Чайові телеглядачам,

Реаліті–шоу «Без мандата», яке вже кілька місяців іде в ефірі «1+1», в наступному році накаже довго жити. Хоча продюсер проекту Оксана Кучерова поки що не надто категорична в прогнозах і обережно говорить про те, що зйомки шоу лише «можуть припинитися», бо «всі проекти мають певні сезони свого існування», втаємничені розуміють: якщо продюсер говорить «можливо», то насправді це означає «так». Варто поговорити про інше: для чого подібне шоу взагалі потрібно було запускати. І як продюсерська чуйка людини, котра належить до творців успішних сезонів «Міняю жінку», не підказала, що телевізійна «дитина» під назвою «Без мандата» — мертвонароджена. Без жодних перспектив для реанімації.

Можливо, це комусь було б цікаво: український політик — серед простих людей. Але вже саме рішення помістити вітчизняного парламентарiя на кілька днів у пересічну родину, аби політик відчув усю цю «пересічність» на власній шкурі та спробував побачені проблеми вирішити, відгонить взаємним приниженням.

З одного боку — народний депутат України, прямо скажемо, не з першого ешелону впливовості. Хоча виробники говорили, що пропонували участь у проекті Арсенію Яценюку, Сергієві Тігіпку та навіть Юлії Тимошенко. Втім депутати, котрі посідають чільні місця в хіт–парадах, на таке не погодяться. Не тому, що насправді далекі від народу, слугами якого формально є і на чиї податки живуть. А через те, що не збираються псувати власний імідж і виглядати поганими політиками у телепрограмі чи після її закінчення у «післясмакових» відчуттях глядачів.

Бо хто такий хороший політик? Це той, хто, за словами російського політолога Тамари Гузенкової, автора дослідження про Юлію Тимошенко, гарно і багато обіцяє, аби потім ці обіцянки не виконати. Тобто існує своєрідний паритет між політиком і народом: політик робить вигляд, що покращує життя вже сьогодні, а народ робить вигляд, що вірить. Бо той не політик, хто не обіцяє. Натомість формат шоу «Без мандата» передбачає саме виконання обіцянок. А влади окремо взятого депутата, вивезеного за межі Києва та поміщеного в незвичні для нього умови, не вистачає, як показує практика, навіть для того, аби організувати за допомогою депутатського мандата ремонт каналізації.

З іншого боку — звичайні люди, яким додому привезли народного обранця, що мусить стати для них чарівником. Тобто якби працівники телебачення не прийняли рішення знімати реаліті–шоу за участю політичного діяча, громадяни і далі купалися б у своїх проблемах. Недавно я прочитав, що столичні офіціанти мало не б’ються за можливість обслуговувати секретаря Київради Олеся Довгого, теж політика з мандатом, бо він залишає щедрі чайові. Так чи не станеться чогось подібного в рамках шоу «Без мандата»? Адже добрі діла, які депутат робить на телекамеру, — аналог згаданих вище чайових. Так чому ж одним людям із побутовими проблемами пощастило, а іншим — ні, хоча обранець — таки народний? І сусіди тих, до кого підселили політика, — теж народ, який хоче, аби його обранці вирішували його, народу, проблеми.

Нарешті, як можна ставитися до учасника проекту «Без мандата» депутата Олега Ляшка після того, як ролик про гріхи його молодості виклали в iнтернеті? Чи до депутата Олега Царьова, котрий у рамках проекту не потрапив у львівське кафе «Криївка», після чого почав вимагати його закриття? Словом, згадане телевізійне шоу було приречене на закриття ще до початку. Та можна пояснити, чому його вирішили знімати: виявляється, всі програми, в яких з’являються політики, в Україні нібито мають високий рейтинг...

На щастя, керівникам каналу «Інтер» вистачило розуму не повторювати подібної помилки. Днями оприлюднена інформація: канал і студія «Квартал 95» не будуть знімати українських версій англійських комедійних серіалів «Так, пане міністр!» і «Так, пане прем’єр–міністр!» Хоча формат купили у Бі–Бі–Сі ще рік тому. Очевидно, продюсери склали два і два та вирішили зупинити процес дурного витрачання грошей саме на цій стадії. Хоча, як зазначено в офіційному повідомленні, формат не будуть розробляти, бо він морально застарів, насправді політична сатира в Україні — невдячна справа. Бо британський політикум, який висміюють у серіалах, котрі можна побачити на каналі НСТ, має кількасотлітню історію, а британські міністри та прем’єр–міністри — певний рівень довіри громадян. Саме цей рівень довіри робить можливим висміювання тих чи інших традицій. Тобто британці сміються зі своїх політиків, розуміючи: так, вони не без гріха, бюрократична машина буксує, але влада при цьому працює. Британцям не треба поміщати депутатів свого парламенту в екстремальні побутові умови пересічних громадян, аби тамтешні політики почали демонстративно виявляти якусь активність. У нас же депутатів називають «тушками» — і це не вписується в жоден формат, а традицій політичної культури не існує зовсім. Значить, адаптувати британські сатирично–політичні комедії до наших реалій — так само виробляти мертвонароджений продукт.

Врешті–решт, політики та політика в телевізорі людей уже просто змучили, у нинішньому вигляді — це зовсім­ не цікаво глядачеві. Саме через те нові шоу, в основі яких в тій чи іншій мірі лежить політична складова, телевізійники закривають або згортають. Бо, кажуть, є нова тенденція: з нового року телебачення в Україні повинно зосередитися на винятково розважальних форматах, куди політики, як бачимо, не вписуються.

Проте якщо розваги будуть такими ж одноманітними, як ми це бачимо тепер (реаліті або талант–шоу чи телевізійні вікторини), глядач просто втомиться. Адже поки що єдина сумна альтернатива політикам у телевізорі — черговий «біг у мішках» за участю «зірок» української естради...

Андрій КОКОТЮХА