Зебра не рятує...

Щодня на українських дорогах точиться справжня громадянська війна — працівники ДАІ щороку фіксують в Україні 40–45 тисяч ДТП, у яких гине близько 7 тисяч і травмується 50 тисяч осіб. Завтра про безпеку руху на дорозі та наслідки поводження за кермом говоритимуть в усьому світі — у неділю відзначатимуть День пам’яті жертв дорожніх аварій.

Від подібних трагедій, на жаль, не застрахований ніхто. І в одну мить ми можемо перетворитися як і на вбивцю за кермом, так і на бездиханну жертву. І навіть перетинаючи пішохідний перехід, не варто втрачати пильність. Бо не факт, що водій зустрічної машини не зламає вам життя. Киянка Наталя Тарасова відчула це на собі...

«Через вас я не збираюся залазити в борги»

Це був звичайний літній день: 8 червня 2010 року 31–річна киянка Наталя Тарасова йшла у своїх справах. І саме цього дня сталося те, що назавжди змінило її життя, — на пішохідному переході жінку збив позашляховик «Міцубісі»... Потім лікарі скажуть Наталі: народилася у сорочці — дивом лишилася жива. «Отямилася я в кареті швидкої допомоги від пекельного болю — навіть імені свого згадати не могла, не розуміла, що сталося, — пригадує Наталя. — Потім були протишокова палата реанімації, дві операції, переливання крові, перша група інвалідності. І повна невизначеність...» Наталя отримала вісім переломів (у тому числі численні переломи тазу), закриту черепно–мозкову травму, пошкодження хребта. Жінка й досі прикута до ліжка. І дуже хоче стати на ноги, а попереду ще довгі місяці реабілітації... «Те, що я вижила, — це лише воля Божа і безкорисна допомога небайдужих людей, іноді зовсім незнайомих», — каже Наталя.

Водій з’явився на четвертий день. «Розказав мамі сльозливу історію про те, як він випадково відволікся і не помітив мене на пішохідному переході, — згадує потерпіла. — Розказував, що він звичайний водій, що у нього померла дружина і залишилася маленька дитина (насправді з’ясувалося, що з дружиною він розлучений, а дитині 14 років), тому, мовляв, його однаково не посадять. Грошей немає, нерухомості немає, машина в кредиті. А на пропозицію моєї мами оплачувати лікування щотижня і домовлятися з лікарями мій кривдник відреагував: «Ви що, думаєте, я прийшов сюди з повними кишенями грошей?! У мене коштів немає, і через вас у борги залазити я не збираюся! Можу дати одноразову допомогу, а не космос...» Потім з’явився кум цього водія і сказав, що вони готові оплатити лікування за умови, що мене перевезуть до іншої лікарні, до їхнього лікаря. І це в той час, коли я була не транспортабельна. Кум дійсно оплатив перший місяць лікування за чеками. А на запитання про моральну компенсацію від водія, який мене збив, зауважив: «Якщо він віддасть машину під заставу банку, то отримає 11 тисяч доларів. Але ж він не може віддати вам усі гроші, ще мусить купити собі хоча б «Таврію». Ви ж розумієте, що пішки ж він не буде ходити!» Але ми згодом дізналися, що на мого кривдника зареєстровано дві машини — «Шкода» та «Міцубісі». І навіщо були ці розмови про «Таврію» — не знаю. Таке враження, що ці зворушливі розповіді мають викликати в мене жалість і сльози. Таке враження, що це він жертва, а я намагаюся з нього «вибити» якісь гроші. Та я б із радістю заплатила в десятки разів більше, аби в той день він мене об’їхав! Бо пережити те, що пережили я і моя мама, яка ні на хвилину не відходила від мого ліжка, ворогу не побажаю».

Справу закрили через два дні

Історію з ДТП намагалися зам’яти. А кримінальну справу за фактом ДТП порушили тільки після численних дзвінків та візитів у райвідділ. Потім дивним чином справа потрапляє в ГУ МВС, хоча, як правило, подібні ДТП розглядають у райвідділах. «Слідчий, до якого потрапила справа, закриває її через два дні з формулюванням «за відсутністю вини, достатніх доказів й складу злочину», — запевняє Наталя. — А є ж три свідки! Слідчий навіть не вважав за потрібне повідомити про це нас. А ми в той час, упродовж п’яти тижнів, просимо слідчого відвідати мене у лікарні та долучити до справи мої показання, не підозрюючи, що справу вже закрито. І тільки після наших письмових звернень у прокуратуру Києва та Генпрокуратуру справу знову відкрили і передали іншому слідчому. Весь цей час водій не цікавиться моїм станом і чи потрібні мені ліки. У нас немає жодних його контактів, тому не можемо зв’язатися з ним».

Як запевняє потерпіла, слідством не встановлено навіть швидкість, з якою рухався позашляховик, хоча це — елементарна фізика. «Від удару я відлетіла майже на 15 метрів, на капоті — вм’ятина і проломлена решітка радіатора, — каже Наталя. — Свідки кажуть, що мене підкинуло вище позашляховика».

У висновках судмедекспертів iдеться про те, що Наталя отримала пошкодження середнього ступеню важкості. Жінка з цим формулюванням не згодна (бо від нього залежить і розмір морального відшкодування, і ступінь можливого покарання для обвинуваченого). А тому вона домагається повторної судмедекспертизи. «Нехай фахівці об’єктивно визначать мої моральні та фізичні страждання», — каже Тарасова.

А тим часом адвокат обвинуваченого Олексія Ржечицького (до слова, лідера Партії місцевого самоврядування) заявила клопотання про передачу горе–водія на поруки на перевиховання колективу футбольного клубу «Динамо–Київ» (адже пан Олексій там працює начальником відділу охорони та безпеки) і припинення кримінального переслідування. «Мені особливо образливо, що «Динамо» виявляє повну байдужість і робить вигляд, що нічого не відбувається, — скаржиться Наталя, — адже я стільки років співпрацювала зі спортивними виданнями, світ футболу не був для мене чужий. Багатьох футболістів знаю особисто... «Динамо» збирається колективно перевиховувати мого кривдника. Але не бере колективну відповідальність за наслідки його дій».

Клопотання це суддя так і не встигла задовольнити, бо оформлене воно було неправильно. Відтак слухання перенесли. «На останнє судове засідання ми організували мою появу до суду — мене занесли до залу на ношах, бо я не ходжу. І суддя мусила спершу врахувати моє клопотання про повторну судмедекспертизу, — каже потерпіла. — Тому закрити справу вони не змогли. Наступне засідання відбудеться 29 листопада...»

Потерпіла запевняє, що не прагне кримінальної відповідальності для Олексія Ржечицького. «Найбільш прийнятне покарання для нього — позбавлення водійсь­ких прав хоча б на якийсь час, щоб цей чоловік більше не калічив людей, як покалічив мене».

ДО РЕЧІ

«УМ» намагалася дізнатися позицію керівництва ФК «Динамо» з приводу цієї події та «колективної опіки» над обвинуваченим Олексієм Ржечицьким. Одначе віце–президент ФК «Динамо» Володимир Старовойт, до якого нас спрямували, наразі у відпустці й на дзвінки не відповідає. Прес–аташе «Динамо» Олексій Cемененко коментувати історію з ДТП відмовився, адже це «приватне життя працівників клубу».