Кореспонденти "УМ" на могилі Бандери. (авторів.)
Степан Бандера похований на мальовничому цвинтарі «Вальдфрідгоф» на околиці Мюнхена. Могила провідника ОУН розташована в секторі №43 — це на протилежному боці від українського сектора, де знайшли останній спочинок більшість його мюнхенських соратників та наступників.
Тут, неподалік від бокового входу на цвинтар, навіть чималі могильні пам’ятники губляться поміж вікових дерев. Загалом величезний цвинтар більше нагадує ліс. Як у справжньому лісі, тут є непролазні хащі, могутні велетні–дуби, величезні просіки, де, на відміну від більшості кладовищ у великих містах України, ще залишається безліч місця для нових поховань.
Попри лісовий антураж, могила Провідника одразу впадає в око: на цоколі під білим кам’яним хрестом — безліч квітів, свічки, синьо–жовті та червоно–чорні прапорці. Їх залишають відвідувачі з України, Німеччини, інших куточків світу, де розкидана українська діаспора. Інших настільки уквітчаних могил на «Вальдфрідгофі» нема.
Бандері можна поставити і свічку: для цього біля кожного входу на цвинтар стоять автомати. Вкинеш один чи два євро — випадає менша або більша свіча в пластиковій підставці, на дні якої лежать сірники.
Коли 20 жовтня 1959 року, через кілька днів після вбивства, труну з тілом Степана Бандери привезли на «Вальдфрідгоф», увесь проміжок від центральної брами до ділянки №43 був заповнений людьми. Провести легендарного лідера ОУН в останню путь прийшли тисячі людей. Серед них, окрім рідних, друзів та соратників, були й представники «ворожої» ОУН Андрія Мельника, і молодь із «Пласту», на який після розколу орієнтувалася організація «двійкарів», і міжнародні делегації, представники політичних, наукових, суспільно–громадських організацій тощо. Аби упередити можливі замахи, мюнхенська поліція виставила на охорону поховальної процесії свої найкращі сили, тож на подвір’ї цвинтарної каплиці чергував великий загін правоохоронців.
Рік тому родичі Бандери продовжили термін оренди «Вальдфрідгофа» до 2019–го.
До цвинтаря «можна дійти вулицею Furstenrieder (приблизно 2 км) або доїхати автобусом від станції метро Holzapfelkreuth.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
