Кордон у риштуванні

Двосмугова дорога з Кракова до аеропорту в Катовіцах періодично то звужується, то розширюється: ремонт. Нові мости і багаторівневі роз’їзди на шляхопроводах, поблискуючи яскравими обмежувальними знаками, з’являються буквально на кожному кроці. Причому виростають вони дуже швидко. Скажімо, за один рік на скромному лоукостівському летовищі Пижовіце встигли збудувати сучасний триповерховий термінал: насичений магазинами, недорогими кафе і навіть закритою терасою, з якої можна спостерігати, як злітають та приземляються літаки.

Ідея більшості інфрастуктурних новобудов — Євро–2012. І хоча на східних польських територіях футбольних матчів не буде, регіональна влада все ж таки сподівається заробити на чемпіонаті — завдяки вболівальникам, які їздитимуть із західних воєводств до України та навпаки.

Закордон їм допоможе!

Економічна криза — вона і в Польщі криза. Вільних грошей у державному бюджеті не густо, попри те, що наші західні сусіди практично стали європейськими лідерами у зростанні ВВП. Якщо, наприклад, в Італії цей показник зростає на 1%, у Франції та Британії на 1,6%, а в Іспанії навіть дійшов до мінус 0,2%, то поляки поки що демонструють стійкий підйом у 3,5%. Завдяки розвитку дрібного та середнього бізнесу, до речі. Але не все так райдужно. Польські експерти прогнозують цього року дефіцит бюджету в рекордні для них вісім відсотків від ВВП. «А в довготривалій перспективі, — пише газета «Жечпосполіта», — якщо уряд не знайде можливостей загальмувати цей процес, то дефіцит дійде до 60 відсотків».

«Знайти можливості» — зазвичай означає зменшувати видатки. Польський уряд пішов саме цим перевіреним шляхом. За даними «Жечпосполіти», на 2011—2012 роки влада планує суттєво скоротити фінасування державного дорожнього фонду (польський варіант «Укравтодору») — аж на 19 млрд. злотих (5,5 млрд. доларів). Таким чином, багато інфраструктурних проектів залишаться у віртуальному вимірі. «Під загрозою перебуває будівництво близько 1200 доріг та автострад», — цитує видання президента загальнопольської економічної палати Войцеха Малусі. Серед них — автострада А1 Гданськ—Грубєж, траса №17 між Познанню та Вроцлавом, А4 з Жешува до Корчови та С7 iз Гданська до Варшави.

У регіонах же настрій значно оптимістичніший. Адже, окрім державного бюджету, у польську інфраструктуру активно вливає кошти Євросоюз. «Відсоток рефінансування з боку Брюсселя наших проектів залежить від рейтингу розвитку регіону, — зізнається керівник агенції з розвитку міста Пшемишля Пйотр Слабий. — Наше воєвод­ство перебуває практично в самому низу цього списку». Відтак Європа покриває до 80% вартості збудованих на східних територіях цієї держави–члена Євросоюзу мостів, вокзалів, доріг і терміналів.

Суперзнижки тільки для вас — до 80%!

Підкарпатський воєвода Мирослав Карпиша вважає, що трасу А4, яка має з’єднати центр воєводства місто Жешув із східним кордоном та західнопольськими територіями, таки збудують. Якщо не за державні гроші, хоча на цю трасу Варшава хоче виділити 10 млрд. злотих: одну шосту всіх витрат на будівництво доріг у Польщі, то за євросоюзівські — стовідсотково. Причому, закінчити спорудження платного автобану мають у червні 2012 року — саме перед великим, як планується, потоком туристів. На українському боці дорога має перерости у плановане нове шосе Корчова—Львів і ще 80 кілометрів далі на схід, аби «влитися» в уже існуючу дорожню інфраструктуру України. «Дві смуги руху в один бік, плюс можливість добудувати третю смугу, якщо виникне така потреба, — пояснює пан Карпиша. — Вартість будівництва — 40—50 млн. злотих (14—17 млн. доларів) за один кілометр».

Паралельно зводитимуть новий та модернізуватимуть старі прикордонні переходи. У Польщі, на відміну від України, де прикордонна інфраструктура підпорядковується митній службі, переходи між двома державами є зоною відповідальності воєводства. Тому останнє й мусить витрачати на неї кошти. Або ж... просити їх у Євросоюзі. «Частка інвестицій ЄС на будівництво та модернізацію переходів становить близько 75%», — каже підкарпатський воєвода.

Решту 25 відсотків, в принципі, не важко знайти на місці. І знаходять! Бізнесмени радо вкладають кошти у прорубування вікна в Україну, сподіваючись окупити їх досить швидко та отримати непогані прибутки. «Ми маємо з кого брати приклад, — у практично неофіційній розмові називає прізвище одного з бізнесменів співвласник фірми «П.А. Нова» Єжи Буртан. — Він зробив свій капітал на Сході. Якщо вийшло в нього, то чому не має вийти у нас?!».

Мега–гіга–супермаркет — одразу ж за КПП

Підкарпатське воєводство нині з усіх сил намагається зіштовхнути з мертвої точки будівництво нового автопереходу Будзімєж–Грушів. Мирослав Карпиша зізнався по секрету українським журналістам, що розмовляв iз президентом країни Броніславом Коморовським і зацікавив того своєю ідеєю. «Наступного року, орієнтовно на початку весни, на переході має відбутися зустріч нашого Коморовського з українським колегою Віктором Януковичем», — каже воєвода. Підкарпатські воєводські чиновники знають особливості ведення справ iз найближчими сусідами і головну заповідь такої співпраці: «Все залежить від першої особи». Янукович, на їхню думку, має стимулювати активність будівельників з нашого боку кордону. Активність поляків стимулює бізнес.

Так, за чотири кілометри від кордону, на польському, звичайно, боці, вже почали спору­джувати величезний дистрибуційний центр — для гуртової та роздрібної торгівлі. Марш польських бізнесменів на схід відтак стане здійснювати значно легше: українські дистриб’ютори, які щоразу активніше продають у нашій країні польські товари, вже не будуть змушені мандрувати країною у пошуках вигіднішого контракту. Проїхав усього чотири кілометри хоча й платною, але чудовою дорогою, — і завантажуй «фуру» різноманітним крамом. Західноєвропейські інвестори, як зізналися спів­автори проекту, також готові вкладати кошти у дистрибуційний центр. Серед них переважно ті, хто просуває свої товари на схід.

«2200 парковочних місць, три торговельні центри —«Львівський», «Київський» та «Донецький» — збудовані у відповідності з особливостями архітектури цих регіонів», — пояснює воєвода Карпиша. Не забули інвестори й про культурний бік справи: у селі Млини, поблизу якого збудують центр, як відомо, похований автор Гімну «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький. На слайді з презентації комерційної споруди — акуратно відреставрована могила композитори.

Останній кінь борозни не зіпсує

Утім інвестиційна спілка з Варшави, яка наповнює бізнес–ідеями новий прикордонний перехід, далеко не єдина у своєму креативі. На околиці Пшемишля, за 8 кілометрів від прикордонного переходу Медика–Шегині, два тижні тому відкрили новий торговельний центр. «Цієї дороги тут не було. І поряд — тільки пустир. А, ну ще і цей старий дзот із «Лінії Молотова», — демонструє почуття гумору Єжи Буртан. Торговельна галерея збудована зі столичним розмахом, і якби не український кордон поряд, провінційний Пшемишль довго би чекав такого подарунка. Поряд на безплатній стоянці — яскраве свідчення того, що бізнес–ідея працює: кілька «бусиків» із львівськими номерами! За тиждень після врочистого відкриття галереї і коли ще навіть не всі мешканці міста знають про новий торговельний центр.

«Прикинь, пообіцяли дати у нас рекламу. Причому найдорожчу, на сторінці з телепрограмою. Ось зараз перерахую їм гривні у євро», — радіє колега із луцької міської газети. До речі, інформаційні буклети для прес–сніданку були перекладені гарною літературною українською мовою.

«Сподіваюся, рано чи пізно цей кордон буде нормальним», — пан Буртан показує рукою у бік, звідки їдуть до його закладу українські мікроавтобуси по дешевий товар. Раніше тут працювала консервна фабрика — і також продавала товар на схід. «Ми вклали у 90–х роках 12 млн. ще тодішніх злотих. Реалізовували продукцію в Росію, інші держави, у тому числі й вашу. Але потім керівництво Польщі образилося на ці країни, й інвестиція себе не виправдала. Тому зараз вирішили реалізувати новий проект», — каже Єжи Буртан.

У цю мить з–за повороту, за яким розташувалися небагаті сільські хати, виїжджає селянин на возі. Фотографи з пулу одразу ж зриваються з місця і починають ловити цінний кадр: дідівський засіб пересування на тлі шикарної суперсучасної споруди. Чоловік розуміє, що він з’явився трохи невчасно, і навіть, можна сказати, трохи компрометує свою батьківщину, але не розгублюється і гордо промовляє: «Нєх пан знимкує, це останній кінь в регіоні!»

НА СХІД — ХОЧ ПОТОП!

Зупинка «Український кордон». Кінцева!

Прикордонний Пшемишль завдяки Євро–2012 очікує на спорудження об’їзної дороги, якою має рухатися весь транзитний транспорт з кордону. Плюс — реконструкція прикордонного переходу у Медика–Шегині. «Скажіть, як ви сприйняли звістку, що сусідній Краків не прийматиме, як планувалося раніше, чемпіонат Європи? — запитують у мера міста Пшемишль з українським прізвищем Роберта Хоми. — Мабуть, від частини проектів довелося відмовитися?». «Нічого подібного, — відповідає той. — Замість Кракова у нас буде Львів. Крім того, Львів до нас навіть ближче».

Стратегія міської влади на європейський чемпіонат проста. «Щоб уболівальники при­їжджали з сім’ями з Європи, західних регіонів Польщі до нас, залишали свої родини у Пшемишлі, а самі їхали на матчі на львівський стадіон», — каже пан Хома. Бюргери, мовляв, легко сприймуть тезу, що на схід від Єврозони — це вже надто ризиковано. «Ми придумали гасло «Залиши автомобіль у Пшемишлі». Для вас це дуже вигідно, адже Львів не розрахований на таку кількість транспорту, він просто задихнеться», — дипломатично, але доволі щиро ділиться своїми планами мер. Ще одне гасло батьків міста — «Приїдь на лижі до Пшемишля». Бігборди із цим закликом планують розвісити у Львові. За словами Роберта Хоми, у межах його міста знаходиться підйомник та обладнані спуски. А недалеко, за сорок кілометрів, база в Арламові — із досить ліберальними, до речі, цінами.

До речі, інвестиція у побудову п’ятизіркового лижного курорту Арламов становить 220 млн. злотих (майже 76 млн. доларів), які виділив власник комплексу. Найближче до бази у цій безлюдній частині Польщі знаходиться український кордон, найближче велике місто — Львів.

Будувати стадіони поляки не поспішають. «Є вже досвід Іспанії та Португалії, коли спортивні споруди після чемпіонату стоять пусткою», — пояснює пан Хома. Натомість для інфраструктурних об’єктів не шкодують ні своїх, ні, особливо, євросоюзівських грошей. Таким чином східнопольські бізнесмени та влада планують все–таки поновити співпрацю з українськими регіонами. «Раніше що... Раніше було добре, — із ностальгією згадують вони старі добрі часи, коли ще не діяли шенгенські візи. — Українці нині вже не так часто приїжджають, як тоді. Поляки за цим шкодують, адже українці залишали тут свої гроші або працювали у нас — за менші гроші, ніж місцеві. Ну так само, як поляки на заході. Так, вони не платили податків, але нам це було вигідно».