Графіті як нова вулична мода

«Я живу у цьому будинку. Моя кімната знаходиться в районі серця цієї прекрасної жінки. Я вам дуже вдячний за такий подарунок Києву», — літній чоловік тисне руку чорнявому юнакові, той у відповідь мило усміхається. Хлопець не розуміє, що від нього хочуть, просить перекласти. Гійом тиждень тому приїхав у Київ. У Франції він відомий вуличний художник. Його часто запрошують в інші країни розписувати стіни. Нещодавно повернувся з Бразилії. Каже, що там люди замкнені, не вміють радіти, відчувається контраст між центральними частинами міста та околицями. «У Києві мені дуже добре. У вас гарне місто, особливо вродливі дівчата, — сміється Гійом. — До того, як мене запросили намалювати у Києві малюнок, я нічого не знав про вашу столицю. Дізнавався все через інтернет. Мені дуже сподобалися пам’ятники Матері–Батьківщині і Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либеді. Вдома я придумав ескіз, приїхав сюди, три дні готувався, чотири — малював на крані».

Панно Гійома можна побачити на «сліпій» стіні житлового будинку на вулиці Золотоустівській. Це третє масштабне графіті, яке замовила муніципальна галерея «Лавра» у рамках фестивалю стріт–арт «Муралісімо». Спершу галерея для найцікавіших вуличних витворів виділила внутрішній дворик «Лаври». Його розмалювала команда «Інтересні казки». Другим холофеймом, що у перекладі з англійської означає зала слави, тобто місце, де роботи графіті–райтерів мають особливо ефектний вигляд, стала стіна на Гоголівській, 32 а, яку розмалював француз Олів’є 2Shy. Третій — Гійом. Його жінка різнокольорова, з грубими формами, за стилем нагадує кубізм. Гійом дуже здивований, що кияни терпіти не можуть пам’ятника Матері–Батьківщині і вважають його цілковитим несмаком. «Чому? Вона мені дуже подобається, її форми, енергетика, естетика. Це символ захисниці миру. Знайомий розповідав, що можна зайти всередину неї і подивитися на панораму Києва з меча. Я ще не встиг реалізувати такий подвиг», — каже Гійом. Він зобразив жінку з опущеним мечем, щоб не виглядала надто агресивною, яка стоїть на колінах на човні, бо річка дуже швидка, потрібно втримати рівновагу. «Річка — це життя. Меч можна уявити як весло, це допомагатиме їй керувати і таким чином iти плавно у життя», — пояснює Гійом.

У Франції Гійом має майстерню, де пише картини, а графіті малює винятково на вулиці: ти працюєш, і відразу знаходиться глядач, чуєш перші відгуки. Але на вулиці графіті переживає «інтерактив» — обов’язково знайдеться майстер, який відредагує жінку Гійома. «Такі вчинки засмучують всіх графітчиків. Я теж боюся вандалізму. Якщо мій малюнок скривдять, я обов’язково повернуся і намалюю щось зверху», — не впадає у відчай Гійом.

Для нього стріт–арт не існує в галереях, тоді це перетворюється з мистецтва на маркетинг, на роботи дизайнерів–графітчиків, на засіб продажу, реклами. Гійом може намалювати графіті на замовлення, але не для компаній, а для фестивалів. Його малюнки коштують від тисячі до 5 тисяч євро.

Те, що з роками посилюється конкуренція, з’являються нові імена талановитих вуличних художників, його тільки тішить. «Люди все більше звертатимуть увагу на відомих художників і якісні малюнки. Людям, які на стінах малюють казна–що, калічать місто, треба забороняти малювати. Стіни варто давати професійним графітчикам. Раніше у мене були проблеми з поліцією. Вони забороняли розмальовувати міську власність. Сьогодні я працюю майже в ідеальних умовах, все законно, за згодою міста», — розповідає Гійом.

Навпроти стіни з жінкою розташована автостоянка для «маршруток». Водії радіють, що, кавуючи під час перерви, замість сірої стіни можуть любуватися дебелою жінкою. «За чотири дні вже звик до неї, починаю впізнавати у цій істоті себе та інших чоловіків. Вона готова боротися, має хватку справжнього чоловіка. Я навіть не знаю, чи точно буде назвати її жінкою», — ділиться враженнями пан Євген. У цей час поруч проходить працівниця ЖЕКу: «О, якусь бабу намалювали. Без мужика осталася. Бідна вона». «Та чого ти, люди старалися, чотири дні малювали, сам допомагав відро з фарбою до крана підносити», — розбавляє сумну нотку пані її супутник.

А ТИМ ЧАСОМ...

На вулиці Турівська, 1, поруч зi станцією метро Тараса Шевченка, у вівторок найвідоміші київські графітчики «Інтересні казки», завершили чергову масштабну фреску. Цього разу малюнок у жанрі муралізму присвячений аутизму, природженому психічному захворюванню, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії з зовнішнім світом. Як зазначили художники, «інакшість» людей з аутизмом є проблемою не медичною, а суспільного характеру. На малюнку вони зобразили червоного велетня, всередині якого з колбами на голові літають типові мешканці України: жінка з дзеркалом, військовий з автоматом, бізнесмен з портфелем. Цю роботу замовила громадська організація «Клініка Дорошенка Грищенко» як підсумковий етап міжнародного арт–проекту «Аут 2010». У вівторок оголошено про старт «Аут 2011», куратором якого запросили американця Коана Джозефа Байзу, відомого своїми проектами з художниками з аутизмом та іншими захворюваннями. Йому допомагатиме художник і куратор Тетяна Гершуні. «Ми ще не обговорювали, кого саме з митців долучатимемо до проекту, але, думаю, стріт–арт обов’язково буде. Нарешті Київ стає схожим на Берлін», — каже Тетяна Гершуні.