Наталія Максимець зі своїм партійним провідником Петром Симоненком.
Минулої п’ятниці, як уже повідомляла «УМ», депутатка Луганської міськради від КПУ Наталія Максимець, вона ж — головний редактор обласного компартійного офіціозу «Совєтская Луганщина», вразила Україну записом на своєму блозі deputat.lg.ua: в день, коли Україна вшановує офіційну, державну скорботну дату — пам’ять жертв Голодомору — вона, Максимець, у колі друзів збирається принципово влаштувати «піршество», «шашлики вже замочені», є «пироженки с мороженками» тощо. Власне, не треба близько знайомитися із членкинею бюро обкому КПУ, аби здогадатися, що маємо справу із класичним випадком, описаним дідусем Криловим: «Ай, Моська! знать она сильна, что лает на Слона!». Також пригадуються комплекси, описані іншим дідусем — Фрейдом.
Хай там що із «класиками жанру», а в багатьох свідомих і законослухняних громадян після ознайомлення з виступами Наталії Максимець виникло запитання до правоохоронних органів: куди вони дивляться і чому не притягують цю товаришку до відповідальності за заперечення Голодомору–геноциду та наругу над пам’яттю загиблих, що передбачено Законом «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою 28 листопада 2006 року?
На початку журналістської кар’єри Максимець зірок з неба не хапала, хоча до когорти «широко відомих у вузьких колах» потрапила. Але кілька років тому її, скажемо так, спіткало особисте нещастя — з розряду тих, після яких людина релігійна може піти в ченці. Черницею Наталія не стала, однак перехід із нормального періодичного видання до комуністичного «органу» можна хіба що порівняти з добровільним «ув’язненням» у монастирі. Нормальний читач «Совєтскую Луганщину» до рук не візьме, а редакторці так хочеться слави, визнання. Або, як пишеться у книгах із дитячої психології, бодай «негативної ласки». От і строчить провокативні дописи на своєму блозі в інтернеті.
Це — пояснення «за Фрейдом». Хоча не варто виключати й політичний підтекст. Адже 30 листопада мав відбутися акт беззастережної капітуляції нинішніх луганських комуністів перед місцевими «регіоналами» за підсумками битви за крісло міського голови. Не беруся оцінювати розміри відступного, яке взяв кандидат у мери від КПУ, перший секретар обкому і народний депутат Спиридон Кілінкаров (а саме він, за рішеннями, кількох судів, набрав більше голосів, ніж висуванець «регіонів»), однак було заздалегідь відомо, що за поступку Компартія отримує дві посади: секретарем міськради стає другий секретар обкому Олександр Филипський, головою бюджетного комітету — комерсант Володимир Медяник. А пані Максимець, знаючи про таку пікантну оборудку, виконала прохання вищих товаришів і викликала вогонь критики на себе.
Звісно, це не знімає питання про її відповідальність. Щоправда, як з’ясувала «УМ», якісь санкції Максимець навряд чи світять.
Прес–секретар управління СБУ в області, попередньо порадившись із київським начальством, відрізала: «Коментарів не даємо».
Суддя апеляційного суду, який попросив не згадувати його імені, не побачив у справі судової перспективи: «Хіба що якийсь родич загиблого напише позов...»
Більше пояснень удалося почути в обласній прокуратурі. Там факт наруги визнають, але можливості притягнути комуністку до криміналу не бачать.
Перший заступник прокурора Луганщини Анатолій Рева дав коментар «УМ» у власному кабінеті. До речі, саме він одного разу домігся заборони будувати кафе на місці колишнього цвинтаря в центрі Луганська. «Закон не переслідує за думки. А слова — це висловлені думки, — каже заступник обласного прокурора. — Як людина, я її засуджую, вважаю це танцями на кістках. У нас сьогодні, на жаль, настільки мораль занепала, що торговий центр побудували на кістках — навпроти «Росії» (колишній центральний універмаг Луганська, де часткою володіє вищезгаданий бізнесмен Медяник. — Авт.). Нічого святого не залишилося. Я зі щирою повагою ставлюся до людей, які віддали життя. Не винні ті дітлахи, яких не було чим годувати, що вони пухли від голоду. І, я вважаю, це блюзнірство, коли людина заявляє ось такі речі. Я засуджую це, але, на жаль, закон не передбачає покарання за такі речі. За наругу над могилою, вандалізм передбачено покрання. А що стосується слів, то сьогодні навіть в художній літературі можна зустріти такі слова, за які ще недавно садили на 15 діб».
Прокурор правий. Хоча у ст. 2 Закону «Про Голодомор» і сказано, що «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним», наш законодавець за чотири роки так і не спромігся оцінити такі протиправні прояви мірками Кримінального кодексу.
Наостанок прокурор Рева розповів притчу. Батько сидить, плете кошик. Син запитує: «Навіщо?» — «Бабуся в нас уже старенька, я її посаджу в кошик, і віднесу. А в горах скину зі скелі». — «Тату, ти коли бабусю скинеш — кошика не викидай. Він мені стане в пригоді, коли треба буде тебе відносити». Притча з натяком для пані Максимець із її «шашличками».
У наступному записі блогу — під назвою «Карнавал голодомору» за 30 листопада — депутат Луганської міськради Наталія Максимець пише (переклад із російської): «Як для бразильців головною подією року є карнавал, так для українських націоналістів основним святом року є День пам’яті жертв голодомору. Немов на Хелловін, на це свято вилазить із небуття різна нечисть: Ющенко з’явився на телеекранах, Наливайченко зробив заяву, Тимошенко поставила свічку... На Україні в День пам’яті різні школи свідомітів у костюмах політичних партій влаштовують парад публічної брехні, фальшивих сліз і необґрунтованих звинувачень».
Максимець вживає щодо своїх критиків матірну лайку і пояснює їх активність, зокрема, «недо...ом». А перед тим — спростовує факти повстань проти організаторів голоду на Луганщині, наголошує, що голодували на всій території СРСР, а «перегини» в Україні 1920—30–х років пояснює потребою боротися проти «контрреволюції». «Безумовно, методи боротьби з «куркулями» сьогодні багатьом здадуться надто жорсткими, однак не слід забувати про те, яка кривава боротьба йшла в той час старого з новим. А також і про те, що велася вона в рамках чинного тоді жорсткого законодавства», — пише Максимець про конфіскації останніх зернин у найбідніших селян.
Для подібних заяв Верховна Рада просто зобов’язана передбачити статтю у КК.
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>
