Щороку в Україні близько тисячі дітей віком до 18 років ставлять страшний діагноз — рак: рівень дитячих онкохвороб у державі становить 11 випадків захворювання на 100 тисяч дитячого населення. Із загальної кількості недужих діток приблизно 46% потерпають від хвороб крові (лімфоми, лейкози, гістеоцитози). У решти 54% дітей — пухлини центральної нервової системи, пухлини кісток, м’яких тканин, периферійної нервової системи, ока, нирок тощо.
Більшість цих дітлахів можна врятувати. Однак чекати допомоги від держави — марна справа. «Сьогодні батьки хворих дітей самі купують все — від шприца до фізрозчину, — розказує Лілія Переходько,
волонтер Української відкритої асоціації організацій, груп та осіб, які працюють із онкохворими дітьми (сайт www.donor.org.ua), — а лікування раку — надзвичайно дороге. Наприклад, один флакон «Грастиму» для підняття рівня лейкоцитів коштує 700—800 гривень. Буває, що їх потрібно два, три, п’ять. А звідки брати кошти? Більшість батьків кредити взяти не в змозі, продати нічого... Не кожна людина здатна боротись, коли скрізь, куди стукаєш, тобі відмовляють...»
А відмовляють досить часто — особливо чиновники. «Я особисто була на численних прийомах щодо допомоги хворим дітям, — каже пані Лілія. — Вони відповідають, що в Україні — медицина безкоштовна, всі потрібні ліки є. А кожній мамі чи тату в перший же день у лікарні дають список iз переліком необхідних медикаментів. І ще додають: шукайте донорів! І ніхто не питає, чи є кошти, ніхто не каже, як шукати тих донорів...»
Але світ — не без добрих людей: українці жертвують на закордонне лікування хворим дітям, гуртом рятують маленькі життя. «Як не дивно, допомога іде зовсім не від магнатів та забезпечених людей, — каже пані Лілія. — Вони не переймаються такими проблемами. Допомагають переважно люди, які відмовили собі в новому платті, не купили іграшку своїй дитині. Бабусі та дідусі просять вибачення, що змогли відправити поштовим переказом тільки 10—20 гривень. Я знаю це по собі... Коли мені збирали кошти на лікування, в один день прийшло два листи. Один — у старенькому брудному конверті. У листі був маленький клаптик паперу із побажанням одужати та проханням вибачити за те, що так мало прислали (а там у газетку було загорнуто 100 гривень — їх надіслала 86–річна бабуся). Другий лист був у великому гарному конверті від Ганни Герман із відмовою допомогти у зв’язку з кризою. Ось такий контраст...»
Написати цю статтю мене спонукала ініціатива Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти щодо прийому журналістських робіт у рамках конкурсу «Голоси зниклих». >>
«Я письменник, у мене тепер і довідка від держави є, Шевченківська. >>
Голосом Анатолія Несторовича Паламаренка кілька десятиліть поспіль до українського слухача звертаються Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Остап Вишня та багато інших метрів художнього слова. >>
В останній день зими 2022 року в небі над Кропивницьким у повітряному бою загинув льотчик-винищувач першого класу майор Степан Чобану. >>
Сьогодні, у середу, 18.03.2026 р., виповнюється рівно 40 днів, як після швидкоплинної тяжкої хвороби відійшла у засвіти Людмила Федорівна Хроненко, колишній головний бухгалтер дирекції Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. >>
Визначний український учений і педагог, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України, засновник і перший президент АН вищої школи України Віталій Іларіонович Стріха (1931–1999) був одним з основоположників напівпровідникової науки в Україні. >>
