Найвище — четверте, чекаємо першого...

20.11.2010
Найвище — четверте, чекаємо першого...

Гурт «Магуа» їде до Лондона. (Фото автора.)

Global Battle Of The Bands — це назва одного з найпрестижніших міжнародних фестивалів–конкурсів, завдання якого виводити на світову авансцену нових молодих зірок рок–музики. Штаб–квартира GBOB розташована в Лондоні, де щороку відбуваються фінальні концерти–імпрези. Авторитетне журі з відомих продюсерів, музикантів і журналістів визначає одного переможця, а головною інтригою «битви» є грошовий приз у 100 000 доларів. У 2004–му Україна вперше стала учасником цього грандіозного дійства, з якого свого часу розпочалася кар’єра норвежців з А–ha та шведів з Europe. Кожна з країн–учасниць попередньо визначає свого національного переможця. Тому там створюються національні дирекції GBOB. Національний конкурс проводять у два етапи: на регіональних концертах відбирають учасників фіналу в Києві, де авторитетне журі визначає найкращу групу, що презентуватиме країну на світовому фіналі. Днями відбувся черговий національний фінал GBOB у столичному клубі «Бінго», після якого «УМ» поговорила з виконавчим директором конкурсу Владом Ляшенком:

 

— Отже, «Велика рок–н–рольна битва. Сезон 2010» — яким він був?

— Дуже цікавим. Але почну з того, що минулорічний фінал у Лондоні за участю тодішнього нашого переможця — групи «Гапочка» — тамтешні організатори кілька разів переносили, і нам довелося міняти авіаквитки, внаслідок чого ми запізнилися на церемонію жеребкування. Тому «Гапочка» виступала першою. Чудово виступила і задала тон усьому шоу. Але до першої п’ятірки переможців не потрапила. До речі: найкращий результат із наших команд показала група «ТОЛ» у 2005–му році. Це було четверте місце. Тому ми не складаємо рук. Цього року дирекція GBOB вирішила проводити фінали не в Лондоні, який дуже перенасичений подіями, а в екзотичних місцях. Нині це буде столиця Малайзії. Там уже орендовано зал на п’ять тисяч місць, а партнером GBOB став малазійський авіаперевізник. Також лондонських організаторів цікавить наш знаменитий замок у Мукачевому, де кілька років тому в нас були регіональні відбори, та певні місця у Криму.

— Хто став переможцем цього року?

— У регіональних відбіркових концертах перемогли 65 команд, а далі був концерт–фінал у Києві, де переміг київський гурт «Магуа». Назву можна розшифрувати як «Маги з України». За кількістю балів услід за «Магуа» йдуть Seven pounds, Blooming plum, Stoned Jesus, Space cakes.

— Які головні тенденції молодої української рок–сцени ти відзначив нині?

— Головне — у своїй переважній більшості групи перестали гнатися за модою. Кожна вибирає свою стильову нішу і створює власний якісний матеріал. Нинішній фінал довів, що зараз маємо чимало достойних, цікавих і практично професійних команд. Вважаю, що кожний продюсер повинен відстежувати появу потенційних зірок на таких заходах, як наш. На відміну від поп–артистів наші групи мають свій авторський матеріал, тобто їм не потрібно купувати пісні за шалені гроші.

— Сакраментальне питання «А судді хто»?

— Із минулого року ми взяли за правило, що кількість членів журі дорівнює кількості груп–фіналістів. Нині і тих, і тих було 16. До речі, усі персональні анкети членів журі є на нашому офіційному сайті www.gbob.com.ua. Отже, суддями були Віталій Климов, Сергій Чантурія, Максим Подзін, Віктор Придувалов, Василь Прозоров, Андрій Малигін, Едуард Лозовий, Юрко Зелений, Олег Білий... Більше половини суддів перше місце віддали групі «Магуа». Щось подібне кілька років тому було, коли з таким же відривом фінішувала «Атмасфера».

— Пригадай, як усе починалося?

— Ідею щодо участі України у GBOB запропонував у 2004–му Олексій Бальбек, тоді ж знайшовся й спонсор — один із кандидатів у президенти. Фінальний концерт ми робили під Аркою дружби народів поблизу київської філармонії. Учасниками першого фіналу у 2004–му були нині всім відомі групи — «Димна суміш», «Квадраджессіма», «Тол», «Трутні», «Гуцул каліпсо» та «Оркестр Янки Козир». «Оркестр...» тоді виборов перемогу і вперше представив нашу країну у Лондоні. Наступний фінал у 2005–му ми вже проводили у клубі «Бінго». Тоді виграла група «Тол». У 2006–му фінал конкурсу ми проводили у колоритному середньовічному замку в Мукачевому, перемогла група «Етвас андерс». А от у 2007–му одноголосним переможцем стала етноформація «Атмасфера» зі Львова. Як і група «Тол», та команда посіла у Лондоні четверте місце серед кількох десятків світових рок–фіналістів. Нашим національним фіналістом 2008–го року стала ужгородська група «Танго темпо». Я, чесно кажучи, кожного року очікую, що ми ось–ось переможемо.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>