Арт зі Сходу

Два тижні тому корейський мистецтвознавець Ману Д. Парк був на закритті найстарішої і найпрестижнішої восьмої Кванджу–бієнале сучасного мистецтва в Азії. У рамках «Арт–Києва» цей милий, усміхнений чоловік прочитав лекцію про культуру бієнале у Кореї. Оскільки в Україні давно точаться розмови, чи потрібна нам своя бієнале — виставка сучасного мистецтва, яка проводитиметься раз на два роки, хто її має організовувати та яку концепцію вона матиме, досвід Південної Кореї може стати у пригоді.

Корею до мистецтва навернули економічне зростання і розвиток демократії

В Азії у ХХ столітті ми не знали про таке поняття як музеї і куратори. Це винахід західного модернізму. У нас не було колекцій, які б престижно презентували західне сучасне мистецтво. Тож, щоб включитися у світовий контекст, не залишилося іншого виходу, як організувати бієнале, тимчасові мистецькі явища. Перша бієнале за розпорядженням Міністерства культури Південної Кореї відбулася 1995 року у Кванджу, поштовхом до цього стало стрімке економічне зростання Кореї, яке спонукало до розширення арт–ринку, пошуку митців у західних країнах і Північній Америці. Ще одна причина — це демократизація країни. Вона не прирівняється до європейської, але ми дуже пишаємося результатами, яких досягли. Коли я був студентом, панував тоталітарний режим. А в країні, де переважають консервативні погляди, не може розвиватися сучасне мистецтво.

Якщо порівняти виставки в Японії, Китаї і Кореї, то в нас найбільш поширене явище бієналізації. У Китаї проводять бієнале в Шанхаї і Пекіні. Але це не означає, що, крім наз­ви, вони мають щось спільне. У них цензура щодо сучасного мистецтва дуже сильна. В Японії уся влада в руках людей, які займаються живописом ХІХ століття, і вони проти бієнале. У Кореї теж не все гаразд. У нас викладачі не радять студентам відвідувати бієнале. Вони бояться, що виставки матимуть негативний вплив на молодь. Треба погодитися, що сучасне мистецтво не для всіх. Концепцію бієнале можна порівняти з автосалоном, де виставляють моделі машин, які тільки збираються випускати. Сучасне мистецтво нагадує світ моди: є «от кутюр» і прет–а–порте. Бієнале я б порівняв із високою модою. На цьому принципі і будуються бієнале в Кореї.

Розмір має значення

Коли уряд зрозумів, що в Кореї потрібно заснувати бієнале, держава виділила у 1994 році 12 мільйонів доларів на виставку в Кванджу, місті, де мешкає 1 мільйон 300 тисяч осіб. Це вдвічі більше, ніж весь бюджет Венеціанської бієнале. Спеціально для бієнале побудували приміщення зі скла і металу. У цій будівлі проходить лише виставка сучасного мистецтва, тому художники можуть встановлювати свої інсталяції за 3—4 місяці до відкриття. На першій бієнале була рекордна кількість відвідувачів — 1,5 мільйона, це означає, що на виставку з’їхалися люди з інших міст. Бієнале сприймали як гру, розвагу.

Цього року виставка мала назву «Тисячі життів». Куратором запросили італійця Массіміліано Джіоні. Виставлялося 134 художники із 30 країн світу. Іноземного куратора запрошують із політичних міркувань, щоб підтримати міжнародний аспект. Кванджу бієнале замінило Південній Кореї національний музей сучасного мистецтва.

У 2004 році мене запросили бути куратором бієнале у місті Бусан. Це була ініціатива місцевого населення, а не вказівка зверху, як у Кванджу. У місті вже існував популярний міжнародний кінофестиваль. Вони вміли організовувати великі події, але проблема виникла в іншому: у Бусані живе 3—4 мільйони осіб, там відбувається багато фестивалів та інших культурних подій, бієнале була однієї з них, а не єдиною, як у Кванджу. Переді мною стояло завдання знайти потрібний розмір. Від цього залежить формування бюджету, кількість відвідувачів і яких художників будуть залучати. Із розмірів S, М, L і XL я вибрав середній між M і L.

Щоб залучити відвідувачів, я показав, що сучасне мистецтво не є чимось складним. Це створюється людьми для людей. Місця, де проходила бієнале, я назвав кафе. У кафе № 1 — Бусанському музеї мистецтва — виставлявся живопис і скульптура. У будівлі з високими стелями (кафе №2), що розташована на пристані, були інсталяції. Ця локація своїм зовнішнім виглядом не дуже привертала увагу, тож я запросив французького художника, щоб він змайстрував 50–метровий напис «Ніч — це день», який цілодобово світитиметься. Також залучив центр міста (кафе № 3) і медіа (кафе №4). Реакцію публіки на бієнале я почув через 2 роки. Вони висловили бажання розширити доступність і збільшити розміри, щоб Бусонська бієнале знайшла своє місце на карті світових арт–подій.

Бієнале під вибори

У Кванджу бюджет складається на 60 відсотків із грошей центрального уряду і на 40 відсотків від корпорацій та з місцевого бюджету, в Бусані — 50 на 50. А є ще бієнале в Сеулі, яке фінансує винятково місто. Цей публічний проект започаткував мер, що його обрали на наступний термін. Він не впливав на характер події, лише попросив, щоб спальний район столиці, де люди могли розважатися лише походами в магазин, перетворити на курортне містечко. Ця бієнале присвячена публічному сучасному мистецтву по всьому місту встановлювали веселі інсталяції, які вночі підсвічувалися.

Перед бієнале упродовж року американський архітектор будував арт–об’єкт на паркінгу. Звичайну автостоянку в долині міста він покрив скляною решіткою, в’їзд перетворив на довгий коридор зі скла і металу. Спершу мер планував вкласти у цю інсталяцію 200 тисяч доларів, а вийшло понад 1 мільйон. Місцевому населенню такі витрати мера не дуже сподобалися, і вони за нього не проголосували на наступних виборах. У Кореї дуже добре розвинене громадянське суспільство, особливо коли йдеться про охорону довкілля.

Нещодавно в Сеулі відкрився ще один арт–проект (APAP). Його фінансує фонд міжнародної компанії «Ательє Гермес», яка займається предметами розкошу. У них є свої приміщення в Токіо, Нью–Йорку, Брюсселі. Проте «Ательє Гермес» вирішило побудувати величезне приміщення саме в Сеулі, яке може стати основним майданчиком сучасного мистецтва в Південній Кореї. Сеул привабив компанію тому, що тут сконцентровані всі корпорації Кореї, це центр технологій. Сьогодні я працюю куратором у фонді «Ательє Гермес», щороку проводжу по чотири міжнародні виставки сучасного мистецтва. Маємо Art Prize Hermes, яку проводимо з 2000 року. Таку премію компанія має лише в Сеулі. На закінчення хочу сказати, що фінансування — не основний аспект створення бієнале, набагато більше важать стосунки між людьми.