Свій останній матч у цьому році національна збірна не програла, однак футбол у виконанні команди Юрія Калитвинцева знову залишив неприємний осад. В осінню палітру женевського вечора середи найбільше темних фарб внесли наші захисники разом із голкіпером Андрієм П’ятовим. Під час виконання швейцарцями стандартів вони припустилися простих за футбольною суттю, але складних за наслідками помилок, дозволивши капітану суперників перервати свою тривалу безгольову серію. Наші «креативники» веселковими барвами теж не виблискували: два м’ячі у ворота господарів залетіли всупереч логіці, завдяки везінню та хорошій артилерійській підготовці окремих виконавців.

Головна проблема збірної України, яка найбільше впадала в око, — брак структурованої, цілісної гри. Між футболістами постійно виникали неузгодженість та «конфлікт інтересів». Часом складалося враження, що кожен «синьо–жовтий» виконавець грає у свою, особливу, гру, намагаючись якнайкраще зарекомендувати себе в очах керівництва та гаданого нового наставника. І забувши про те, що футбол — це насамперед командна гра, а склад збірної в цьому матчі вже виглядав як близький до варіанта основного.

Італійський фахівець Марчелло Ліппі, якого «сватають» на посаду головного тренера збірної України, сидів на трибуні «Стад де Женев», але, кажуть, пішов за десять хвилин до закінчення матчу. Невже аж настільки розчарувався?..

Одного дня ці дівчата стали знаменитими на всю Україну. На Олімпійських іграх 2008 року збірна України здобула чимало золотих медалей, але молода жіноча команда шаблісток тоді привернула особливу увагу своєю непоступливістю, запалом та майстерністю на фехтувальній доріжці. Після тріумфу в Пекіні недавні юніорки, яких тренер називав «дівчатами гиги–гага», стали справжніми грандами світової шаблі і тривалий час не знали поразок на дорослих світових та континентальних першостях, привозили з міжнародних змагань нагороди в командних та індивідуальних змаганнях. Але тиждень тому традиція тішити вболівальників першим місцем на п’єдесталі пошани перервалася: на чемпіонаті світу в Парижі наші шаблістки — Харлан, Хомрова, Пундик, Жовнір — у фіналі поступилися росіянкам, які не вигравали світове «золото» з 2004 року. Після цієї поразки чимало оглядачів заговорили про «кінець золотої ери української шаблі». Про те, як самі дівчата оцінюють свій «французький» результат, «УМ» поцікавилася у 23–річної Галини Пундик — однієї з учасниць нашої вже легендарної четвірки.