Пам’яті Белли

Белла Ахмадуліна —
скарб російської поезії.

Йосиф Бродський

Усе було в ній незвичайне. Ім’я. Белла — з італійським захватом «прекрасна», повне ім’я Ізабелла — романично–витончене. Два «ах» — у прізвищі і по–батькові — Ахмадуліна та Ахатівна. Цей подвійний «ах» мимоволі стає в паралель із російською поетичною іконою Анною Ахматовою. У поезії Белли Ахмадуліної чітко прослідковується тяглість традицій російської літератури, у віршах постійне звернення до Марини (Цвєтаєвої), до образів Мандельштама, Ахматової, Пастернака, у житті вона дружила з Анастасією Цвєтаєвою і Надією Мандельштам, інтерв’ювала Володимира Набокова, виступила на захист Бориса Пастернака, коли того цькували у пресі за Нобелівську премію, її дебют у літературі всіляко підтримував Павло Антокольський (їй присвятив вірші «Здравствуй, Чудо по имени Белла, / Ахмадулина, птенчик орла!»). Її «іноземність» — батько татарин, мати — з італійським корінням. Її яскрава краса — мушки, чорні вуалі, якась балетна тендітність і зворушливість, популярність у чоловіків, численні романи. Її особливі інтонації, коли читає вірші, — тягучі, в’язкі, одухотворені, патетичні.

Белла Ахмадуліна поєднувала несумісні речі: бути поетом і 100% жінкою. «У неї було нормальне життя, — писав Йосиф Бродський, — складене зі шлюбiв, розлучень, дружб, утрат, поїздок на південь. І вона писала вірші, поєднуючи цілком традиційні чотиривірші з абсолютно сюрреалістичною діалектикою образності, яка дозволила їй звеличити свою пропасницю від простуди до рівня космічного безладу». Бути жінкою і лицарем: 22–річна студентка Літінституту на тлі тотального цькування Пастернака подала свій одинокий голос на його захист, за це її вигнали з Літінституту, правда, потім відновили. Але потім так само зробила, коли цькували Сахарова, Солженіцина, Висоцького, Параджанова. «Велика... Вона вступалась за тих, хто потрапив у біду», писав про неї Євгеній Євтушенко, колега–шістдесятник і перший чоловік. Бути лицарем і авантюристом: другу збірку віршів «Озноб» вона надрукувала у франкфуртському «таміздаті» — видавництві «Посєв», оминувши радянську цензуру, брала участь у створенні літературного альманаху «Метрополь» разом із Василем Аксьоновим, Віктором Єрофєєвим, Євгенієм Поповим, а коли Єрофєєва і Попова хотiли виключити зі Спілки письменників СРСР, заявила, що теж вийде — на знак протесту. Після історії з «Метрополем» літературні чиновники розпускають плітки, що Ахмадуліна — наркоманка і повія. Ще одна авантюра — поїздка з Парижа (французьку візу допомогла зробити Марина Владі) у Монтрьо без візи, на зустріч із Набоковим. Бути авантюристкою і найвідданішим другом: її рядки «Свирепей дружбы в мире нет любви» підтвер­джені кількадесятирічними дружбами з Булатом Окуджавою, Василем Аксьоновим, Володимиром Висоцьким та іншими людьми. Бути громадянином–бунтарем і поетом–ліриком: у вірші Ахмадуліної не просочувалася політика, світ її поезії складався з особистих переживань, клаптиків матеріальних речей, емоцій, культурних образів, вічних істин і летючих миттєвостей.

Я запам’ятала її на творчому вечорі в Національній опері. Це було, можливо, років 15 тому. Був травень, у якому ми хиталися з Будинку офіцерів до Будинку кіно, з Палацу спорту до кінотеатру «Київська Русь». Був безхмарний день і багато бузку на сцені Оперного театру. На сцені стояв білий стіл із витими ніжками, білий ажурний стілець, бузок і на краю стільчика — жінка–пташка, яка томливо виспівувала, то раптом завивала, виводячи кудись нагору хвіст фрази, прекрасно плутані вірші. У них було багато дружби і кохання, а жінка, не схожа на актрису, була просто Прекрасною Дамою. «Мені подобається бути дружиною художника Мессерера: чоловік неперебірливий, а я своєвільна, безпорадна у побуті, і, крім душевної опори, нічим іншим бути не можу... Щаслива, що моя доля перехрестилася саме з ним. Чоловік має бути старшим, навіть якщо він молодший, і жаліти жінку, ніби вона ще і його дитя. Ось Боря зі мною і возиться...» — сказала в інтерв’ю газеті «Бульвар» жінка, яка любила і писала вірші.

Померла Белла Ахатівна Ахмадуліна 29 листопада ввечері, в машині швидкої допомоги, що не встигла довезти її з Передєлкіно до лікарні — серцевий напад.

ДОСЬЄ «УМ»

Белла Ахмадуліна

Народилася 10 квітня 1937 року. Батько був заступником міністра, мати — перекладачка у КДБ. На вступному іспиті в МДУ її запитали: «Про що сьогоднішня передовиця «Правди»? — згадувала поетеса. Я щиро відповіла: «Ніколи не читала». Мені сказали ніколи більше не приходити. Я й не прийшла». Її прийняли в Літературний інститут, який Белла Ахмадуліна закінчила з відзнакою. Вона працювала журналісткою, писала для «Комсомольской правды», «Красного знамени», займалася перекладами, переважно з грузинської, знялась у фільмі Василя Шукшина «Живет такой парень». У неї вийшло 27 збірок віршів. У 1974 році вийшла заміж за театрального художника Бориса Мессерера (третій шлюб), має двох доньок — Анну і Лізу.

* Близькі друзі називали її Білкою. Позаочі дехто жартома прозивав «Ахматівною».

* Кінорежисер Лариса Шепітько хотіла, щоб у її фільмі «Ти і я» зіграли Белла Ахмадуліна і Володимир Висоцький.

* У багатьох фільмах Ельдара Рязанова звучать пісні на вірші Белли Ахмадуліної («На улице моей который год...», «А напоследок я скажу»)

* Своїм оберегом вважала підвіску у вигляді золотого пасхального яєчка, подаровану мамою письменника Андрія Бітова.

* У літературному альманасі «Метрополь» надрукувала оповідання «Багато собак і собака».