«Свої 300 відсотків ми заробимо, але боїмося...»

На перший погляд Податковий кодекс не є аж таким великим злом для підприємців. І логіка у більшості його положень є. Скажімо, теза, що цей кодекс для великих бізнесів вигідніший, ніж для малих, і це дає змогу їм сплачувати менше податків — у процентному співвідношенні. Свята правда! Але так роблять у всіх країнах світу — скажімо, у Великобританії, де довелося мешкати тривалий час. Адже великий бізнес створює основні робочі місця, забезпечує зайнятість населення країни, сплачує найбільшу частку внесків у соціальні фонди, інвестує у нові технології, має можливість проводити дослідження, спонсорує науку і культуру, вкладає у розвиток інфраструктури. Щоправда, у нас він не завжди інвестує, а деколи навіть навпаки — ховає за кордоном у офшорах. Але це вже зовсім інша історія — і стосується вона механізімів суспільного контролю, а не одного окремо взятого документа.

Великий бізнес і ми, тобто дрібні підприємці, це, як кажуть, зовсім інша опера. Наші інтереси не перетинаються, і намагання порівнювати нас виглядає надумано. Якщо великий бізнес бореться за відсотки оподаткування, то для нас панацеєю є спрощена система сплати податків. І саме намагаючись зберегти її, ми виходимо на Майдан. Особисто для мене це величезне благо: для того, щоб не заповнювати нескінченні звіти і декларації, не оплачувати цілу купу платежів — податкових і не дуже, не наймати бухгалтера. Тобто час, який я міг би потратити на підготовку звітності, за «спрощених» умов використовую набагато ефективніше. Але чи справді оборот у 300 тисяч гривень, проти якого нині протестують, — це надто мало для «спрощенця»? Для мене та моїх колег, які надають послуги у нашому обласному центрі і не мають аж занадто витрат, 25 тисяч на місяць виглядає пристойною сумою. Зважте, що зарплата Президента України нині «врізана» до 20 тис. гривень на місяць. Мається на увазі, офіційна.

Але я про інше. Про те, що, давши невеликого хабара на кордоні, можна завезти товар без розмитнення та мати свої 300 відсотків доходу. Звичайно, в роздрібній торгівлі менш ніж за сто відсотків ніхто працювати не хоче. Плюс ще сто відсотків торгової надбавки — і все одно ми у плюсах. Зрештою, якщо справи раптом круто пішли вгору і є сенс збільшувати оборот до 600 тис. грн., нема жодної проблеми поставити касовий апарат. Ціна питання — 2500—3500 грн. Ще й з розвитком прогресу цей прилад можна під’єднати до ноутбука — і у будь–який момент мати доступ до інформаціїї про рух і залишки товару. А головне — періодично контролювати персонал. Красти продавщиці за наявності фіскального пристрою вже будуть менше.

Існує й інший аспект. Коли пана Тігіпка запитали: чому урядовці не «вкрадуть» податкову систему в інших країн, де вона вже випробувана і добре працює, та не імплементують її в Україні? А тому, відповідає віце–прем’єр, що як ми запозичимо таку систему, то єдиного податку не буде, а умови і відповідальність стануть жорсткішими! Але при цьому пан Тігіпко не додав, що в інших країнах немає єдиного податку, бо він просто не потрібен: малий бізнес у них має просту і зрозумілу систему обліку. Перевіряють самозайманця один раз на кілька років, і подає він один раз на рік декларацію, ще й після перерахунку податкових платежів може отримати чек iз поверненням надміру оплачених платежів розміром, який дорівнює місячному доходу. Так заведено у тій же Великобританії. В усьому світі підприємець може вибирати чи створювати підприємство, чи працювати самозайманцем, якщо йому таким чином буде менше податкових платежів. При цьому не боїться, що його назвуть злісним словом «оптимізатор» і звинуватять в ухилянні від сплати податків.

Ось у цьому і криється розгадка такої пристрасної нелюбові підприємців до кодексу. Ми виступаємо взагалі–то не проти зменшення обороту, примусу купувати касові апарати, а проти розширених можливостей податківців! Тобто права контролерів штрафувати з причини чи без причини, вимагаючи хабарі за те, що вони закриють очі на порушення. А новий документ дає їм додаткові можливості. Втім, навіть якщо кодекс буде ідеальним, ліберальним і супер’європейським, у нашому корумпованому і деморалізованому середовищі нічого не зміниться: податкова за потреби завжди знайде змогу переслідувати підприємця з допомогою фіскальних важелів. І власника касового апарата можна «прищучити» сильніше, ніж простого продавця. Тому гасла в учасників протесу, я переконаний, невдовзі зміняться — вони виступатимуть уже проти не лише одного документа, а цілої системи відсутності механізмів громадського контролю. Якщо такі події розпочнуться, вони можуть стати початком великих перетворень. Тому що кодекс і його автори — це лише привід, а не причина великого невдоволення.

Андрій БІЛАС,
приватний підприємець.