Заявка на...

Після гучного відкриття «Арт–Київ contemporary 2010», на якому зібралися всі «вершки» Києва, починаючи від митців–тусовщиків Олега Пінчука з Сергієм Поярковим, телеведучого Миколи Вересня, екс–міністра культури Василя Вовкуна і закінчуючи політиками та їхнiми родинами (Женя Тимошенко, Марина Кінах та Ірина Геращенко зі старшими доньками, Віталій Журавський, Олег Ляшко, Сергій Льовочкін), тиждень відкритих дверей у «Мистецькому арсеналі» продовжується спокійно. Колекціонери приходять без пафосу і не привертають до себе великої уваги. Учора президент ФФУ Григорій Суркіс з арт–порадницею за лічені хвилини вибрав мавпоподібних істот із проекту «Полювання на мінотавра» білоруського художника Руслана Вашкевіча і відразу ж розрахувався товстим конвертом. Якщо раніше галеристи казали, що «Арт–Київ» для них — це спосіб про себе заявити і налагодити зв’язки для подальшої співпраці, то сьогодні це справжній ярмарок, де продають і купують.

Поза тим, «Арт–Київ contemporary 2010» має насичену розважальну та освітню програму. У перші дні лекції читали куратор Музею Гуггенхайма у США Валері Хіллінгс, директор Австрійського музею прикладних мистецтв та сучасного мистецтва МАК Пітер Нойвер і корейський арт–експерт Ману Д. Парк. Також на виставку приїхали Йосип Бакштейн, співзасновник Московської бієнале, французько–російський куратор Оксана Бондаренко, президент Міжнародного фонду Маніфеста Віктор Мізіано, піонер стріт–арту Гаральд Негелі, який під час відкриття на стіні чорною фарбою намалював чоловічків, французька зірка вуличного мистецтва ZEVS, російський графіст SPY.

Два дні поспіль німецькі експериментатори Rochus Aust проводили перформанс, на якому грали концерт металевими ложками, виделками і кружками. Також акцію «Клуб мертвих художників» проведе німецька художниця українського походження Юлія Кісіна — вона викликатиме дух киянки Олександри Екстер. Щодня демонструватимуть фільм «Вихід через сувенірну крамницю» Бенксі, який презентували на «Молодості». Цей фільм режисер зняв про самого себе. Бенксі — британський вуличний художник, якого вважають стріт–артистом номер один у світі. Художник бавиться у Фантомаса, нікому не показує своє обличчя, нічого про себе не розповідає. Хто він, можна дізнатися лише з фільму.

Данина класикам

«Мистецький арсенал» поділено на дві частини, як і саму виставку–ярмарок. У першій, відремонтованій та отепленій, — парад галерей. Другу частину, де ще триває ремонт, віддали стріт–арту. Як зазначив куратор виставки вуличного мистецтва Олександр Соловйов, друга частина «Мистецького арсеналу» дозволяє малювати по стінах і не обмежує свободу стріт–арту. Та про це пізніше, а поки що повернімося до параду. Свої бокси мають 29 здебільшого українських галерей. З іноземних приїхали ті, які працюють iз нашими художниками. Бельгійці виставляють серію вагітних жінок у Чорнобилі Антона Соломухи, французи — срібного чоловіка і живопис у стилі ретро Віктора Сидоренка, відьом Ігоря Гайдая, пальми Олега Тістола. Росіяни, німці, швейцарці привезли своїх.

Родзинками параду галерей стала велика графічна робота «Прогулянка» Павла Макова. Художник вирішив, що по його картині можна мандрувати. Він зробив п’ять копій картини, написав книжечку і придумав гру, в якій, переходячи з однієї точки в іншу, гравці мають виконати певні завдання: поцілуватися, написати листа друзям, випити 2 пляшки вина. Відома київська художниця Олена Рижих із батьком Віктором Рижих, лідером українського «м’якого модернізму» кінця 60–х, відзначили серію робіт «До питання про непальські тханки» Олександра Животкова. Картини народилися після двох тижнів ходіння художника по червоній землі Тибету. Животков вивчив традиційні тибетські живописні зображення на тканинах — тханки, на яких монахи малювали Будду. На своїх полотнах художник намагається позначити образ Божої Матері, у поєднанні традиції православної ікони і зображення тибетських «ікон» і криється Мистецтво.

Харківська галерея сучасного мистетцва Vovatanya представила у Києві роботи Бориса Михайлова і Віталія Кулікова. Михайлов представлений серією «Накладання/Бутерброд», яка складається зі слайдів 60–х років, надрукованих у техніці C–print. Віталій Куліков — авангардною «жіночою темою».

Галереї цього року краще продумали експозицію в ятках, але знахідками не потішили. Привезли тих художників, котрі добре продаються, а їх не так багато в Україні. Тож Олександр Ройтбурд, Олег Тістол, Ілля Чічкан, Максим Мамсиков, Микола Маценко, Влада Ралко, Арсен Савадов, Ілля Ісупов зустрічаються чи не на кожному кроці. Парад галерей продовжили приватні колекціонери. Класиків сучасного мистецтва зі своїх збірок показали Ігор Воронов, Ольга Козловська, Вікторія Тігіпко, Петро Багрій, Світлана та Володимир Грановські, Наталія Заболотна та інші.

Перший блок «Арт–Києва» з живописом, фотографією і скульптурою викликав хвилю критики в арт–експертів. Мистецтвознавець Віктор Хоменко не побачив нічого нового: «Це те, що у Східній Європі було 15 років тому, в Москві — 10 років тому, на Заході таке мистецтво виставлялося у 1945–тi роки. На «Арт–Київ» мали б приходити самі колекціонери, а в нас їх 2 відсотки, 5 відсотків — галеристів, решта — звичайні відвідувачі. Типова провінційна ситуація». Російський мистецтвознавець, куратор і співзасновник Московської бієнале Йосип Бакштейн каже, що зараз у Росії піднялася серйозна хвиля інтересу до сучасного мистецтва: «Це почалося недавно, всього 3—4 роки тому. В Україні contemporary art тільки формує свою нішу. «Арт–Київ» на правильному шляху». Директор «Арт–Києва» Наталя Заболотна і не заперечує, що в Україні ярмарок тільки формується: «У світі всі арт–ярмарки абсолютно комерційні проекти. Сьогодні «Арт–Київ» апріорі не може бути комерційним. За дві третини колекцій ми платили самі, привозили митців, кураторів, дивимося за ярмарком, як за маленькою дитиною. Сподіваємося, «Арт–Київ» буде працювати багато років на «Мистецький арсенал», як залікова книжка на студента».

Стріт–арт від піонерів, зірок і Р.Е.П.у

«Арт–Київ» поєднав два крила мистецтва: художників–живописців і вуличних бунтівників із графіті. Друга частина виставки для українського глядача є свіжою неприборканою територією, через що набагато більше сподобалася багатьом відвідувачам, ніж живопис. Стріт–арт за своєю суттю неможливо виставляти в галереях, адже це вуличні артефакти. Останнім часом графітчики почали проникати у музеї, центри сучасного мистецтва і претендувати на місце поруч із класиками. Як сказав зірка вуличного мистецтва ZEVS, представникам стріт–арту теж треба на щось жити: «Музеї дають нам свободу від фінансових проблем». На «Арт–Київ» приїхав батько європейського стріт–арту швейцарець Гаральд Негелі. Він розповів, що у 1970–ті за малюнки на вулиці його переслідували і посадили на дев’ять місяців у тюрму. Негелі також пише живопис, графіку, але каже, що, коли накопичується бунтівна енергія, її можна втілити у життя лише на вулиці у графіті.

Спробував відтворити вулицю росіянин SPY. Він змайстрував лабіринт, де розписав стіни і обклеїв їх різними графічними малюнками. Киянин Гомер побудував два цегляні мури і запропонував відвідувачам балончиками їх розписати. Російська група Incubus project притягнула білого запорожця, через якого проклала місток із пінопласту. Широко представлені лідери українського молодого мистецтва Жанна Кадирова, Володимир Кузнецов, Анатолій Бєлов, Микита Кадан, група SOSka.

У чоловіків неабиякий інтерес викликала робота Кузнецова. На стіні він розвісив традиційні українські сільськогосподарські інструменти — ножі, вила, граблі, лопати, які слугують вуличною зброєю. Зброю доповнив відео, де показав пам’ятник 90–м, як братки автоматами «вишивають» на металі автомобіля український орнамент. Жанна Кадирова безпосередньо звернулася до вулиці, представивши дорожні знаки з дверцятами в потойбіччя.

Загалом проект стріт–арту прикрасив «Арт–Київ» і надав йому свіжого подиху. Шкода тільки, що серед вуличних художників немає робіт відомої групи «Інтересні козаки», які на парканах Києва малюють соціальні графіті. За словами Олександра Соловйова, куратора вуличного мистецтва, вони зараз у відряджені за кордоном. Також бракує вуличних робіт харків’янина Гамлета Зінківського. На виставці він представлений тільки як живописець.

Відкриття «Арт–Києва»

Список галерей доповнила нова київська галерея Art Ukraine Gallery, дітище журналу Art–Ukraine. В її боксі виставляються Сергій Ануфрієв і Оксана Левченя–Константиновська. «Журнал є співорганізатором «Арт–Києва». Віднедавна ми маємо свою галерею. Це герої наших публікацій. За те, що ми відкриваємо художників, пишемо репортажі про них, виставляємо їх у «Малій галереї Мистецького арсеналу», митці дарують нам по одній картині», — розповідає Заболотна. Сьогодні Art Ukraine Gallery не має власного приміщення, на «Арт–Києві» — перший вихід її у люди.

Казус «Арт–Києва»

Ілля Чічкан цього року презентує нову серію, яку зробив після подорожей Індією. Галерея «2412/18» поруч із боксом, де виставляли портрети усміхнених індійських дівчат з обличчям мавпочок, теж розмістила одну роботу Чічкана. Біля вікна з краєвидом на Лавру повісили картину, на якій Чічкан зобразив Ісуса з терновим вінком на голові у власному мавпячому стилі. Після офіційної частини відкриття охоронці без згоди директора галереї з наказу Заболотної зняли Чічкана, щоб бува виставку–ярмарок не звинуватили в богохульстві.

Винаходи «Арт–Києва»

Швейцарський арт–дует Даніеля Глазера і Магдалени Кунц представив перформанс «Кінетична скульптура». На тіло горил художники причепили гіпсові людські голови, на які спроектували відео. Вийшло так, що горили моргають, кривляються, говорять незрозумілі тексти людською мовою. І страшно дивитися, і важко відірватися від споглядання. Російська група «Провмиза» презентувала відео «Три сестри». Над ямою між боксами, яку ще не забудували в «Арсеналі», спроектували відео трьох дівчаток, які балансують над прірвою.

В одному з боксів сидить бабуся з художнім журналом у руках і спить. Коли придивитися ближче, розумієш, що це інсталяція, а бабуся — силіконова. Мабуть, це пародія на традиційних музейних бабусь, які сплять по кутках на робочому місці. Або вона символізує втому від contemporary art. Або застарілість традиційних форм арту... Сучасне мистецтво тим і вигідне — як хочеш, так і трактуй, кожен може зрозуміти арт–об’єкт по–своєму і матиме рацію.