ВІЛьна вакцина

Першого грудня відзначали Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Напередодні журналістка «УМ» зустрілася з виконавчим директором Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ Володимиром Курпітою та дізналася про нові підходи до профілактики та лікування ВІЛ–СНІДу.

Вірус ховається у резервуарах

— Пане Володимире, ви зазначали, що в останні роки в галузі лікування та профілактики ВІЛ–СНІДу відбулися зрушення. З’явилося чимало перспективних напрацювань, які з часом могли б ліквідувати епідемію інфекції. Що саме ви мали на увазі?

— Нещодавно я повернувся з Х Міжнародної конференції з питань антиретровірусної терапії, яка відбувається кожні два роки в місті Глазго, Шотландія. Там пролунали дуже цікаві факти. Мабуть, ви знаєте, що існуючі на сьогодні препарати для лікування ВІЛ–позитивних пацієнтів не видаляють вірус із організму повністю. Вірус усе одно залишається у неактивному стані в так званих резервних місцях, куди практично неможливо потрапити сучасним лікам. Це можуть бути лімфатичні вузли, лімфатична тканина певних органів, статеві клітини. Поки людина приймає препарати, вірус ховається у цих резервуарах, не потрапляє у кров, таким чином хвороба не прогресує. Але як тільки людина припиняє приймати терапію, вірус знову активується і хвороба відновлюється . Тому для ВІЛ–позитивних людей, які почали антиретровірусну терапію, надзвичайно важливо приймати ліки постійно, за тією схемою, яку прописав лікар, і не відхилятися від неї.

— Виходить, ситуація, як із діабетом — пожиттєве лікування? Враховуючи вартість препаратів, перспектива не з найкращих.

— Це незручно, але поки інших варіантів немає. Хоча в різних лабораторіях дослідники намагаються створити такі ліки, які могли б діставати й нейтралізувати ВІЛ навіть у резервуарах і повністю звільняти організм від вірусу, що відбувається при інших інфекційних хворобах. До речі, у цьому напрямку вже є певні досягнення. Наприклад, рік тому було оприлюднено повідомлення про «берлінського пацієнта». ВІЛ–позитивний чоловік, із доведеною ВІЛ–інфекцією, захворів на лімфому. Для того, щоб урятувати життя пацієнта, лікарі зробили йому повну пересадку кісткового мозку. Операція пройшла успішно, лімфому вдалося подолати. Через півроку після цієї трансплантації пацієнт прийшов на планове обстеження. І несподівано для всіх виявилося, що в крові пацієнта зникли антитіла до ВІЛ. Аналізи переробляли не раз і не два, але результати підтверджували: людина повністю звільнилася від інфекції, організм очистився від ВІЛ!

— Цікаво, самі лікарі вже з’ясували, як їм вдалося зробити те, що довгі роки вважалося неможливим?

— Існує декілька версій. Одне з пояснень цієї історії пов’язано з генотипом донора, від якого хворому пересадили кістковий мозок. У світі існує до 1 % людей, які за жодних обставин не можуть інфікуватися ВІЛ або захворіти на СНІД. Вірусу імунодефіциту просто не вдається «закріпитися» та почати розмножуватися в організмі, бо в таких людей інша будова клітин, немає специфічних рецепторів, із якими поєднується вірус. Випадково вийшло так, що берлінському пацієнту пересадили кістковий мозок саме від такого донора. Звісно, на момент операції про це ніхто не знав, подробиці з’ясувалися згодом. Наразі ця людина живе нормальним повноцінним життям. Періодично чоловік проходить обстеження у берлінській клініці, але в нього не виявляють жодних ознак наявності ВІЛ–інфекції, як за самопочуттям, так і в аналізах. А це дає надію на виліковність ВІЛ у перспективі.

— Пересадку кісткового мозку не назвеш легким, простим і доступним методом лікування ВІЛ. Серед новинок, озвучених на конференції, було щось «ближче до тіла»?

— Було оголошено, що закінчилася третя стадія клінічних досліджень із використання спеціальної терапевтичної вакцини. Мабуть, ви знаєте, що вакцини бувають двох видів. Профілактичні дають здоровим людям, щоб вони не захворіли. На жаль, у цьому напрямку стосовно ВІЛ немає великого прогресу. А терапевничні — це вакцини, які допомагають долати патологію, коли людина вже інфікована. Так от, дослідники створили препарат, який покращує імунітет за рахунок стимуляції додаткових захисних факторів в організмі. Вакцина відтерміновує стан пацієнта, коли необхідно починати антиретровірусну терапію. Людина все одно переходить на АРВТ, але термін прогресування відчутно збільшується. Наприклад, у середньому СНІД розвивається через 5—7 років від моменту зараження. А нова вакцина зможе відтермінувати стадію СНІДу до 10—12, навіть до 15 років. Це суттєве продовження життя без прийому препаратів. Ефективність та безпечність вакцини вже перевірили на тваринах, здорових добровольцях і на групах обраних хворих людей. Наразі препарату залишається пройти кінцеву стадію клінічних досліджень — на рівні популяції.

Приймаючи ліки, ВІЛ–позитивна людина не є заразною

— Коли саме виникає потреба в цій терапії? Як лікар чи хворий дізнаються, що вже пора вживати таблетки?

— Є два підходи до призначення АРВ–терапії. Перший — за клінічними показниками. Якщо у людини виникають ознаки опортуністичної інфекції (фахівці знають цей перелік), то лікар може призначити терапію, не проводячи додаткових досліджень. Другий підхід, правильніший та ефективніший, — за результатами аналізів. Відповідно до національного стандарту лікування, кожен ВІЛ–позитивний пацієнт один раз на квартал повинен проходити спеціальне дослідження, яке називається визначення СД4 лімфоцитів. Якщо їхня кількість менше 350 клітин на мікролітр крові, то це є сигналом для початку лікування. Раніше цей показник становив 200 клітин, а зараз піднявся до 350. Обидва ці методи дозволені та застосовуються в Україні.

— Якщо людина в такій ситуації сумлінно приймає рекомендовані ліки, вона може прожити довге життя, не переходячи на стадію СНІду?

— Багатокомпонентна АРВТ використовується у світі лише 15 років. У нас немає довготривалих спостережень, тому сьогодні ніхто не може точно відповісти на це запитання. Створено математичні моделі, які вказують, що тривалість життя такої людини суттєво не відрізняється від середньостатистичних показників. Найголовніший постулат, який озвучувався неодноразово впродовж останнього року, що доки пацієнт приймає ліки і терапія залишається ефективною (тобто в крові не циркулює вірус), людина є незаразною. Численні дослідження свідчать, що ВІЛ–інфекція не передається від людини, яка приймає АРВ–терапію, до здорової особи. Наприклад, у 2010 році було закінчено дослідження, яке проводили в Африці серед пар чоловік–жінка. У кожній парі одна людина була ВІЛ–позитивна, друга — ВІЛ–негативна. Інфіковані вживали ліки, і з усього масиву зареєстрували тільки 1 випадок зараження. Але, швидше за все, передача вірусу відбулася ще до того, як партнер почав приймати це лікування. Інший приклад ефективності лікування стосується програми профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. Коли ВІЛ–позитивним жінкам упродовж вагітності давали схеми препаратів, то дитина не інфікувалася, ризик знижувався до нуля. У Західній Європі частка передачі ВІЛ до немовляти становить 0%. В Україні цей показник більший — близько 6%. Це пов’язано з тим, що у нас не всі вагітні охоплені профілактичними програмами. Загалом спеціалісти в галузі ВІЛ–СНІДу погоджуються, що вчасна й ефективна АРВ–терапія є профілактичним засобом на рівні громади, завдяки лікуванню вірус не циркулює в популяції. Тому більшість учених у світі доводять: необхідно охопити лікуванням не менше 80% ВІЛ–позитивних людей, і тоді можна розраховувати на спад епідемії, на зменшення кількості нових випадків зараження.

ДОВІДКА «УМ»

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. Він спричиняє захворювання — ВІЛ–інфекцію, остання стадія якої відома як СНІД — синдром набутого імунодефіциту.

ФАКТИ ПРО ВІЛ–СНІД

1. Віруси імунодефіциту дуже маленькі, десь у 60 разів менші за еритроцити. На лінії довжиною 1 сантиметр може поміститися від 70 до 100 тисяч вірусних частинок ВІЛ.

2. Збудником ВІЛ–інфекції є вірус, що має вигляд спіральки у трикутній серцевині.

3. Потрапляючи в організм людини, ВІЛ проникає в CD4 лімфоцити, макрофаги і деякі інші типи клітин, починає активно в них розмножуватися. Це призводить до руйнування і загибелі заражених клітин. Віруси виходять із мертвих клітин, потрапляють до нових, і цикл повторюється. Поступово число CD4 лімфоцитів знижується настільки, що організм вже не може протистояти збудникам опортуністичних інфекцій — хвороб, які не становлять великої небезпеки для здорових людей із нормальною імунною системою.

4. Вірус імунодефіциту людини відносять до сімейства ретровірусів, роду лентивірусів (походить від латинського слова lente — повільний).

5. Основною причиною загибелі клітин організму при ВІЛ–інфекції є програмована клітинна загибель (апоптоз). Навіть на стадії СНІДу рівень інфікованості Т4 клітин складає 1:1000, що говорить про те, що вірус сам по собі не здатний вбити таку кількість клітин, яка насправді гине при ВІЛ–інфекції.

6. ВІЛ — це надзвичайно мінливий вірус, його здатність мутувати в один мільйон разів більша, ніж у вірусу грипу. У процесі самовідтворення вірусу настільки часто виникають генетичні зміни, що практично кожен вірус хоч би на один нуклеотид відрізняється від свого попередника. У природі ВІЛ існує у вигляді безлічі квазі–видів, які можна згрупувати в декілька різновидів. На сьогодні відомі ВІЛ–1, ВІЛ–2, ВІЛ–3, ВІЛ–4. Усі вони значно відрізнялися один від одного за кількома ознаками, зокрема, за різною структурою геному.

7. Після тривалого використання однієї і тієї ж схеми терапії, через декілька років вірус мутує, набуваючи резистентності до препаратів. Для подальшого контролю над прогресуванням ВІЛ–інфекції необхідно застосовувати нові схеми лікування з іншими препаратами. Тому будь–яка існуюча на сьогодні схема лікування ВІЛ–інфекції рано чи пізно стає неефективною.

8. ВІЛ є нестійким — при висиханні крові, сперми, лімфи, інших рідин, які потрапили з організму в зовнішнє середовище, він гине. Тому зараження не відбувається побутовим шляхом.