За крок до першого кроку

На саміті Україна—ЄС, який відбудеться наступного понеділка в Брюсселі, Європа може зробити нам приємне. Чи то з поваги до ще пам’ятної Заходу Помаранчевої революції (22 листопада — затверджений на дер­жавному рівні указом Президента Ющенка День свободи), чи то як черговий (останній?) аванс новій українській владі, Євросоюз таки затвердив текст Плану дій із запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС. Той самий, про надання якого сторони домовилися у травні цього року. «Наш намір — дати позитивний політичний сигнал про готовність вибудовувати тісніші відносини з Україною», — цитує УНІАН своє джерело у дипломатичній службі Європейського Союзу.

Зрозуміло, що навіть надання плану дій — це ще не скасування візового режиму, а лише його початок. Надто багато вимог треба виконати Україні для того, щоб її громадяни отримали змогу вільно перетинати європейський кордон. Це й демаркація нашого кордону з пострадянськими сусідами, і політика поведінки з мігрантами, і запровадження біометричних паспортів та ще багато необхідних кроків, які ми робимо в темпі сонної черепахи.

Але в будь–якому разі підписання Плану безвізового режиму дозволить вважати нинішній саміт Україна—ЄС досить успішним. Інакше — «це буде провал. Не тільки для України, а й для ЄС», — вважає заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий. У коментарі УНІАН експерт зазначив: «Ще кілька місяців тому ні в кого не виникало сумнівів, що питання щодо плану дій буде вирішено на саміті, а зараз воно перебуває під певною загрозою».

Оскільки «дорожню карту», що автоматично запроваджує безвізовий режим для короткострокових поїздок (як це було зроблено для балканських країн), Україна так і не отримала, то навіть підписання Плану дій означатиме: надалі всі кроки української влада робитиме під постійним моніторингом iз боку ЄС. Тож усі реляції Банкової, яка й за «помаранчевої», й за «синьої» влади щоразу перед такими самітами поспішає потішити народ заявами, ніби нас ледь не завтра приймуть у Європу, лише завдають шкоди чинному керівництву держави. Надто завищені очікування неминуче породжують розчарування. А для реалізації цих очікувань на практиці підстав поки не видно.