Нещодавно «УМ» писала про той фінансовий меч, що навис над газетою Верховної Ради «Голос України». Видання, нагадаємо, опинилося перед загрозою значних втрат після того, як 10 грудня 2003 року суддя Дарницького місцевого суду Києва Тетяна Щасна постановила стягнути з редакції та її журналіста Сергія Лавренюка більш ніж півмільйона гривень. Ці кошти мали піти на користь позивача — ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест», невдоволеного серією матеріалів у «Голосі України» про обставини приватизації ВАТ «ЛиНОС» та борги останнього. Від «непідйомних» грошових виплат журналістів «урятувало» рішення Апеляційного суду. Колегія суддів останнього задовольнила апеляційну скаргу «голосів» і направила справу на новий розгляд.
На відміну від питання з фінансовими претензіями, яке вдалося якщо не зняти, то принаймні спрямувати у прийнятне для відповідача русло, в силі ще залишалися інші претензії позивачів — про спростування опублікованих у «Голосі України» відомостей. Позов із такою вимогою на початку минулого року до Дарницького райсуду подали «ТНК-Україна-Інвест», ВАТ «ЛиНОС» та громадянин Олександр Креденцер.
Серед іншого позивачі вважали недостовірними аргументи, які у своїх матеріалах наводив Сергій Лавренюк. Сам журналіст анітрохи не сумнівається у тому, що вони є правдивими. По-перше, інформацію здебільшого брали з офіційних джерел, по-друге, вона пройшла «експертизу» юридичного відділу газети і, по-третє, з цього питання є позитивне рішення Оболонського суду Києва. Цим рішенням більша частина оспорюваних ТНК і компанією відомостей визнані такими, що відповідають дійсності.
Проте 27 червня минулого року суддя Дарницького суду Любов Леонтюк усі оспорювані відомості, включно з оціночними судженнями (а вони, за законодавством, оспорюванню не підлягають), визнала такими, що не відповідають дійсності та ганьблять честь і гідність позивачів. Сергій Лавренюк та газета оскаржили рішення Дарницького суду в апеляційній інстанції. Але туди ж звернулися і позивачі — «ТНК-Україна-Інвест», «Линос» та пан Креденцер: їх не задовольнило рішення Дарницького суду і вони вимагали через суд змусити Лавренюка вибачитися. 17 вересня апеляційний суд пішов назустріч вимогам позивачів і зобов'язав журналіста вибачитися перед ТНК, «Линосом» та Креденцером. Лавренюк та редакція, певна річ, не були задоволені таким рішенням і подали до Верховного Суду касаційні скарги.
За словами Сергія Лавренюка, при розгляді справи у першій та апеляційній інстанції Феміда допустила чимало порушень: приміром, судді не врахували численної кількості доказів, не застосували кілька норм законодавства. Позивачі, у свою чергу, не надали доказів того, що їм було завдано моральних збитків. При цьому суд, однак, зобов'язав журналістів вибачитися перед позивачами. А така вимога, зазначив Сергій Лавренюк, узагалі не передбачена чинним законодавством: «Апеляційний суд Києва, ухвалюючи таке рішення, не посилається на конкретні норми чинного законодавства. Водночас частина перша статті 7 Цивільного кодексу та частина 1 статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», на які у своїх позовних вимогах посилаються позивачі, не передбачають такого виду спростування інформації, як вибачення. Отже, вважаю, що суд апеляційної інстанції, зобов'язавши журналіста Лавренюка вибачитися перед позивачами, застосував неіснуючу законодавчу норму».
Усе це у своїх касаційних скаргах до Верховного Суду й описали відповідачі — Сергій Лавренюк та редакція «Голосу України». Нещодавно ВСУ розглянув їхні «касації». Судова палата у цивільних справах Верховного Суду задовольнила скарги, скасувала рішення апеляційного суду про визнання оспорюваних відомостей такими, що не відповідають дійсності, і направила справу на новий розгляд.
Довідка «УМ»
Судовий конфлікт між ТНК і «Голосом України» сягає своїм корінням ще 1997 року. У пресі чимало писалося про обставини приватизації ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», тоді ж Сергій Лавренюк опублікував першу статтю, що стосувалася проблем «ЛиНОСу». Серед іншого журналіст «ГУ» довідався: цей нафтогігант оцінювався приблизно в мільярд доларів, а Кабмін планував продати 45 відсотків його акцій за 4,4 мільйона гривень. Тоді приватизацію зупинили. Проте через три роки, у 2000-му, 67,41% статутного фонду ВАТ «Линос» придбала «ТНК-Україна-Інвест» — всього за 53,1 мільйона гривень. І це при тому, що у приватизаційному конкурсі змагалися (як виявилося — начебто) два учасники, тобто можна було очікувати на значний виторг. Не вдаючись у деталі журналістського розслідування пана Лавренюка, зауважимо, що в публікаціях серед іншого йдеться про те, що, виявляється, у конкурсі змагалися два учасники, засновані однією й тією ж особою. Після цих публікацій з'явилося два позови від ТНК: один із вимогою визнати опубліковані відомості такими, що не відповідають дійсності, а інший — з вимогою виплатити моральне відшкодування.
