Хто захистить борців за волю України?!

06.11.2010

Якщо нація не може захистити своїх національних героїв — борців за її незалежність, — то про цю націю можна сказати, що її вразила хвороба, після якої вона стане ще більше кволою або одужає і стане сильнішою.

Не так давно Україну сколихнула хвиля «донецьких» судових процесів з приводу визнання незаконними указів Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання Герой України Степанові Бандері та Романові Шухевичу. А тепер ця хвиля докотилася до Києва, і в столичних судових інстанціях вирішується «доля» не лише цих двох президентських указів, а й іншого Указу — «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

І якщо на захист присвоєння Романові Шухевичу звання Герой України (далі — Указ № 965) подали свої касаційні скарги шестеро осіб, а на захист Степана Бандери (далі — Указ № 46) подали свої касаційні скарги 11 осіб, то, на превеликий жаль, в обороні указу про вшанування борців за незалежність України у XX столітті (далі — Указ № 75) стали лише двоє осіб — Герой України Юрій Шухевич, син Головного командира УПА Романа Шухевича, та Степан Бандера–молодший — громадянин Канади, внук Провідника ОУН Степана Бандери. А мав би бути й праведний народний гнів!

Саме тому «Україна молода» не може стояти осторонь і долучається як третя сторона у судовий процес на захист учасників визвольних змагань XX століття.

 

«Нюрнберг–2» у київському суді

Коли 29 січня 2010 року після молебню на полі бою під Крутами Віктор Ющенко виголосив свій історичний Указ № 75, на який десятиліттями чекав український народ, нащадки борців за волю України усвідомлювали, що ворожі антиукраїн­ські сили ніколи не змиряться з існуванням цього Указу і зроблять все для того, щоб він був якнайхутчіше скасований. Тому не дивно, що рівно через три місяці після оприлюднення Указу № 75 він був оскаржений в Окружному адміністративному суді Києва.

Найперше до суду звернулася незмінний керівник Прогресивної соціалістичної партії України тов. Наталія Вітренко, яка «розтрубила» в різноманітних ЗМІ, що вона доб’ється в судовому порядку скасування Указу.

За словами Вітренко, своїм Указом № 75 «Віктор Ющенко незаконно, неконституційно реабілітує десятки тисяч злочинців з ОУН–УПА, засуджених судом за скоєні тяжкі злочини у період з 1941 до 1953 і не реабілітованих відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Звертаємо увагу читачів, що, відповідно до чинної на час подання позовної заяви редакції ст. 104 КАС України, до адміністративного суду мала право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно–правових відносин.

Ось як в адміністративному позові тов. Вітренко було обґрунтовано право позивача оскаржити в суді Указ № 75: «Цей Указ паплюжить Позивача особисто. Тому що ніколи не бачила батька, який пройшов усю війну, тяжко хворів і помер у 1952 році, за два місяця до народження Позивача».

Досі в Окружного адміністративного суду м. Києва не виникло жодних запитань до позивача з приводу цього пояснення, зокрема, позивач не підтвердив документально ні факту смерті свого батька за два місяця до свого народження, ні факту проходженням ним військової служби в період війни тощо.

Натомість невідомо з яких причин суд задовольняє різноманітні клопотання позивача і надсилає свої судові запити в різні архівні установи, у яких просить надати суду матеріали, в яких міститься інформація про діяльність ОУН і УПА.

Виглядає так, що тов. Вітренко вирішила перетворити на «Нюрнберг–2» судовий процес в Окружному адміністративному суді Києва, навіть не замислюючись над тим, що ця судова інстанція не має таких повноважень. Але якщо мотивація дій тов. Вітренко вже мало кого може здивувати, то позиція суду, м’яко кажучи, є доволі дивною.

Як міг суддя завіряти своєю печаткою сотні копій документів, які надала суду тов. Вітренко, якщо позивачка не лише не представила оригіналів цих документів, а й навіть не здійснила нотаріально завіреного перекладу на українську мову більшості з цих документів, які вчинені недержавною мовою, зокрема російською, німецькою, польською мовами?

Для чого судді надсилали судові запити щодо матеріалів про діяльність ОУН і УПА, якщо, відповідно до норм чинного українського законодавства, суд повинен лише перевірити, чи при ухваленні цього Указу були порушені ті чи інші закони України. Встановлювати будь–які факти щодо діяльності ОУН і УПА не є компетенцією цієї судової інстанції в цій судовій справі.

Крім того, у своєму адміністративному позові тов. Вітренко просить суд визнати незаконним та скасувати увесь пункт 1 Указу № 75, а в цьому пункті йдеться не лише про осіб, які боролись за незалежність України у складі формувань ОУН і УПА, а мовиться також про інших осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно–Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату) тощо та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.

Якщо послуговуватися абсурдною логікою позивача, то суд мав би дослідити не лише діяльність ОУН і УПА, а й діяльність усіх тих військових формувань, партій, організацій та рухів, що зазначені в п. 1 Указу.

Хотілося б, аби суд якнайхутчіше зрозумів абсурдність такої логіки і ухвалив своє рішення лише відповідно до норм чинного законодавства України.

Один у полі — воїн?

Першим в обороні Указу № 75 став Герой України Юрій Шухевич, котрий через 10 днів після подання позову тов. Вітренко надіслав до суду свою заяву про вступ у справу третьою особою на стороні відповідача.

Оскільки в пана Юрія не було змоги приїхати на попереднє судове засідання 28 липня 2010 року, про яке він довідався з виступу тов. Вітренко в одному з телевізійних шоу, то він попросив громадянина Російської Федерації пана Романа Орєхова — адвоката Степана Бандери–молодшого — знайти можливість бути присутнім на цьому судовому засіданні.

Пан Роман також подав заяву до суду про вступ у справу тре­тьою особою на стороні відповідача. Проте під час судового засідання 28 липня 2010 року суддя не розглянула жодних заяв, натомість вона слухала виступи позивачки, яка привела з собою своїх соратників тов. Марченка з тов. Бауліним, а також журналістів, які здійснювали відео– та фотозйомку цього судового процесу.

За словами пана Орєхова, йому ще ніколи не доводилося бути на таких судових процесах, коли позивач виступає в суді не по суті справи і при цьому зводить наклепи на національних героїв України, бездоказово звинувачуючи їх у вчиненні різноманітних злочинів.

Дивує те, що суддя не лише не зупиняла ці «тиради» позивача, які не стосувалися предмету розгляду справи, а й не робила зауважень позивачеві щодо неприпустимості висловлювань, спрямованих на образу честі та гідності національних героїв України.

Наступне судове засідання відбулося 15 вересня 2010 року. На ньому знову прозвучали бездоказові обвинувачення з уст позивача на адресу національних героїв України і знову лише один Роман Орєхов мусив тримати оборону, захищаючи борців за волю України. Коли суддя ще раз захотіла перенести розгляд заяв Шухевича й Бандери про вступ у справу третіми особами, тоді, за словами пана Романа, він не витримав і почав діяти методами тов. Вітренко, тобто в емоційному тоні доводити суду свої аргументи щодо необхідності прийняття рішення про залучення до справи третіх осіб.

Як не дивно, але після емоційного виступу пана Орєхова суддя таки ухвалила рішення про залучення до справи третіми особами Юрія Шухевича та Степана Бандеру–молодшого.

Натомість вона відмовила Львівській міській раді в задоволенні заяви про вступ у справу третьою особою, оскільки, як сказано в ухвалі: «На думку суду, на права, свободи та інтереси Львівської міської ради як органу місцевого самоврядування рішення по справі не впливає, оскільки п. 5 оскаржуваного Указу пропонує органам місцевого самоврядування здійснити заходи щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, а не зобов’язує вчинити певні дії. Крім того, питання щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті можливо здійснити і за відсутності оскаржуваного Указу».

Чи порушені права поляків?

Після того, як Львівській міськраді було відмовлено в задоволенні заяви про вступ у справу третьою особою на стороні відповідача, суд задовольнив клопотання позивача тов. Вітренко про залучення до справи третіми особами на стороні позивача двох поляків Секерка Щепана Йосиповича та Вільчура Яцека Генріковича, які є представниками Товариства вшанування пам’яті жертв злочинів українських націоналістів (м. Вроцлав) і родини яких нібито «постраждали від рук членів ОУН».

У мотивувальній частині своєї ухвали суд зазначив таке: «У даному випадку суд вважає, що на права, свободи та інтереси фізичних осіб, які вважають себе постраждалими від діяльності членів формувань, зазначених у п. 1 оскаржуваного Указу, може вплинути рішення по суті спору, оскільки вищою посадовою особою держави надана оцінка їх внеску у боротьбу за незалежність України у XX столітті».

Отже, за логікою суду, Указ № 75 стосується прав поляків, які не підтвердили своє право жодним документом, однак цей Указ не стосується прав Львівської міськради, яка на підставі Указу № 75 присвоїла звання почесних громадян Львова Степанові Бандері та Романові Шухевичу.

Курйозним є той факт, що у цьому ж судовому засіданні тов. Вітренко надала суду до тих сотень документів, що вже містяться в справі, ще й копію звернення Краківської міськради до Львівської міськради з приводу присвоєння звання почесних громадян Львова Степанові Бандері та Романові Шухевичу. Таким чином, суд не дозволив Львівській міськраді бути третьою особою у справі, але взяв до уваги звернення Краківської міськради до Львівської міськради.

Найперша вимога — українська в суді!

Наступне судове засідання у цій справі має відбутися у середу — 10 листопада 2010 року о 13 годині в залі № 17 Окружного адміністративного суду Києва. Оскільки пана Юрія Шухевича залучено до справи третьою особою на стороні відповідача, то він тепер має процесуальні права заявляти різноманітні клопотання, відводи, подавати докази, заперечення тощо. Аби не дати можливості протилежній стороні бути готовою до деяких домашніх «заготовок» пана Юрія, ми зараз не будемо розкривати усіх таємниць.

Повідомимо лише (і хай до цього вже готується позивач разом зі своїми третіми особами), що на найближчому судовому засіданні буде заявлено клопотання про переклад на українську мову усіх документів, які долучені до справи і вчинені недер­жавною мовою.

Принагідно звертаємо увагу читачів, що 6 липня 2010 року під час розгляду у Вищому адміністративному суді України справи про визнання незаконним Указу № 965 щодо присвоєння звання Герой України Романові Шухевичу, представником Юрія Шухевича було заявлено клопотання про забезпечення перекладу на українську мову виступів усіх осіб, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою (а насправді не хочуть говорити українською мовою). Незначною, але перемогою можна було назвати ту обставину, що позивач, який раніше весь час виступав у суді російською мовою і надавав суду всі документи недержавною мовою, після подання вищезгаданого клопотання заговорив українською мовою.

Борітеся — поборете

Багато хто зараз «опустив руки», вважаючи, що настав такий час, коли перемогти цю владу є неможливо, а особливо в підконтрольних їй судах. Справді, існують численні перепони на шляху до перемоги, але є вже приклади виграних судових справ і при цій владі.

Приміром, нещодавно Донецький апеляційний адміністративний суд прийняв ухвалу від 16 липня 2010 року, згідно з якою була залишена без змін постанова Ворошиловського районного суду Донецька про визнання незаконними пунктів 1, 2 рішення Донецької обласної ради від 18 травня 2006 року «О создании условий для развития русского языка в Донецкой области» щодо надання російській мові статусу регіональної мови на території Донецької області. Понад чотири роки тривав судовий процес у цій справі і завдяки таким невтомним борцям, як Марія Олійник із Донецька та її побратимів, які «не опустили рук», вдалося домогтися в суді законного рішення.

Яскравий приклад перемоги — це виграна в Печерському районному суді м. Києва справа за позовом Юрія Шухевича до Петра Симоненка щодо спростування неправдивої інформації.У судовому рішенні, яке вже набрало законної сили, зазначено: «Визнати інформацію, поширену 30.05.2007 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України Симоненком Петром Миколайовичем про одержання Романом Шухевичем двох «Залізних хрестів» із рук Гітлера, такою, що є недостовірною, принижує честь і гідність дітей Романа Шухевича Шухевича Юрія–Богдана Романовича, Трильовської Марії–Софії Романівни. Зобов’язати Симоненка Петра Миколайовича на найближчому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича».

І хоча це судове рішення досі залишається лише «на папері», але настане ще час, коли воно буде обов’язково виконане. Якщо судова система в Україні не здатна буде примусити тов. Симоненка зробити відповідні спростування неправдивої інформації, то є ще європейські судові інституції, зокрема Європейський суд з прав людини, які можуть примусити Україну виконати свої судові рішення, котрі згідно зі ст. 124 Конституції є обов’язковими до виконання на всій території України.

Коли я чую, як в Луганську чи Донецьку десятки комуністів під червоними прапорами йдуть до суду і подають свої позовні заяви щодо визнання незаконними указів про борців за волю України, то я запитую себе, чому лише кілька осіб стали на захист цих указів? І якщо серед цієї невеличкої групи осіб є громадяни Канади та Росії, то де є десятки, сотні, тисячі громадян України, які мали би стати в обороні указів про борців за волю України? Чи забракло українцям козацького духу? А може, вже в Україні перевелися козаки, повстанці, народні месники...? Ми ж є! І наша сила — в гурті.

Олекса ЧОРНОТА,
правозахисник

 

ДО РЕЧІ

«Страуси» — патріоти

Звертаємо увагу читачів, що жоден народний депутат України, який має кілька помічників–юристів, жоден український правник–академік, не кажучи вже про інших українських науковців–правників тощо, не зголосилися захистити в судовому порядку жоден з указів.

Натомість, час від часу, ці особи видають на–гора свої «розумні» поради, як треба в суді вибудовувати лінію захисту (інколи ці поради є настільки абсурдними, що робиться моторошно від усвідомлення того, що ці «науковці» можуть навчити майбутніх правників). При цьому деякі з цих «науковців» безцеремонно звинувачують захисників цих указів у тому, що з вини останніх нібито були програні справи в судах. Коли цим «розумним» особам звертається увага на те, що вони самі можуть узяти участь у цих судових процесах і показати свою високу «фахову» підготовку, то ці розумники, мов ті страуси, відразу ховають голову в пісок.

Хочу наголосити на тому (і в цьому моя позиція відрізняється від позиції деяких учасників цих судових процесів), що чим більше осіб стане на захист цих указів, чим більше буде висловлено правових позицій у цих судових процесах, тим якомога повніше будуть досліджені в суді питання щодо законності ухвалення Віктором Ющенком своїх указів про борців за волю України.

Тож, якщо в когось виникне бажання стати на захист цих указів, то не баріться і, залежно від стадії розгляду питань, подавайте до суду свої заяви або про вступ третьою особою в ту чи іншу справу, або про приєднання до тієї чи іншої апеляційної (касаційної) скарги тощо.

 

ЦИТАТА

Пункт 1, Указ «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті»: «Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно–Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності».

 

Як долучитися до захисту Героїв  (Зразок заяви про вступ у судову справу третьою особою)

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>