АФІША

ВИСТАВКИ

«10 грамів мелодії»

На виставці представлено ювелірне мистецтво України кінця ХХ — початку ХХІ ст. Автор ідеї та куратор проекту — відомий художник–ювелір, член Національної спілки художників України Володимир Хоменко. Основна ідея виставки — утвер­дження цінності мистецтва єдиного і неповторного ювелірного твору, виконаного від «а» до «я» за споконвічними, класичними принципами. Серед учасників виставки — відомі художники, яскраві особистості, творчість яких здобула популярності ще у 80—90 рр. ХХ ст.: Володимир Хоменко, Олег Міхальянц, Юрій Жданов, Олексій Федоров, Сергій Сєров, Леонід Косигін.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва, з 2 грудня до 1 січня.

Влодко Кауфман

Відомий львівський художник, перформер, театральний декоратор Влодко Кауфман приїхав із персональною виставкою до Києва, що не так часто буває. В експозиції представлено майже 50 його творів — авторські серії 2007—2010 років: «Птахотерапія», «Екотеатр», «Карпаторозділ», «Живиця». «У Києві — це перша широкомасштабна презентація творчості одного з найцікавіших сучасних українських митців — Влодка Кауфмана, і ми раді, що вона відбувається саме в нашому музеї», — зазначає Михайло Шевченко, директор музею. Таня Грущенко, куратор музею, додає : «Експозиція виставки — вільне авторське висловлення Влодка, акт творення, акт дії. Він представляє на розсуд глядача своєрідну «документацію» того, що називає «видиво», й над чим працює понад п’ять років. Перфоманс, який буде показаний на відкритті виставки, задуманий спеціально для цієї експозиції, є її камертоном, певним початком огляду»

Музей сучасного мистецтва України, з 2 грудня до 16 січня 2011 року.

«Вбити фотографію»

Олександр Ляпін, журналіст, фотограф, куратор, втомився від документальної фотографії і вирішив здійснити переворот у фотомистецтві й надати цьому мистецтву «нової сутності». Проте, як відомо, ніщо нове не з’являється без смерті старого. Вчинити професійне самогубство на запрошення куратора зібралися ще 12 представників сучасного українського мистецтва. Кожен із фотографів здійснює «вбивство» у свій власний спосіб, використовуючи для цього не тільки віртуальний фотошоп, а й більш звичні інструменти — ручку, фломастер, пензель і будь–що інше, що може послужити індивідуальному самовираженню. У розумінні Ляпіна «вбити фотографію означає змусити фотографа позбутися прагнення увіковічувати минуле».

Арт–центр «Я Галерея» (вул. Хорива, 49Б), з 1 грудня по 11 січня 2011 року.

КІНО

«Вибач, хочу на тобі одружитися» (Італія)

Режисер — Федеріко Моччіа, у ролях: Рауль Бова, Мікела Кваттрочокке, Франческо Аполлоні, Лука Анджелетті, Чечілія Дацці, Ігнаціо Оліва, Франческа Ферраццо та інші.

Багато кіноманів не могли дочекатися виходу продовження історії «Вибач за любов». Усіх цікавило, що далі буде з красивою закоханою парою Алексом і Нікі. Однак перша частина кардинально відрізняється від другої, тобто розраховані на різну аудиторію. Якщо фільм «Вибач за любов» був молодіжним, то його продовження для сімейних пар, починаючи від 35 років. У фільмі порушуються проблеми про сімейні цінності, що варто робити у стосунках чоловіка і жінки та як правильно поводитися.

На прикладах трьох друзів Алекса бачимо, що таке криза середнього віку, які проблеми виникають у чоловіків з їхніми половинками. Друзі вірять, що в Алекса з Нікі все складеться по–іншому, адже їхній шлюб виважений і не народжений у бурхливій молодечій пристрасті. Однак Нікі, після того, як уже призначена дата вінчання, починає вагатися, чи справді Алекс є тим чоловіком, з яким вона хоче прожити все своє життя. Вона заводить роман з іншим хлопцем, щоб зрозуміти, що відчуває до Алекса, спілкується зі своїми новими друзями–чоловіками по інтернету, радиться з подругами. Пройшовши всі етапи ревнощiв, флірту і психоаналізу за чашкою кави в кав’ярнях, Алекс і Нікі приймають рішення. Щоб знати яке саме, варто подивитися фільм до кінця.

«Життя за межею» (США)

Режисер — Агнешка Войтовіч–Восло, у ролях: Крістіна Річчі, Ліам Нісон, Джастін Лонг, Чандлер Кентербері, Селія Уестон, Луз Александра, Джош Чарльз, Розмарі Мерфі.

Незважаючи на те, що це перший фільм полячки Агнешки Войтовіч–Восло, їй вдалося запросити на головні ролі зіркових акторів Річчі, Нісон та Лонга. Критики встигли провести паралель між фільмами «Життя за межею» Агнешки Войтовіч–Восло та «Антихристом» Ларса фон Трієра. Тут теж ідеться про потойбіччя, красу смерті і втрату реальності. Однак фільм переслідує зовсім іншу мету, ніж у Трієра. Важливе значення мають деталі, пропустиш маленьку фразу і вже не вловиш всієї ефектності наступної сцени. Тож поп–корн на перегляд цього фільму краще не купувати.

В основу фільму лягла історія молодої жінки, яка перебуває в трансцендентному стані між життям і смертю. Вона прокидається в моргу і не може зрозуміти, де вона — на землі чи таким є потойбіччя. Гробар Ліам Нісон володіє даром спілкування з мерцями, а може, він маніяк, який очищає суспільство від «мертвих внутрішньо» людей. Він харизматичний, нічому не дивується, переконаний у своїй правоті. Він хоче поховати жінку, закопати у землю. Проте вона прагне жити. Всі події фільму розгортаються в одній кімнаті. Фініш фільму важко передбачити. Так і не зрозуміло, чи героїня Крістіни Річчі вийде за межі моргу і що станеться з гробарем. Словом, фільм на межі життя і смерті, де є багато запитань і мало відповідей.