«Це видання — визначна подія у православному світі, а найбільше — в українському православ’ї, — каже протоієрей Володимир Черпак, настоятель Покровської церкви, що на Подолі у Києві. — Ця праця дає можливість православному народу здійснювати повне молитовне правило, впорядковане за зразком класичних «Молитвословів». Книгу можна вважати достойним продовженням перекладацької традиції подвижників–науковців УАПЦ 1920—60–х років XX століття». 894–сторінкове видання підготували до друку з благословення Патріарха Київського і всієї Руси–України Володимира (Романюка) науковці й священство Покровської подільської громади Києва. Вміщені в ньому молитви XVI—XX століть, тропарі, кондаки, прокимни, канони, акафісти, а також молитви з парастасу та похорону переважно наново перекладені зі старослов’янської мови зi стародруків Києво–Печерської лаври та інших українських та іноземних видань. Перекладала кандидат філологічних наук, відома фольклористка Людмила Іванникова. А звіряв із давньогрецькими оригіналами мовознавець Олександр Кислюк. Тут є і молитви, укладені російськими угодниками — оптинськими старцями. Адже це єдиний православний простір, єдиний християнський досвід.
«В Історичній бібліотеці, що на території Києво–Печерської лаври, збереглася колишня монастирська книгозбірня. Деякі стародруки збереглися в Центральній науковій бібліотеці ім. академіка Вернадського, — розповідає перекладач–упорядник видання Людмила Іванникова. — Найдавніша книга, яку я тримала в руках — це «Служебник» 1590 року, період розквіту книгодрукування у Києво–Печерській лаврі. Коли я працювала в Історичній бібліотеці, від цих книг ішло дивне тепло. Їх сторінки були покрапані воском — видно, що над ними молилися. А може, якийсь святий гортав щодня ці сторінки? Тут надзвичайно висока поезія. «Радуйся, чашо, що черпає радість, радуйся, лілеє запашна, радуйся, зоре, що народжує Христа!» — мовиться в каноні до Богородиці». Нагадаємо, що перший переклад українською мовою з’явився у XVI столітті — це була молитва «Отче наш».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
