Неня для чернігівських негренят

      Ці діти народилися не в Чернігові, в який їх просто закинула доля, але стали тут мало не місцевими знаменитостями. Довге та екзотичне для України ім'я свого батька-африканця старший з них, Рома, вимовляє чітко — але хто цей чоловік, достеменно не відомо. Натомість ім'я їхньої матері — Іванна — відоме з прізвищем та по батькові. Особа цілком реальна. Ромчик розповідає, що жили вони з нею у Києві, де він навіть ходив до дитсадка. Але одного дня мама відвезла їх із молодшим братиком у село Мрин Носівського району. І покинула виживати у хаті, яку начебто, кажуть діти, згодом планували викупити. Спочатку малюки були під наглядом чужої бабці. Через якийсь час і бабця кудись поділась. І залишились восьмирічний Рома з трирічним Еріком самі у нетопленій (а був листопад) хаті.

      Зрештою тривогу забили сусіди. Через три дні самостійного життя дітей госпіталізували до дільничної лікарні. Діагнози: переохолодження, пневмонія, рахіт. У лікарні хлопчики прожили півроку. Персонал дуже чуйно поставився до них: крім того, що лікували — жаліли, підгодовували, одягали. Тоді ж про двох осиротілих маленьких афроукраїнців почали писати газети.

      У цей час дітей уже перевели до чернігівського притулку «Надія». Тут до пошуків горе-мами Іванни вже підключилось навіть всеукраїнське телебачення. Ніяких документів у дітей не було. Єдина зачіпка — розповідь старшого хлопця, який пам'ятав, що їхній батько сидить у тюрмі за наркотики. А мама — красива. От і все.

      Після телесюжету, який могли бачити по всій Україні, знайшлися люди, які знають Іванну. І далеко не з кращого боку. Подейкують, що жінка вживає наркотики, через які, ймовірно, і кинула напризволяще своїх дітей. Правда, старшого сина вона зареєструвала. Значить, тоді ще відчувала якусь відповідальність...

      Еріку ж з Ромою довелося пережити чергове нелегке випробування — ще одну зраду дорослих. Їх разом з іще однією дівчинкою з притулку — Наталею — взяли під опіку в сім'ю, але потім повернули назад. Мабуть, якісь сподівання не виправдались, і діти знову опинились у притулку.

      Скоро вони перестали згадувати життя у селі. Старший захопився гімнастикою. Разом із циганчам Рустемом підготував спортивне шоу до різдвяного ранку. Молодший був дещо замкнутішим, але теж пробував не відставати від брата. У майбутньому на обох чекав якийсь з українських інтернатів. Але місяць тому доля їм нарешті посміхнулася...

Професійна мама

      Ця прийомна сім'я iз Сум в Україні відома. Сумчанка Ольга Неня, народивши трьох своїх дітей, пізніше взяла на виховання ще 22. Її чоловік, дізнавшись про намір дружини створити сімейний дитячий будинок, пішов з родини — злякався труднощів. Однак пані Ольга не здалася.

      Сьогодні сусіди їй заздрять. Бо живе у триповерховому будинку, а її діти відпочивають за кордоном. А ще — глузують, бо ці діти — негренята.

      Спочатку таке прийомне дитинча подарував випадок, а потім чорношкірих малюків пані Ольга збирала вже свідомо. В основному знаходячи їх у Києві та Харкові — великих містах, де у вузах навчаються іноземці.

      Ось так Ольга Неня і стала професійною мамою, тобто господаркою сімейного дитячого будинку. Це важка робота без відпусток та вихідних, але, якщо можна так сказати, і найбільш вигідний матеріально варіант оформлення прийомних дітей. Судіть самі: місцевий бюджет має виділяти на їх утримання більш-менш достатню суму. Але вихованців у сімейному дитячому будинку може бути не більше десяти. Тому решта дітей пані Нені або всиновлені, або під опікою. На всиновлених держава не платить нічого, а на тих, хто під опікою, — по 80 гривень соціальної допомоги. Матеріальну вигоду, погодьтеся, знайти в цьому важко.

      Сама Ольга Неня колись сказала: «Я вважаю себе щасливою жінкою. Тому що живу постійно у квітах. Діти ж — квіти життя! Людина щаслива, коли комусь потрібна. А якщо ти 25 разів комусь потрібен — це щастя».

      Вона дуже не любить виразу «сімейний дитячий будинок» — у розмові поправляє: «Сім'я». А ще більш запально бореться зі словами «негренята» або «чорношкірі». Коли вже в розмові конче необхідно якось вказати цю ознаку, особливо при самих дітях, каже «отакі красиві».

      Сімейство прийомної мами постійно розростається. Сьогодні вона має вже не тільки дітей (від чотирьох рочків), а ще й трьох зятів, онучку й онука.

      ...Місяць тому пані Ольга почула від знайомої журналістки, що по українському телебаченню був сюжет про Еріка і Рому, яких  повернули до сиротинця. Подзвонила на телеканал, а звідти її вже зорієнтували на чернігівський притулок. Своє рішення узяти і цих дітей вона в розмові не обгрунтувала ніяк. Запевнила, що вона не женеться за кількістю, і це не просто жалість. «У дитини має бути сім'я, і в даному випадку я можу допомогти».

      Перший раз вона приїжджала сюди тоді ж, із місяць тому, з одним із своїх хлопчиків, познайомитись. Місяць долю дітей, вивчаючи документи, вирішувала опікунська рада. Рішення було позитивним. І от наприкінці березня Ольга Неня приїхала до Чернігова вдруге — по дітей.

      Її вже чекали. Рома мріяв, як у Сумах ходитиме до спортивної школи. Ерік просто сказав у інтерв'ю, що це — мама. До речі, він буде у родині найменшим. За словами мами Олі, iншi діти теж чекали. Заздалегідь визначили, де новенькі спатимуть і з ким найбільше дружитимуть.

Бюджет не для всіх

      На Чернігівщині колір шкіри хлопчиків сприяв підвищеному інтересу до них. Але цей інтерес був забарвлений симпатією. Ольга Неня з сумом розповіла, що так буває не завжди, цікавість сусідів не завжди буває доброю. І випадок, коли учителька в школі просто не сприймала, цькувала темношкірих дітей, у них був. Але разом дітям краще, дома вони — колектив, а всі інші проблеми прийомна мама вирішує як може. Зокрема, переводить дітлахів до інших шкіл. От і зараз у неї троє навчаються в приватній школі — не тому, що мають забагато грошей, а щоб вони могли відчувати себе нормальними людьми.

      Місцеві власті теж не дуже раді мати на своїй території такий дитбудинок. Дехто каже, що на Сумщині своїх сиріт вистачає — нащо, мовляв, завозити ще й з інших регіонів. Тим більше таких, «красивих».

      Але домінує тут першочергова для місцевого бюджету фінансова проблема. Ольга Неня вважає, що якби не було, по-перше, зав'язки фінансування сімейних дитбудинків на регіональних бюджетах, а по-друге, великої різниці у цьому фінансуванні для дітей у дитбудинках і дітей під опікою, то набагато легше б вирішилась проблема переповненості сиротинців. Особисто вона вважає правильним і справедливим такий варіант, щоб «споживчий кошик» від держави супроводжував кожного сироту за будь-яких умов до його повноліття. Але сьогодні все це далеко не так. Тому вона просила журналістів наголосити на тому, що Ерік і Рома будуть під опікою — тобто на місцевий бюджет не зазіхатимуть. А ще пані Неня просила подякувати голові сумської опікунської ради, який позитивно сприйняв її ініціативу забрати до Сум Еріка і Рому та багато допоміг у вирішенні цього питання...