не їм гострого i смаженого. А найголовнiше — не кричати на сценi й не виходити туди без розспiвки, обов’язково в спокiйному i гарному настрої.

Для мене мiй голос — не диво, а результат довгої та копiткої роботи, важкої i часто виснажливої. Коли мене запитують про мою мрiю, я вiдповiдаю: «Бути здоровим i готовим до участi в цiкавих концертах i виставах».

— Ваш син зараз спiває у хорi солiстом. Це було його рiшення пiти вашим шляхом?

— Так, це був його особистий вибiр, i я на нього не впливав. Йому зараз 11 рокiв. Досить вiдповiдальний i переломний вiк. Тому попрохав дружину (вона за фахом — мистецтвознавець) поки що сидiти вдома i доглядати за ним.

— Що для вас є спiв?

— Це свого роду фанатизм, служiння музi, а виступ з оркестром — це синтез оркестру i голосу. Адже записи в повнiй мiрi не передають усіх барв оркестру i спiву.

— Вашi найближчi плани?

— Це концерт 19 грудня у Гамбурзi за участю чотирьох контртенорiв. Диригувати буде Дiєго Фазолiс. А до того поїду на кiлька днiв до Одеси, де мешкають моя дружина i син.

Сергiй ПИРОГОВ