Юля Грігян у випускному альбомі.
Про дополітичне життя Юлії Тимошенко найбільше знає її тітка Антоніна Ульяхіна, що вже понад п’ять років очолює Дніпропетровську обласну організацію ВО «Батьківщина». Старша за Юлію Володимирівну всього на 11 років, вона як ніхто інший знає лідерку БЮТ — не тільки як родичка, а й як подруга. Кілька років тому Ульяхіна видала дві книги — «Юля, Юлечка» та «Юля, Юлія Володимирівна». В останній вона згадує випадок, що стався під час їхнього спільного відпочинку на Кавказі. Там до жінок підійшла молода грузинка і передала важливе попередження від таємничої провидиці: на Юлю (і звідки дізналися ім’я?) чекають великі неприємності. Її бізнес досягне небувалих вершин, але буде повністю зруйнований, багатьох родичів чекає тюрма. Але все це колись буде винагороджено — вона стане Президентом України. Чи справді була та історія, чи все то вигадка, аби, ми, українці, повірили? Але чого Юлії Володимирівні точно не позичати, то це підприємницької хватки, уміння переконувати і чоловічої наполегливості на шляху до поставленої мети.
Селище Перещепине, що в Новомосковському районі на Дніпропетровщині, примостилося на самісінькому прикордонні з Харківською областю. І мало хто знає, що саме у цих місцях слід шукати коріння Юлії Тимошенко. А якщо точніше — на вулиці Луговій. Саме тут десь до 1965 року жили прадідусь та прабабуся Юлії Володимирівни по материнській лінії. Були вони людьми небагатими: дідусь працював лісничим і мав прізвище Мокрий, а бабуся — колгоспницею, до заміжжя — Олійник. Вони мали двох синів та доньку, бабусю Юлії Володимирівни, яка працювала у ремісничому училищі.
По батьковій лінії — теж непроста історія. Батько Юлії, Володимир Грігян, у своїй автобіографії писав: «Батько мій (дід Юлії. — Ред.), Капітельман Абрам Кельманович народився у 1914 році. До Великої Вітчизняної війни закінчив харчовий технікум, працював на Дніпропетровській кондитерській фабриці. В 1935 році він поступив у Дніпропетровський держуніверситет, який закінчив в 1940 році. Після закінчення держуніверситету він був скерований на роботу в м. Снятин на посаду директора школи. У цьому ж році він був призваний в армію. В 1944 році мій батько загинув у чині старшого лейтенанта зв’язку».
Історію знайомства Юлі зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Тимошенком можна назвати саме так. Саша комусь телефонував і помилково набрав номер телефону, за яким трубку підняла майбутній Прем’єр–міністр України. Розговорилися. Після цього Саша став телефонувати, аж доки не зустрілися. Потім улітку поїхали вожатими до піонерського табору, звідки повернулися з усвідомленим рішенням одружитися.
І в школі, і у виші Юлія Тимошенко неодмінно навчалася добре. Це однозначно підтвердять її однокашники. До речі, своє покликання — економіку — вона усвідомила не відразу. Бо спершу вступила на електротехнічний факультет гірничого інституту, а вже потім перевелася на економічний до державного університету. При цьому мусила скласти відразу 18 іспитів та заліків, бо спеціальності кардинально відрізнялися.
Пiсля закінчення вишу Юлія Тимошенко працювала економістом у відділі праці та заробітної плати Дніпровського машинобудівного заводу. Проте затрималася там не надовго — з чоловіком загорілися нестримним бажанням започаткувати власну справу. І хоч Сашин батько, який, до речі, у Дніпропетровську є людиною досить відомою, адже очолював і Кіровський райвиконком, і об’єднання кінотеатрів, щиро радив їм триматися за заводську трубу, що, мовляв, тільки й може вивести в люди, молоді його не послухалися. Отож позичили грошей, на які придбали два відеомагнітофони, з дому принесли два телевізори, взяли в оренду два «червоні куточки» по 25 місць для глядачів у кожному, зареєстрували ТОВ і розпочали свій бізнес.
Справа пішла непогано. Розвиваючи її, навіть з’їздили до Москви, де придбали апаратуру для проекції на великий екран, а в маленьких залах демонстрували кіносеанси для дітей. Юля буквально горіла ідеями купувати права на прокат усе нових фільмів, які можуть мати попит у глядачів. Історія з популярними на той час «Злодіями в законі». У Юлі виникло бажання не тільки влаштувати у Дніпропетровську гучну прем’єру, а ще й запросити з нагоди такої події акторів–виконавців головних ролей. Отож iз такою відповідальною місією умовила свою тьотю їхати до Молдавії, де артисти саме цей фільм презентували. Як згадує Антоніна Ульяхіна, ця поїздка виявилася успішною.
До речі, відеосалон Тимошенків розташовувався у приміщенні Літнього театру парку Шевченка. Там само пізніше був і офіс «Єдиних енергетичних систем». А нині в тому приміщенні — дирекція парку.
Коли займатися кінопрокатом стало невигідно, бо на цей вид діяльності ввели 70–відсотковий податок, вона зібрала своїх компаньйонів і запропонувала нову нішу для бізнесу — бензин. На Дніпропетровщині тоді саме вирувала криза з пальним. Так виникла корпорація «Український бензин» або ж просто КУБ. Саме перебуваючи на посаді «бензинового» гендиректора, Юля вперше вляпалася в неприємну історію. В 1995 році її затримали в аеропорту Запоріжжя і звинуватили в контрабанді валюти. В сумочці майбутньої прем’єрки знайшли три пачки доларів, не вписаних у декларацію. Гроші вилучили на користь держави, а кримінальну справу згодом «зам’яли».
А вже пізніше виникла потужна компанія «Єдині енергетичні системи». Саме ця компанія на початок 1997 року стала обслуговувати 25 відсотків української економіки, адже була пов’язана з 2,5 тисячi великих і малих підприємств по всій країні. До корпорації входили науково–дослідні інститути, авіакомпанія, банки. Не дивно ж, що московська газета «Ізвєстія» назвала «ЄЕСУ» своєрідною «державою в державі». Тільки тодішній українській владі така бурхлива діяльність корпорації не сподобалася. Юлії Тимошенко та її компаньйонам довелося пройти через неабиякі випробування, пов’язані з арештами, оголошеннями по всій країні «Їх розшукує міліція», але криміналу правоохоронні органи довести так і не змогли. Або їм не дали.
Набравшись досвіду в бізнесі, Юлія Тимошенко вирішила балотуватися у народні депутати України по мажоритарному виборчому округу переважно у сільській місцевості на Кіровоградщині. При цьому поставила за мету зустрітися з усіма виборцями. Отож їздила по округу з раннього ранку до пізньої ночі. Але найбільше Юлію Володимирівну вразила одна зустріч. На околиці одного з сіл вона побачила перекособочену хатинку без шибок і з незачиненими дверима. Отож подумала, що в ній ніхто давно не живе. А коли зайшла — вжахнулася: ліхтарик висвітив покриту памороззю долівку, а на ліжку серед якихось речей і потертих ковдр — стареньку, геть немічну жінку, яка на запитання, чи є у неї хтось iз рідних, тихим голосом промовила: «Діточки, вибачте мені, що я так довго живу. Немає вже нікого, а я все живу й живу». Юлія Володимирівна тоді негайно попросила свою маму зробити все можливе для нормального життя тієї жінки. Як потім неодноразово згадуватиме нинішня лідерка української опозиції, цей епізод вона запам’ятала назавжди.
На Кіровоградщині, звідки стартувала політична кар’єра Тимошенко, про неї й досі згадують: Юля тоді на всіх справила приємне враження. Тоді на її честь навіть футбольну команду «Новатор» перейменували на «Юля–Новатор». Щоб стати депутатом, «вбухала» чимало грошей, адже завойовувала довіру виборців не словом, а ділом. Комусь оплатила операцію, лікарні купила авто, а в містечку Бобринець тільки після її втручання педагогам виплатили восьмимісячну заборгованість із зарплати. Довіра, завойована щедрістю Тимошенко, була до Юлії Володимирівни настільки сильною, що навіть досі її партія «Батьківщина» подекуди перемагає там на виборах. Під час останніх, наприклад, у Бобринецьку міськраду пройшли 18 БЮТівців і лише п’ять «регіоналів». Ще три партії взяли по два–три мандати.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
