Ностальгiя вiд «Електронiкiв». (Фото Сергія СОРОКІНА.)
Недавно в «Модабарі» відбулася презентація нового молодіжного журналу «Хочу» — видання, аналогiв якому в Україні немає і навряд чи скоро будуть. По-перше, «Хочу» пропонує максимальну інтерактивність: за допомогою звичайних sms читач може керувати тематикою видання, зробивши журнал, як кажуть автори, повністю «під себе». По-друге, розпочавши з новаторських ідей, засновники журналу зробили ще один крок уперед — на презентації вперше в Україні виступила російська команда «Пригоди Електроніків», популярність якої останнім часом починає набирати потужну швидкість.
Після першого альбому про чотирьох музикантів, що впали в дитинство, ще ніхто не знав, доки хтось серед них не додумався переспівати стару як світ пісню «Земля в ілюмінаторі» і закидати нею радіохвилі кількох пострадянських столиць та запустити новоспечений кліп у ТБ-простір. На презентації журналу «Електроніки» влаштували ще й власну — вивели в народ свій новий диск. Вони відіграли живу програму, яку більшість присутніх дуже довго чекала, інші — лише здогадувались про рівень обіцяного драйву.
Тільки уявіть чотирьох дорослих чоловіків, які з безмежною радістю одягають на фотосесіях піонерські галстуки та шкільну форму, а на сцені «Модабару» стрибають, співають, радіють від того, що самі роблять, як справжні діти. І як сказав Володимир Родіонов, гітарист команди: «Насправді ми дуже серйозні і граємо серйозну музику в багатьох інших колективах, але тільки в «Пригодах Електроніків» ми можемо дозволити собі згадати власне минуле, виконуючи при цьому старі улюблені речі».
«Електроніки» відіграли дві частини. Прозвучали кавер-версії на «Синій іній», «Крилаті качелі», «Земля в ілюмінаторі», «Зурбаган», «Все мине», «Прощавай, Москва!» та багато-багато іншого, що може виринати як у пам'яті тих, хто лише встиг у руках потримати піонерський значок, так і старшого покоління. Головне, що переграти пісні група змогла вдало і стильно, з якимись елементами року та панку, не забувши ні фільмів, ні мультфільмів, ні хітовий репертуар колись популярних ВІА. Тому-то переваги «Електроніків» очевидні: їхні добрі радянські пісні доповнював того вечора хоровий спів усіх присутніх. Музикантам легко — а публіка вимагає ще. До речі, продовження «Пригод Електроніків» буде, бо, на противагу побоюванням фанів, що старі пісні колись закінчаться, музиканти впевнені в іншому: старого репертуару на одну-єдину команду з такою ідеєю точно вистачить. Таким чином, перший український виступ можна вважати лише вдалим стартом і сподіватися, що «Електроніки» колись повернуться з черговим новим альбомом.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
