Шанс на повернення

У будь–якій країні, де зміна влади визначається голосами людей на виборах, підбиття підсумків кожного голосування — це початок підготовки до наступного. У цьому контексті підсумки місцевих виборів в Україні формують стартові позиції для політичних сил на вибори парламентські. А вони великою мірою визначатимуть місце і роль політиків та партій на найближчі роки — до президентських виборів і чергового «перезавантаження» політичного простору, пов’язаного з обранням нового глави держави. У свою чергу, політичні розклади визначатимуть, які інтереси і погляди громадян будуть представлені у владі і які цінності впливатимуть на визначення державної політики.

На місцевих виборах різні політичні сили ставили перед собою задачі, різні за реалістичністю, але схожі за амбітністю. Результати виявилися для багатьох несподіваними. Вони показують вразливість фаворитів — і залишають простір для маневру та надію на швидке відродження для сил, які ще вчора вважалися такими, що безнадійно програли.

Пiррова перемога ПР

Партія регіонів нині широко пропагує свій «перетин помаранчевого кордону» — здобуття помітних місць в органах місцевого самоврядування центру й заходу країни. Однак при цьому речники влади забувають згадати про низку обставин, які роблять перемогу пірровою.

Насамперед, її досягнуто завдяки закону, який віддав у руки влади формування і діяльність виборчих комісій, а також дозволив їй проводити лояльних кандидатів по мажоритарних округах. У результаті групи в місцевих радах і голови місцевих громад часто скомплектовані з тих, хто нині підтримує владу з кон’юнктурних міркувань. Але коли дійде до розподілу ресурсів — а тим більше, коли знову зміниться політична погода, — вони можуть забути про лояльність до «регiонiв».

Перші серйозні ознаки зміни ставлення до ПР уже проявляються:

— у падінні рейтингу і невиконанні в більшості областей поставлених задач щодо набраних голосів;

— у низькій явці навіть у базових для влади областях;

— у деякому зростанні підтримки прямих конкурентів ПР — комуністів (що свідчить про втрату владою підтримки найбільш консервативних її вибор­ців — тих, хто вірить у міфи СРСР).

Падіння довіри до влади сповна відчув і Сергій Тігіпко — результати «Сильної України» виглядають приголомшливо низькими на тлі несподіваного успіху президентської кампанії лiдера «СУ».

Боротьба за спадок 2004 року

Утім ослаблення влади поки не переросло автоматично у посилення партій, які владі опонують або принаймні не входять до владної коаліції. Занепад Юлії Тимошенко триває і набув, здається, незворотності. Звуження ядра її прихильників до 13—15% пов’язане і з браком нових ідей, і з продовженням війни проти всіх, хто не визнає Тимошенко своїм кумиром, і з провалом організаційної структури, який дозволив владі навіть створювати «альтернативні» списки «Батькiвщини» зі складу «тушок», яких Тимошенко ще вчора називала своїми «найкращими у світі кучмістами». Таке поєднання факторів поразки виявляється непосильним для політика, що досі претендує на провідні позиції. Реальність демонструє: Тимошенко повертається до статусу «одного з» політиків, які претендують на спадщину Віктора Ющенка зразка 2004 року (а це понад 50% голосів виборців, котрi ствердили вибір України на користь Європи й демократії).

Нині ця більшість розпорошена і розділена на сегменти. І завданням для тих, хто прагнутиме повторити успіх Ющенка в об’єднанні демократичних, патріотичних та проєвропейських сил, є консолідація спочатку одного із сегментів на цьому строкатому полі, а далі — здобуття прихильності інших.

Оскільки Тимошенко вже не користується прихильністю більшості виборців із цих сегментів, виборчий урожай поспішають збирати інші політики.

«Фронту змін» Арсенія Яценюка вдалося дещо поправити становище після поразки на президентських виборах — почасти за рахунок виборців, які розчарувалися в Тігіпкові, почасти (як стверджують злі язики) — завдяки лояльності влади. Однак схильність до експериментів iз виборчими технологіями і зароблений за останній рік «антирейтинг» недовіри поки не дозволяють сподіватися на швидкий прорив «Фронту».

«Спеціалістом iз проривiв» виявився натомість Олег Тягнибок — його «Свобода» очікувано отримала високі результати на заході і помітні — у центрі країни. Така опозиція вельми вигідна для влади (нею легко лякати своїх виборців, мобілізуючи їх проти «загрози бандерівщини»). Тож оглядачі звертали увагу на легкість отримання «Свободою» телеефірів і порівняно м’яку реакцію на акції нацiоналiстiв, зокрема й силові. Однак підтримка «Свободи» — це також сигнал іншому сегменту «проєвропейської більшості» виборців, націонал–демократам: від них вимагають більшої адекватності вимогам часу.

Перспектива нацiонал–демократiв

У цілому показники підтримки націонал–демократичних, патріотичних сил за пiдсумками виборiв 31 жовтня — чи не найнижчi в історії України. За соціологічними опитуваннями, які проводилися до виборів, жодна з партій і партійок, які змагаються за представництво цих виборців, не мала підтримки і 2%.

Хоча традиційно ця ніша становить до 10% виборців — приблизно стільки набрав у 1998 році Народний рух України, якому вдалося винести уроки з поразки 1994–го. І приблизно стільки становить сумарний рейтинг усіх, хто змагається за цю спадщину.

Підсумки виборів кидають націонал–демократам серйозний виклик: фактично, до їхнiх послуг — широке виборче поле, окреслене між виборцями БЮТ, «ФЗ» і «Свободи». Жодна з означених сил не засвiдчила спроможності це поле зайняти. Той iз націонал–демократів, хто буде спроможний показати здатність мислити і діяти по–новому — а отже, поверне собі довіру громадян, відразу опиниться у статусі одного з основних гравців української політики і претендента на помітне парламентське представництво, спираючись на 10–відсотковий сегмент виборців. А зважаючи на те, що до цього сегмента дуже тісно примикають і прихильники євроатлантичної інтеграції, і значна частина представників малого й середнього бізнесу, потенційна ніша зростає до 14—15% — фактично електорату «Нашої України» зразка 2006—2007 років.

Дані екзит–полу, проведеного компанiєю GfK, коректність якого в цілому підтверджується офіційними результатами виборів, розставляють у цьому полі крапки над «і». Найбільше голосів з–помiж нацiонал–демократiв — 2,3% — отримала «Наша Україна». Це перевищило очікування (соціологи прогнозували максимум 1,5%) і стало, очевидно, першим авансом партiї Ющенка за розпочате у вересні оновлення.

Нинішнє керівництво «На­шої України» не повторює традиційних для партії помилок і намагається витримати лінію, яку очікують від неї виборці.

Першою офіційною заявою за результатами виборів стала гарантія неблокування з Партiєю регiонiв і її сателітами та чергове оголошення про об’єднання всіх «патріотичних сил».

Іронія ситуації полягає в тому, що результати інших патріотичних сил мали б стати холодним душем для їх лідерів: жодна з них не набрала й 1%, що практично перекреслює будь–які шанси на парламентських виборах. З іншого боку, возз’єднання націонал–демократів — але возз’єднання дієве, не в черговий блок, який може розвалитись під тиском амбіцій, а у єдину життєздатну силу — могло би стати тим Вчинком, якого чекають виборці.

Для того, як розвиватимуться події в націонал–демократичному сегменті, критично важливими будуть найближчі місяці. Активна робота «Нашої України» як лідера в цьому полі, приєднання до неї інших партій (чи їх представників) дозволить повернути довіру виборців і зробить розклади перед парламентськими виборами сприятливішими для демократичних сил у цілому.

Адже, якщо всі сегменти колишньої «помаранчевої» більшості будуть представлені у Верховній Раді з гідним результатом, зростає вірогідність формування демократичної, проєвропейської більшості. А це вже буде нова реальність, з якою доведеться рахуватися і нинішньому Президенту, і його виконавчій вертикалі.

Ростислав ПАВЛЕНКО,
директор Школи політичної аналітики при Києво–Могилянській академії

ПОЗИЦІЇ

«НУ» — зі «Свободою», але без «Батьківщини»

«Наша Україна» оголошує про консолідацію з усіма патріотичними і демократичними силами в місцевих радах. Про це в інтерв’ю інтернет–виданню «Главком» повідомив голова ради партії Валентин Наливайченко. За його словами, до переліку політичних сил, з якими «НУ» не співпрацюватиме, входять Партія регіонів, комуністи і Блок Литвина — ті, хто проголосував за «харківські угоди» і кого «наші виборці, власне, не вважають українськими політичними силами».

Наливайченко каже, що «Наша Україна» має намір співпрацювати з ВО «Свобода», партіями «За Україну!», УДАР «і далі — список [українських сил] досить довгий». Але ВО «Батьківщина» до цього списку не потрапляє. «Ми вже досить давно говоримо, що «Батьківщина» багато в чому несе політичну відповідальність за те, що зараз відбувається в країні. Отже, ми не розглядаємо «Батьківщину» як нашого партнера в місцевих органах влади», — зазначив голова ради «НУ».