Ім’я Василя Сильвестрова могло б стояти сьогодні в чільній десятці митців, які жили і працювали в Україні в першій половині двадцятого століття. Могло б — якби не кілька важливих обставин, що зіграли фатальну роль. По–перше, йому не вдалося повно, в усій багатогранності розкрити талант — художника розстріляли в 1937–му, за кілька місяців до того, як йому мало виповнитися п’ятдесят. По–друге, відтоді і аж до 1988–го його ім’я перебувало під забороною: ні опублікувати статтю про нього, ні хоч би згадати в переліку інших українських майстрів пензля вважалося неприпустимим.

Мабуть, першу в післявоєнний час надзвичайно високу оцінку доробку Сильвестрова дав один із найавторитетніших фахівців, доктор мистецтвознавства, а згодом член–кореспондент НАН України Платон Білецький тільки в часи перебудови. Однак зроблено те було не у відкритій публікації, а на допиті в управлінні КДБ у рамках справи щодо реабілітації репресованого. Шостого червня 1988 року, відповідаючи на запитання слідчого, Білецький сказав: «...Я знаком с творчеством Сильвестрова В. И. и считаю его одним из лучших художников Украины 30–х годов. Это был великолепный мастер колорита и пейзажей. Кроме того, Сильвестров писал стихотворения на украинском языке, которые я также оцениваю как высокохудожественные».

Відомий скульптор Анатолій Кущ каже, що вперше доторкнувся до глини в дитячому садочку. Йому тоді було років чотири. «Ми ліпили грибочки, — згадує він. — Я виліпив свій перший твір і «захворів» на все життя». Сьогодні твори цього скульптора є практично в усіх музеях України та в колекціях багатьох відомих людей. Його ж роботи прикрашають багато українських і закордонних міст, але кожен українець передусім знає його за візиткою головної площі столиці України — монументом Незалежності.

Напередодні 65–річчя скульптора ми зустрілися з Анатолієм Васильовичем у його майстерні. Тут можна ходити, як у музеї: скульптури займають увесь простір — стоять, лежать, висять на стелажах, підлозі, стінах. Скульптор зізнається, що навіть у вихідні й святкові дні він приходить у свою майстерню: «Мене ніхто не змушує, але інакше не уявляю свого життя».